Ірина стала вдовою у п’ятдесят п’ять років. Діти вже дорослі, здавалося б, жити та жити удвох із чоловіком, радіти життю, а його не стало. Ірина ображалася на чоловіка: – Як він міг ось так просто піти, залишивши мене одну.
Адже були плани добудувати дачу, з’їздити на море цього літа, а його не стало.
Дачу Ірина одразу продала, як тільки вступила у безроздільне володіння. Діти не претендували на спадщину.
Зібралася Ірина і з’їздила на море, але однією на морі було сумно та самотньо. Перед самим від’їздом прийшла Ірина до моря, щоб кинути в море монетку, загадати бажання, але думала:
– Що загадати? Повернутися наступного року до моря? А сенс? Також знемагати від самотності? Здоров’я та багатства? Тож скільки не загадуй, поки сам не зробиш кроків, не буде ні здоров’я, ні багатства. Нове кохання? Ну ні, більше таких потрясінь не хочу. А чого хочу? Нічого не хочу.
Вона вже хотіла піти, коли почула за спиною чоловічий голос:
– Прощаєтесь із морем?
Ірина не хотіла жодного спілкування, і це було на її обличчі. Чоловік посміхнувся:
– І я не люблю раптових співрозмовників. Але я теж сьогодні їду, чому б не відзначити нам з вами цю подію у кафе.
Після нетривалих роздумів Ірина погодилася, подумавши: – Не заміж же він мене кличе. А чоловік приємний на вигляд.
Денис виявився не лише приємним на вигляд, а й добрим співрозмовником. Ірина провела цікавий вечір. Денис провів її до готелю, а вранці Ірина поїхала додому. Ніяк не думала Ірина, що ще зустрінеться з Денисом.
Життя якось закрутилося, онуки пішли до школи та дитячого садка, Ірина взяла на себе обов’язок зустрічати та проводжати їх. Проводити час із онуками – віддушина від її такого нудного життя.
Були ще соцмережі, але туди вона заходила дуже рідко. Не любила Ірина інтернет, їй книжки до смаку.
Раз на тиждень-два зайде Ірина в інтернет, перегорне стрічку новин, і все.
І раптом надійшло повідомлення у соцмережах. Як Денис знайшов Ірину у соцмережах, невідомо. Але з цього повідомлення вони почали спілкуватись щодня. Тепер Ірина уподібнилася до молоді – не випускає телефон із рук. І це спілкування тривало п’ять років. Вони, звичайно, давно вже обмінялися номерами телефонів, але Ірина від зустрічі відмовлялася. Не потрібно їй це. Ірина вірила, що чоловік дається в житті один.
Денис приїхав. Приїхав і лишився жити в Ірини. Зачарував її. Ірина навіть не помітила, як відступила від своїх принципів і почала жити з іншим чоловіком. Але життя змінилося, стало насиченішим, цікавішим. Гуляла тепер вона не одна чи з онуками, а з чоловіком. Вранці прокидалася і чула: «Доброго ранку!» А не бігла до дітей, щоб відвезти онуків до садка та школи.
Діти не те щоб ображалися, але були незадоволені, що мати тепер не проводить весь свій час у турботах про них. Та й Ірина не забувала про онуків, виділяла і їм час.
Внуки, треба сказати, не злюбили Дениса. Діти Ірини спокійно ставилися до нового маминого обранця.
Цього дня Ірина сходила з онуками до кіно, повернулася додому. У квартирі було тихо, тільки чути було, що Денис із кимось розмовляє. Ірина, проходячи повз кімнату, почула розмову, прислухалася. Денис розмовляв по відеозв’язку. Вона встала за одвірок і вирішила підслухати.
– Тепер поясни мені, а якщо вона має заповіт, то як мені його обійти? – запитав Денис.
– Зовсім його обійти не вийде, – консультував хтось Дениса. – Якщо ти укладеш з нею офіційний шлюб, то якщо її не стане, тобі буде виділено обов’язкову подружню частку. Але як я зрозумів квартира в центрі міста, це ласий шматочок, навіть якщо частина цієї квартири.
Ірина дослуховувати не стала, пішла на кухню і вирішувала, як вчинити.
– Привіт кохана. Ти вже повернулась. А я з сином розмовляв, – розгублено посміхався Денис. Він не міг зрозуміти, що чула Ірина, і як тепер викрутитись. – Ти тихо зайшла, я не почув. Обідатимемо?
– Обідати? Тільки після пропозиції руки та серця! – З викликом сказала Ірина.
– Чула? Не бери в голову, це син придумав. А я не хочу, я тебе люблю. Не хочеш офіційних відносин, не будемо реєструватися, але ж ти сама говорила, що жити без одруження не правильно, – Денис був упевнений, що вмовить Ірину.
– Зараз сюди їдуть син і зять, і якщо ти протягом півгодини не підеш, то все для тебе може закінчитися погано. Будь добрий, біжи, – Ірина побачила хвилювання в очах Дениса і єхидно засміялася.
Коли син приїхав, Дениса вже не було, а Ірина, як і раніше, сиділа на кухні.
Більше вона знайомств із чоловіками не заводила. Всім говорила: – Мій девіз – онуки наше все!