– Не знаю, що й робити, син мій нарешті закохався. Не знаю, хто вона, не бачила, але відчуваю, серйозно захопився. І ось що дивно, раніше, коли у Дениса з’являлася дівчина, то він мене одразу з дому намагався сплавити. То до сестри запропонує поїхати, то на дачу відвезе. А тут все якось інакше. Ходить мій син, усміхається, ночує вдома, але хвилююсь я за нього! – ділилася Ірина Андріївна із подругою Галиною Іванівною.
Зайшла до неї побалакати, та чайку попити з цукерками, і про дорослих дітей зайшла розмова.
– Та що ти переживаєш, твій Денис добрий хлопець. Був би Григорій, порадів би, який син у нього виріс. Про себе краще думай, адже ти ще зовсім молода жінка! – махнула рукою Галина Іванівна. – Хорошого ти Ірина Андріївна сина виховала.
– Ось саме, що хорошого, тільки кому він дістанеться? Душа не на місці, як тільки уявлю. Дівчата зараз знаєш які? Окрутять мого хлопчика тільки так, а йому потім розбирайся! Або ще гірше – розведенка з дитиною попадеться. Про дитину спочатку не скаже, замутить, закрутить, а коли закохається – прикинеться, що нібито її обдурили, образили. І хай би сама розбиралася, так ні, це моєму синочку доведеться все життя на її помилку юності заробляти, чужу дитину ростити. Як представлю все це, так не повіриш, Галю, заздалегідь її невзлюблюю. І я Денису скільки говорила, попереджала про жіночу підступність і хитрість. Так він у мене наївний! Усміхається, цілує мене,
– Мамо, та що ти таке кажеш, ніби всі дівчата погані?
Ну, що з ним поробиш! Я попросила його познайомити з нею, кажу, що як мати відчуваю, що є в нього хтось. Так він став серйозним, почервонів, хвилюючись так навколо мене ходить, а потім пообіцяв, що обов’язково познайомить. От я тепер і переживаю, не знаю чого чекати.
Галю, ти ж пам’ятаєш подругу мою Маринку, що Миколу в мене тоді відвела? Закрутила Миколі вона голову від заздрості, не вірю, що вона його кохала. І поїхав він із нею, тільки я його й бачила. Я то ні про що не жалкую, я Григорія зустріла, він мені душу відігрів, сина від нього народила. Але Марину пам’ятаю негідницю! Ну та гаразд, Галю, будемо сподіватися, що у мого синочка все добре складеться, піду я додому, Денис скоро з роботи повернеться.
Ірина Андріївна повернулася додому, і здивувалася – Денис вже вдома. Та не один, слідом за ним із його кімнати вийшла симпатична мила дівчина.
– Мамо, познайомся, це… Ірина, уявляєш, теж Ірина, як і ти. Іра, а це моя мама – Ірина Андріївна. Мамо, ми зараз поспішаємо, я тобі прийду і все розповім. Я Іру проводжу, їй терміново треба додому, – Денис був якийсь схвильований, допоміг Ірині одягнутися і вони пішли. А Ірина Андріївна залишилася в повному здивуванні. Що з Денисом відбувається?
Повернувся син пізно, сів у темній кухні, не вмикаючи світло. Ірина Андріївна зайшла:
– Сину, що трапилося?
Денис помовчав, потім рішуче табурет присунув:
– Мамо, сідай, треба поговорити. Я мало не накоїв справ, але я не знав. Точніше, поставився легковажно, ось ти мене добрим вважаєш, а я звичайний, мамо, я таких справ накоїв!
Від цих слів Ірина Андріївна так і сіла на табурет:
– Розказуй, синку, що сталося?
Денис узяв її за руку:
– Мамо, ти тільки не хвилюйся, все добре. Я люблю Ірину і в неї дитина…
– Я так і знала! – не витримала Ірина Андріївна.
– Ні, мамо, ти не зрозуміла, це наша з нею дитина, просто я не знав, що в мене є дочка! Пам’ятаєш, два роки тому я у відрядження їздив кілька разів у те саме місто? Осььь, я негідник там з дівчиною познайомився, з Іриною. Ми зустрічалися, вона на мене чекала, а потім у нас об’єкт забрали, ну я і не поїхав. Потім запрацювався, та й взагалі я тоді одружуватися не збирався. Вона подзвонила, а я їй – все, закінчилися наші відрядження. А сам я її згадував, але думав – пішло та пішло. І тут раптом зустрів, вона з батьком у його рідне місто вирішила повернутись. Обманула мене тут же, що це не моя дочка, а я бачу, мамо, що моя! Ось я негідник! Так я переконав Іру тест зробити на батьківство, залицявся до неї, поки вона мене не пробачила. Це моя дочка, у нас донька, мамо, і ми з Іриною подали заяву до ЗАГСу!
Але це ще не все виявилося, тільки ти не хвилюйся, мамо!
Ірина Андріївна сиділа не і намагалася усвідомити почуте – донька, весілля, і це ще не все? І це її хороший Денис? Та що він робить?
– Мамо, мене батько Іри довго не хотів бачити. Вважав негідником, а я ж не знав, що в Іри від мене дитина! Потім нарешті Микола Іванович погодився зі мною познайомитися. Так от, коли він почув, що я Денис Мельник, а моя мама – Ірина Бондаренко, а була Микитенко, він застиг, і каже – невже ти Ірини син? Бути не може!
Коли Ірина Андріївна розповідала все, що сталося своїй подрузі Галині, вона вже трохи відійшла від першого здивування.
– І ти уявляєш, Галю, ця Ірина виявила дочкою… Марини та Миколи. Марини кілька років тому не стало, не можу тепер про неї погано казати. Та й Денис мій наробив справ, у нього дочка росте, а він і знати не знає! Так що тепер онука в мене є, поріднилася я зі своєю подругою, ось як буває!
– А як Микола? Ти його вибачила? Адже ви з ним тепер теж родичі? – поцікавилася Галина.
– Та яке мені до нього діло, та й стільки років минуло! – Ірина Андріївна зашарілася, і це не сховалося від Галини.
– А я й кажу, Ірино, ти молода жінка, хоч і бабуся вже, але ти про себе не забувай! Якщо доля знову тебе з Миколою звела, то може це не просто так! Дивись, адже він навіть дочку твоїм ім’ям назвав – Іриною, значить не забував тебе! Та й Дениса твого доля не просто так у те місто закинула, та з їхньою донькою звела. Марини вже немає, образи в минулому, Дениса твоя невістка Іра вибачила, онука у вас. Все одно, подумай, подруго!
Ірина Андріївна не дуже довго думала. Як тільки Микола повинився, і запропонував їй виправити помилку, зроблену ним багато років тому, Ірина Андріївна не відмовляла йому і погодилася.
Якщо доля дає раптом шанс прожити те, що колись не вдалося – це знак, що не треба втрачати цей шанс. Життя продовжується!
P.S. А онука Ірини Андріївни та Миколи Івановича, як дві краплі води на Ірину Андріївну схожа, і всі вони дуже щасливі.