За двадцять років сімейного життя Ілля ніколи не зраджував дружині. Сім’я Юлії та Іллі у всіх родичів та друзів асоціювалася з вірністю, стабільністю та підтримкою один одного. Ну і справді так і було. Виховували сина, зараз він закінчив коледж і поїхав із подругою до її рідного міста. Кохання в них, вирішили жити разом, хоч ще й молоді, випробувати себе у відносинах, чи зможуть подолати спільний побут. Так вони повідомили батьків.
Півроку тому Юлії довелося змінити роботу через скорочення у них в офісі, якраз її посада потрапила під скорочення. Спочатку засмутилася, але потім друг чоловіка Андрій запропонував їй місце у своєму офісі на прохання її чоловіка.
– Звичайно Ілля, я зможу допомогти Юлі, а інакше який я друг. Єдине, що ця посада має на увазі обов’язкові відрядження, але короткострокові, ну найбільше дня три-чотири. Але це не завжди, можливе і дводенне відрядження. Ну не хвилюйся ти так, це один раз на два місяці. Вирішуйте з дружиною, потім мені повідомиш.
Юля спочатку відмовлялася, але коли дізналася про фінансову сторону, вона не роздумуючи погодилася.
– Ого, майже втричі вища зарплата? Ілля, а що тут роздумувати, де зараз я знайду таку роботу, можна й у відрядження заради таких грошей. Ми з тобою зараз удвох, тож нічого поганого в цих відрядженнях не бачу. Пореживемо, так?
– Дивись, тобі у відрядження їхати, а не мені. Звісно пореживемо.
Юля швидко влилася в новий колектив, вона в принципі комунікабельна та цілеспрямована, як фахівець швидко увійшла до курсу справи, і Андрій був задоволений її роботою.
– Ілля, ти раніше не міг свою дружину до мене до офісу відправити? Молодець твоя Юлія. Ділова і головне цілеспрямована, майже всі незакінчені та недопрацьовані документи упорядкувала. А у відрядженні швидко вирішує всі питання. Класно, я задоволений. Ну, її звичайно подякував і премію видав.
– Так, Андрію, дружина задоволена і каже – «Що Бог не робить, все на краще». Теж жартує, чому раніше її не скоротили.
Ілля давно знайомий із подругою дружини Вірою. Вона розкута, незаміжня, і постійно жартує, що він такий скромний і вірний чоловік. Приходить іноді у гості до них.
– Ілля, я дивуюся твоїй вірності. Багато чоловіків за сорок, зраджують своїм дружинам. Та й взагалі Юля необачно вчинила, коли познайомила мене з тобою, – сміялася подруга дружини, коли Юля вийшла із кухні.
– Це ще чому? – не розумів Ілля.
– Ну, куди тобі зрозуміти! Та тому, що я тебе можу відвести у дружини, – вона голосно засміялася, і в цей час повернулася Юля.
Він звичайно розцінив це як жарт, але запам’ятав ці слова, давно відчував, що Віра йому симпатизує. Ілля симпатичний чоловік, у розквіті сил, високий і стрункий, без поганих звичок.
Юля поїхала у відрядження на три дні. Ілля приїхав з роботи і розігрівав вечерю, дбайливо залишену дружиною. Пролунав дзвінок у двері, він відчинив і здивувався, заявилася Віра.
– Привіт, увійти можна? Що так здивований?
– Привіт, звісно можна. А Юля у відрядженні, – про всяк випадок сказав Ілля.
– А я знаю, я до тебе в гості, чим зайнятий?
– Та ось зібрався вечеряти, ти не голодна? Проходь, дружина постаралася, наготувала мені.
– Із задоволенням, я знаю, вона смачно готує.
Потім Ілля розлив чашками чай, а розмова якось не клеїлася. Ілля відчував себе напружено, думаючи про себе:
– І навіщо прийшла, я хотів відпочити в інтернеті зависнути.
Пауза трохи затяглася … Він звичайно здогадувався і розумів мету її візиту, і тому в ньому сперечалися два почуття – збентеження та передчуття, все-таки чоловік. Але Віра допомогла:
– Слухай, мені сьогодні переночувати нема де. До мене мати з вітчимом у гості приїхали, а в однокімнатній тісно, сам розумієш. Мамі на огляд треба, завтра ввечері вже поїдуть.
– Аааа, то ось чому ти прийшла, та звичайно, місця вистачить. Диван розкладу тобі, – якось пожвавішав він і навіть зрадів.
– Так, тому, а ти що подумав? – Сміялася Віра.
Порозмовлявши трохи про те про це, Ілля розклав диван, застелив, а сам пішов у спальню, зачинивши за собою двері. Минуло трохи часу, як двері в спальню відчинилися і на місце дружини лягла Віра, притулившись до нього. Ілля спочатку зніяковів:
– Віра, ти чого?
– Мені там недобре одній, – явно з глузуванням відповіла вона. – Мені можна залишитися? – пригорнувшись сильніше до нього, шепотіла вона.
Вона розуміла, що Ілля чоловік, і до того ж не залізний і особливо вмовляти його не потрібно. Все сталося швидко, Віра відрізнялася від його дружини розкутістю, але йому сподобалося.
Після бурхливої ночі з Вірою він прокинувся вранці, лежав із заплющеними очима. Йому було соромно, що він зрадив свою дружину. Такого він ніколи собі не дозволяв і Юлія була в ньому впевнена. Добре ще, що у нього був вихідний, він думав, що випроводивши з квартири Віру, прийде в себе, все прибере.
Йому не хотілося, щоб дружина дізналася, він просто переживав через це, переживав втратити її. Але бувають у житті обставини, у яких неможливо зберегти вірність. І ця обставина лежить поряд на місці його дружини. Ілля розумів, Віра ніколи не займе місце дружини у його житті. З дружиною в нього абсолютне порозуміння, вона ніжна і добра, стримана, якраз у цій стриманості дружини йому бачилася особлива краса.
– Доброго ранку, – сказав він, побачивши, що Віра прокинулася.
– Бачилися вже, – грубувато відповіла вона.
Іллі не сподобалося, він скривився і подумав:
– Як грубо вона поводиться. Ось у цьому відмінність моєї Юлі та її. У Юлії багато ніжності. У Вірі лише пристрасть. І як вони дружать давно, такі різні, як вони взагалі стали подругами?
Дружина не виходила з голови, але на її місці лежала подруга. Він пішов на кухню, посмажив яєчню, зварив каву. Віра напіводягнена заявилася на кухню, з’їла яєчню, випила дві чашки кави, і вимовила друге слово за ранок – “мерсі”…
Вона пішла до кімнати, а Ілля прибрав зі столу, вимив посуд. Увійшовши до кімнати, здивувався, Віра напівлежала на дивані і дивилася телевізор. Він вирішив, що треба якось розпочати розмову.
– Віра, ти просто… – він підбирав слова для компліменту. – Ти просто чудо.
– Ага, значить я краще, ніж вона? – Раптом різко запитала Віра. І це питання моментально його приземлило. Він запитав:
– Краще, ніж хто?
– Ну хто-хто, сам знаєш, – допитливо дивилася вона на нього. – Ой, прямо не розумієш, хто? Треба ж якийсь незрозумілий. Як дружині зраджувати, так все розуміє, а як на просте запитання відповісти, так очима плескає, прикидається скромненькою…
Ілля образився на Віру, пішов у ванну, сподіваючись, що вона скоро піде. Вимкнувши воду, одягнувся, вийшов із ванної, побачив, Віра спокійно розвалилася на дивані і дивиться телевізор. Він грубити їй не збирався, обережно присівши на краєчок дивана, сказав:
– Віра, давай я тебе зараз відвезу додому, або куди тобі потрібно?
– Нікуди мені не потрібно, я не поспішаю.
– Але скоро Юля приїде, я не хочу, щоб вона про все дізналася, думаю, що і ти теж не хочеш, – казав збентежений Ілля.
– Що означає скоро? Тільки завтра ввечері вона приїде, я знаю, спілкувалася з нею. А я завтра вдень від тебе поїду, – твердо сказала вона.
– Могла б мене запитати, наскільки можу тебе тут залишити, все-таки ти в моїй квартирі перебуваєш, – казав уже роздратовано Ілля, він не очікував від неї, що вона сама вирішить залишитись у нього ще на ніч. Швидше за все, йому вже й не хотілося цього.
– А що, ти мене виставиш із квартири? – хмикнула Віра. – І це після всього, що було між нами?
– Ну, припустимо, не виставлю. Ти скажи, навіщо тобі це потрібно. Навіщо ти прийшла, знаючи, що я одружена людина?
– А яка різниця, одружений не одружений, – знизала плечима Віра.
– Ааа, значить тобі просто більше нема з ким зустрічатися?
Віра блиснула на нього невдоволеним поглядом і розв’язно відповіла:
– Охочих багато, помиляєшся. Повір мені. Просто на даний момент серед моїх знайомих, ти найкраща кандидатура. Дружина у відрядженні, я точно знаю, коли вона приїде, та й взагалі…
– Але на що ти сподіваєшся, Віро? Адже я одружений, і далі не збираюся зраджувати дружині, і так почуваюся винним перед нею.
– Ой, винним, це вперше, повір мені, наступного разу вже й забудеш про свою вину, – засміялася Віра. – І що що одружений? Я теж не збираюся заміж, мене і так все влаштовує.
– Значить, ти вибрала мене своїм коханцем?
– А що тебе бентежить і до тебе це тільки дійшло? По-моєму, тобі не треба більше бентежитися.
– Але я чоловік твоєї подруги, а якщо Юля дізнається.
– Ну і що що чоловік подруги, подруга не стінка … Та й ти, сподіваюся, їй не розкажеш? – Дивлячись прямо в очі Іллі, промовила Віра. – Ну ось бачиш, і я не скажу.
Віра ненадовго замислилась, а потім сказала:
– І взагалі, що ти переживаєш, будь простіше. Колись треба навчитися зраджувати дружині, усі чоловіки так роблять. Що ти такий незадоволений? Що тобі не сподобалось?
– Та ні, все добре, – майнув Ілля.
– Ну ось і радуйся, що тебе обрала така красуня, як я. Радій, що я і Юля вириваємо тебе один у одного з рук, а ти ще не задоволений! Прям не зрозуміти вас чоловіків, – вона сміялася голосно та грубо. – Не переживай, відводити я тебе у подруги не збираюся, а ось на період її відряджень, ти мій будеш. Я так вирішила.
З того часу так і повелося. Ілля щосили намагався, щоб дружина ні про що не здогадалася. Він вже не хотів, щоб вона не виїжджала у відрядження. Нахабство і наполегливість Віри йому набридла. Після зустрічі з нею він відчуває сильний сором перед дружиною, але вдіяти з собою нічого не може. Знову і знову відчиняє двері Вірі. Щоразу дає собі слово, що це востаннє, але… Сваре себе, що не може відмовити Вірі, а може не хоче?
Він не знає, чим це все закінчиться, але думає, що дружина таки дізнається, і втратить він свою Юлю. А зізнатися їй у зрадах немає сил. Але наступного разу, він не відчинить двері Вірі…