– Та як ти так можеш? Та ти ж себе не поважаєш!
Подруги здивовано дивилися на Ірину, не розуміючи її позиції. А Іра була спокійна, сиділа з прямою спиною і якось аристократично пила чай. Вона знала, що її подруги не зрозуміють, напевно, ніхто не зрозуміє. Як тільки вона одна розуміла, що робить правильно.
Життя схоже на терези. Іноді переважує погане, іноді хороше. І щоб людина була в гармонії, чаші терезів повинні бути врівноважені.
Так і в її життя були і злети, і падіння. І завжди все приходило в норму. Завдяки її чоловікові. А зараз через нього погане перемогло хороше, і треба знову все врівноважити.
Три дні тому Іра дізналася, що її чоловік, з яким вона майже двадцять років у шлюбі, з яким у неї двоє дітлахів, іпотека та маленька дача, зрадив їй.
Звичайно, вона б ніколи про таке подругам не розповіла. Та ось тільки це Марія побачила чоловіка Ірини з іншою, і відразу подзвонила Ірині. А потім і решті подруг. Такі новини швидко розлітаються. Що не кажи, але в у кожної людини є спрага до пліток. Просто хтось її стримує, а хтось не вважає за потрібне цього робити.
Ось подружки і витягли Ірину з дому через три дні після цих подій. Так би мовити, підтримати, дати пораду щодо розлучення. Адже сама Марія три роки тому розлучилася із чоловіком, а інша подруга Оля вже двох чоловіків змінила. І вони вважали себе досвідченими у цьому питанні, могли щось порадити. Та й підтримати хотіли. Ну і, що вже гріха таїти, дуже хотіли дізнатися подробиці. Як Іра сказала своєму чоловікові, що все знає, як викинула його речі за поріг. Це ж дуж цікаво!
Але подруга їх розчарувала.
– Ми поговорили з Ігором, усе обговорили. Я його вибачила.
Ось тут вони й стали обурюватися. Мовляв, де твоя гордість? Зрадив одного разу, зрадить і вдруге! Та так не можна!
А Іра все слухала мовчки. І все також мовчки пила свій чай. На диво, вона справді була спокійна, адже вона знала, що вчинила правильно.
– Невже ти його так любиш? – не витримала Оля.
Іра посміхнулася.
– Справа не в тому, що я його дуже люблю. Справа в тому, що він мене дуже любить. А помилитись може кожен.
– Звичайно, любить, – саркастично пирхнула Марія. – Якби любив, то не зраджував би!
Іра лише важко зітхнула. Їй не хотілося це обговорювати, але подруги виявилися залученими до цієї історії і чекають від неї пояснень. Звичайно, можна було б сказати, що це не їхня справа, просто… Напевно, Ірині просто хотілося пояснити свої мотиви.
Вона мимоволі згадала той дзвінок від подруги.
– Іра! Тільки заспокойся…
– Що сталося? – здивовано запитала жінка, почувши схвильований голос Марії по телефону.
– Я зараз у торговому центрі, і я побачила, як Ігор, твій чоловік, сидить у кафе з якоюсь дівчиною!
– Чи мало що, – знизала плечима Іра. – Може, співробітниця…
– Та ну? А він усіх співробітниць у губи цілує?
Іра відчула, що їй стає важко. Вона сперлася рукою на стіл.
– Ей, ти тут? – схвильовано запитала Марія.
– Так, я тут. Я з’ясую все. Дякую, що сказала…
Залишок вечора Іра провела за прибиранням. Вона натерла дзеркала до блиску, намила підлогу. Почистила плиту, духовку, прибралась у шафах. Їй треба було чимось займатися, щоб не плакати.
А потім прийшов Ігор. І з порога зрозумів, що щось сталося. Іра була схвильованою.
– Що сталося? – спитав він.
Іра навіть на відстані відчула запах чужих парфумів. Жіночих.
– Я все знаю, – тихо промовила Іра. – Хто вона?
Ігор проковтнув, потім мовчки роззувся і пройшов на кухню.
– Я сам не знаю, як так сталося, – промовив він. – Спочатку був легкий флірт, мені подобалося, що на мене звернули увагу, як на чоловіка. Потім пару вечерь, нічого такого. Ми просто розмовляли. А потім… Потім я зрадив тебе…
Іра кивнула, опустивши голову. Ну, хоч би не обманює.
– Я вчинив дуже погано, і я це знаю, – промовив Ігор.
– І що нам робити далі? – запитала Іра.
– Якщо ти зможеш мене пробачити, я, присягаюсь тобі, що закінчу стосунки з нею. Я люблю тебе, правда, люблю. І я обіцяю, що таке не повториться.
І Іра йому повірила.
– Та як ти могла повірити? – обурилася Оля. – Він тобі зраджував, а зараз просто каже, що більше не буде! Звісно, буде! Іра, та про що ти думаєш?
– Ви знаєте, – тихо промовила жінка, – я в той момент думала про все те хороше, що могло б переважити його поганий вчинок.
– Та нічого не переважить зраду, – похитала головою Марія. – Це найгірше, що може зробити чоловік!
– А ще чоловік може зробити багато чого доброго. Тому, ти не маєш рації…
– Та й що він такого зробив? Чи був добрим чоловіком? Так все вже перестав ним бути в той момент, коли ліг у ліжко з іншого! – обурилася Оля.
– Розповісти, що він зробив? За все наше спільне життя. Добре.
Іра посміхнулася і почала говорити.
– Коли ми тільки побралися, у нас зовсім не було грошей. І Ігор працював на двох роботах, щоб ми могли оплачувати оренду квартири.
Марія хмикнула, а Оля посміхнулася. Подумаєш, подвиг.
– Потім народився Олег, наш син. І народився він із проблемами зі здоров’я. Йому потрібні були процедури, масажі, огляди спеціалістів. До того ж він дуже мало спав і постійно плакав. І Ігор тоді біг з роботи в обід, щоб мене підмінити. Займався з дитиною, а у вихідні давав мені відіспатися, хоч і сам спав мало.
Марія та Оля переглянулися. Звичайно, він молодець, але знов нічого такого.
– А потім у мене знайшли підступну недугу, ви, мабуть, пам’ятаєте цей час.
Тут подруги зніяковіли. Вони намагалися не торкатися цієї теми, адже головне, що зараз Іра здорова.
– Розпочалися огляди, тести, процедури. Мало того, що на Ігоря впали всі турботи про сина, то він ще й зі мною мотався . Я навіть не уявляю, коли він спав, їв і працював. На той момент він єдиний, хто вселяв у мене надію. Хто переконував мене вірити тільки в хороше.
Подруги мовчали. Так, вони тоді не надали належної підтримки, адже важко бачити близьку людину в такому стані. Та й турбувати зайвий раз не хотілося. Але зараз, слухаючи Іру, вони розуміли, що могли б допомогти чимось.
А Іра тим часом продовжувала.
– Потім були процедури, від яких мені ставало неймовірно погано. Ігор тоді взяв відпустку на роботі, щоб допомагати мені та сидіти з сином. Бо розумів, що мені буде дуже важко впоратися.
Іра замовкла. Вона подивилася у вікно, намагаючись вигнати з голови ті страшні спогади.
– А потім усе налагодилося. Я відновилася, Олежик пішов у садок, Ігор знайшов добру роботу з гідною зарплатою. Здавалося, все було добре, але тут мене звільняють із роботи. Так, у нас грошей все одно було вже більше, ніж на початку сімейного життя, але все ж таки було досить важко, адже ми тільки-но почали добре жити. Я тоді почала панікувати, почала шукати хоч щось. А Ігор посадив мене на кухні за стіл і лагідно промовив: «Не поспішай. Знайди щось до душі. Ми не так вже й потребуємо. Не треба хапатися за першу роботу».
Марія та Оля знову мовчали. Вони вже більше не посміхалися і не пирхали. Просто слухали.
– Пам’ятаю, – продовжила Іра, – я тоді сказала, що не можу знову все звалити на його плечі. А він лише посміхнувся і відповів, що його плечі натреновані, вони можуть багато витримати. І я тоді, завдяки його підтримці, справді влаштувалася на роботу мрії.
– Ти й зараз там працюєш? – Запитала Оля.
Іра посміхнулася і кивнула.
– Так. А потім у нас народилася донька. І Ігор якось одразу взяв на себе обов’язки щодо сина. Будив його вранці, відводив у садок. На вихідних тягав в усілякі парки, прихоплюючи з собою колиску з донькою. Я, якщо чесно, навіть не відчувала жодних труднощів у другому декреті. Адже в мене був Ігор. І найголовніше, що його ніколи і ні про що не треба було просити. Він завжди був тією широкою спиною, за якою я могла сховатися. І я часом оступалася. Якось перевела пройдисвітам усі гроші з карти. І Ігор мене лише заспокоїв. Сказав, що кожен може помилитись.
– І все ж … Зрада, – вже не так впевнено промовила Марія. – Так, Ігор молодець, але він зрадив тебе.
– Він і себе зрадив. Напевно, щось сприяло цьому, – промовила Іра. – Але коли він готовий жити далі, раз пообіцяв, що більше мене не обмане, я просто зобов’язана його пробачити. Адже помилитись може кожен. І я вірю Ігореві, я вірю йому, тому що знаю, який він насправді. Він мій чоловік. Котрий мене любить і котрий завжди підтримає. І я маю його підтримати.
Потім, вибачившись, Іра вирушила додому. Ігор мав скоро повернутися з роботи, і вони ще раз хотіли все обговорити.
Марія та Оля довго обговорювали те, що почули від подруги. З одного боку, вони не розуміли, як можна пробачити зрадника, з іншого – трішки заздрили Ірі. Адже їм жодного разу не вдалося зустрітися із таким чоловіком, який стане надійним тилом. І все-таки, хоч-не-хоч, вони задумалися: а якби в них були такі чоловіки, може, і вони б їх пробачили.