– Ігоре, я сьогодні проїжджала повз будинок твоєї матері і побачила світло у всіх вікнах. Ти не знаєш, що це може означати? – запитала у чоловіка Маргарита.
– Не знаю. Може, Ганна вирішила речі мамині розібрати. Вона хотіла щось тітці Каті віддати, – відповів Ігор.
– Не рано? Лише два місяці минуло, а Ганна вже речі мамині роздає.
– Не знаю, вона сказала, що з речами сама розбереться, я в ці питання вникати не став.
Матері Ганни та Ігоря не стало два місяці тому, вона давно вже оформила заповіт і ніколи не приховувала від членів сім’ї його зміст: її єдине майно – двокімнатна квартира – відходила її дітям – синові Ігорові та дочці Ганні в рівних частках.
– Ви мене зараз не чіпайте, дайте мені дожити на своєму місці, а потім вже діліть спадщину, – сказала якось мати Ганні, коли та прийшла до рідного дому з пропозицією помінятися квартирами:
– Мамо, ми вчотирьох живемо в однокімнатній. А ти одна в двокімнатній. Давай поміняємося. Район у нас хороший, поліклініка поряд, аптек – як грибів у лісі після дощу – на кожному розі натикано. І магазин через два будинки.
– Добре, ми з тобою поміняємось. А як же брат? – запитала мама. – Давай тоді вашу однокімнатну, яку ти мені пропонуєш, оформимо на Ігора.
– Ні, це буде нечесно! – заявила Ганна. – Дві однокімнатні можна на трикімнатну поміняти!
– Ось я й кажу: поки жива, не чіпайте мене. А твій Андрій міг би й поворухнутися: роботу змінити на ту, де більше платять, чи підробляти вечорами та у вихідні. Але він з кожним роком все більше нагадує той камінь, під який вода не тече. Я розумію, що з двома дітьми важко жити у такій тісноті. Але про це треба було раніше думати.
Після того, як не стало матері, квартиру вирішили продати, а гроші поділити.
Рита та Ігор хотіли взяти іпотеку. Зараз вони із чотирирічним сином теж жили в однокімнатній квартирі.
Але одного разу Ігор прийшов додому на дві години пізніше за звичайний і засмучений:
– Уявляєш, Рито, Ганна що вигадала: вона з усією своєю родиною в мамину квартиру заїхала. Вже два місяці там живуть. А свою квартиру виявляється здає.
– А ти звідки про це дізнався? До них заходив?
– Заходив. Після того, як зустрів мамину сусідку. Ось вона в мене й спитала, чому там Ганна із сім’єю живе. Адже квартиру хотіли продавати.
– І що тобі Ганна сказала? – поцікавилася Маргарита.
– Сказала, що я маю вчинити по справедливості та відмовитися від своєї половини, бо у них з Андрієм двоє дітей, а у нас тільки один син – ми і в однокімнатній можемо спокійно жити, – відповів Ігор.
– Нормальна така логіка, – здивувалася дружина. – А Андрій поворухнутися не хоче? Наприклад, взяти іпотеку?
– Хто йому дасть із його зарплатою? Він один з чотирьох працює. А Ганна ніяк не збереться після декрету на роботу влаштуватися, хоча їхній молодший – Артем – вже два роки в садок ходить, – пояснив Ігор.
– І що ти тепер думаєш робити?
– Не знаю. Не до суду ж іти.
– Заспокойся. Спершу спробуємо з Ганною просто поговорити. Вона повинна розуміти, що цей її переїзд не пройде. І річ навіть не в принципі – нам теж потрібні ці гроші. Зараз, якщо продати нашу однокімнатну і додати те, що ми накопичили, можна купити двокімнатну. Але тільки десь на околиці та в дуже старому будинку. А хочеться таки жити у новобудові, – сказала Рита.
– І довго ми з нею розмовлятимемо? – запитав Ігор.
– Доки не отримаємо у нотаріуса свідоцтво про спадщину і не зареєструємо його в Росреєстрі. Тоді вже говоритимемо із документами в руках.
– Але в неї будуть такі самі.
– Все правильно – у вас є абсолютно рівні права на цю квартиру, – сказала Маргарита.
– І знову постає питання про суд, – зітхнув Ігор.
– Спочатку можна буде спробувати інші варіанти, – посміхнулася Рита. – А поки заспокойся і не нервуй.
Ігор перестав ставити сестрі питання про квартиру, і Ганна вирішила, що він упокорився.
– Ви ж обоє працюєте, і дитина у вас одна – вам простіше заробити собі на квартиру. А ми й так живемо від зарплати до зарплати. Добре ще, що батьки Андрія допомагають нам овочами зі свого городу, – якось сказала Ганна.
Брат заперечувати їй не став: який сенс плювати проти вітру?
Отримавши документи та зареєструвавши право власності, Ігор та Маргарита, попередньо домовившись про візит, прийшли до спірної квартири.
– Ганно, давай поговоримо по-доброму, – почав Ігор. – Ось подивися: якщо зараз продати цю квартиру і дві наші однокімнатні квартири, то і вам, і нам можна купити двокімнатні без іпотеки, а якщо взяти не дуже великий кредит, то й трикімнатні.
– Кредит нам не дадуть, та й не хочу я в це ярмо залазити. Нас цілком влаштовує ця квартира, в ній ми й житимемо. І ти нас звідси не виженеш! А якщо в суд подаси, то я тебе і твою Риту так ославлю, що ви вік не відмиєтеся, – заявила Ганна.
– Ходімо, Ігоре, – сказала Маргарита. – Позиція твоєї сестри зрозуміла.
– Я не знаю, що ще можна зробити, – зітхнув Ігор, коли вони вийшли надвір. – Ганна така з дитинства, вона завжди добивалася того, чого хотіла. Пам’ятаю, як вона ще у школі трохи не довела батька до палати, вимагаючи від нього сплатити вечірку у кафе – вона запросила на день народження всіх своїх однокласників – понад тридцять осіб. Батько тоді два місяці не міг відремонтувати свою машину – всі гроші пішли в оплату за гулянку шістнадцятирічних підлітків.
– Так самі батьки і винні – потурали їй у всьому, але їх, на жаль, вже немає, і Ганні скоро доведеться зрозуміти, що весь світ не крутиться довкола неї.
– І що ти пропонуєш? – запитав Ігор.
– Ми переїжджаємо туди жити, – сказала Маргарита.
– Куди?
– Я завтра відвезу Микиту до батьків, з понеділка у мене відпустка розпочнеться. Я, звичайно, мріяла її не так провести, але доведеться постаратися занадто великі ставки. І ти приготуйся – житимемо в похідних умовах.
У суботу Маргарита відвезла сина на дачу до батьків, а в неділю у квартиру Ганни пролунав дзвінок.
Увійшли Ігор, Маргарита та ще двоє людей. Один представився юристом – повідомив Ганні, що Ігор, який має такі самі права на цю квартиру, як і вона, зараз сюди в’їжджатиме.
– Давайте визначимося, хто яку кімнату займатиме, – запропонував чоловік.
– Їх четверо, – сказала Маргарита. – Нехай вони беруть собі цю кімнату – в ній двадцять метрів. А ми житимемо в тій, де шістнадцять. Зараз ми меблі швиденько перенесемо, – звернулася вона до Ганни.
У цей час у квартирі з’явилися ще двоє чоловіків і почали перетягувати меблі з однієї кімнати до іншої.
– Ви що робите? – вигукнула Ганна. – Я зараз патрульних викличу!
– Викликай, – сказав Ігор. – Я їм документи покажу.
Через півгодини велика кімната виявилася вся захаращена меблями: стіл підпирав підвіконня, диван перегороджував кімнату навпіл.
А ще за годину в іншій кімнаті стояли двоспальне ліжко, невеликий стіл, чотири стільці, вішалка для для одягу, крісло і маленький холодильник. За дверима до стіни притулилися дві розкладачки у складеному вигляді. Крім того, в кімнату занесли ще кілька коробок із посудом та постільною білизною.
Ганна в паніці зателефонувала чоловікові, який був на дачі у своїх батьків:
– Андрію, дітей залиш на дачі. У нас тут таке робиться! Ігор із Риткою у квартиру вселилися, привезли свої меблі. А у нас у кімнату не ввійти!
Почалося спільне життя зі сварки: вранці Андрію треба було збиратися на роботу, а Рита зайняла ванну.
Потім дві господині одночасно намагалися приготувати обід на кухні у вісім квадратних метрів.
Після обіду до Рити прийшла якась дівчина і цілих дві години грала на скрипці. Маргарита при цьому з берушами у вухах сиділа в кріслі і в’язала.
– І часто буде до тебе ця скрипалька приходити? – обурилася Ганна після того, як дівчина пішла.
– Не знаю. Це дочка моєї начальниці. У них зараз ремонт, і їй нема де репетирувати. Тож, може, місяць, може, два. Я просто не могла відмовити Валентині Федорівні, – пояснила Маргарита.
До шести повернувся з роботи Ігор і привів із собою трьох друзів. Цілий вечір вони дивилися футбольний матч.
А наступного дня на обід до Маргарити прийшли три її колеги. Офіс, де вона працювала, розташовувався лише в одній зупинці квартири.
Вони зайняли всю кухню і майже цілу годину голосно балакали і сміялися, згадуючи якогось Михайла Яковича і те, як він намагався залицятися до одної з дам.
Після обіду знову прийшла скрипалька.
А за три дні Рита повідомила Ганні, що до них на кілька днів приїжджає родичка з села – їй дали направлення на обстеження лікарні. Це не було вигадкою – двоюрідній тітці Рити, яка жила у селі, справді потрібна була консультація спеціаліста.
Тітка приїхала не одна, а із сином, який її супроводжував.
Ганна та Андрій витримали десять днів.
Мало того, що у родичів щодня з’являлися якісь гості, які, правда, до десятої вечора зникали, постійно була черга в суміщений санвузол.
– Давайте поговоримо, – запропонувала Ігореві сестра. Ігор погодився.
На цей раз домовилися швидко. І квартиру продали упродовж місяця. Гроші поділили.
А ще через два місяці обидві сім’ї влаштовувалися в нових квартирах: Ганна та Андрій – у двокімнатній із кухнею у дванадцять квадратних метрів, а Ігор та Маргарита – у трикімнатній, щоправда, їм довелося взяти невеликий кредит у банку.