Ганна з Петром одружилися. Свекруха Тамара Петрівна Ганну одразу незлюбила. Дівчина зрозуміла, що зі стосунків із свекрухою не вийде нічого доброго.
Шлюб у Петра був першим, як і в Ганни, але він до цього жив із дівчиною – Мариною, а потім ще трохи з Ларисою.
Але мамі вони обидві зовсім не подобалися.
Вона і на шлюб з Ганною погодилася тільки тому, що синові вже 31 рік, онуків їй вже хочеться!
А де взяти?! Син єдиний, народила його для себе.
Ганна молода – 24 роки, можна її й перевиховати.
Ларису ж он вона виховувала, і та все робила, як скаже майбутня свекруха.
Але з часом дівчина таки не витримала, якось тихо зібрала свої речі й пішла.
А от Марина добре справлялася з усім, тільки народжувати рано не хотіла. Її цікавила кар’єра.
Коли мати Петра запропонувала їй гроші за те, щоб вона пішла – та так і зробила. Але гроші кинула прямо на підлогу перед.
Петро її навіть не зупинив…
…Все це Тамара Петрівна розповіла Ганні вже після весілля.
– Навіщо розповідати про колишніх чоловіка? – подумала дівчина. – Та й раніше треба було, якщо не хотіла мене за дружину коханому синочку!
Вона так подумала, але промовчала. Хтозна, що ще придумає жінка…
А сам Петро уже багато разів намагався вибратися з-під впливу матері, але та не дозволяла цього зробити.
Після весілля постало питання – де жити?
Ганна мала двокімнатну квартиру, яка залишилася у спадщину від бабусі. Петро теж.
Навіть планування було однакове, тільки дзеркальне.
Продавши дві квартири можна було купити одну велику й сучасну. Але батьки були проти.
Тамара Петрівна категорично заборонила синові будь які справи з нерухомістю. До того ж, квартира була на ній. А батьки Ганні просто вмовили дочку почекати…
І де ж жити? Ганна йти в квартиру чоловіка відмовилася, тим більше квартира була офіційно не його.
Свекруха наполягала, що дружина має йти до чоловіка.
Суперечка могла продовжуватися довго, от тільки Петро не витримав і переїхав сам, чим дуже засмутив матір. Вона навіть образилася.
– А що ти хотіла? – сказав він матері. – Я одружився, а житимемо ми що – окремо? Тоді й онуків не дочекаєшся!
– Робіть що хочете! – сказала Тамара Петрівна.
Але вона не збиралася здаватися. Жінка не дозволила здавати квартиру в оренду – забруднять.
Петро ж відмовився платити комуналку, адже квартира була матері.
Але та не погоджувалася, навіть якби гроші від оренди йшли їй!
Жила в одній, а платила за дві.
Та надовго її таки не вистачило. Вона знайшла хорошу дівчину, якій і почала здавати квартиру в оренду за невелику плату.
Тамара Петрівна сподівалася, що Петро покине Ганну, повернеться у свою квартиру, буде ближче до неї. Вона і дівчат знаходила спеціально без житла.
Якщо не сподобається наречена для сина – її можна швидко виставити.
Ось тільки Ганна з’явилася не вчасно, не така, та ще й з квартирою!
Петро сам із нею познайомився, перевірити її Тамара Петрівна не встигла – дуже швидко вони одружилися.
Свекруха вирішила, що молодим треба допомагати порадами, бо вони ще не розуміли, як жити разом.
Вечорами вона заходила в гості. Казала, що просто, мовляв, повз ішла.
– Ти в домі хазяїн, синку! – давала настанови Тамара Петрівна. – Як сказав, так і має бути!
– А чому це немає улюбленого борщику мого сина?! – галасувала вона до невістки, відкривши холодильник, і ретельно оглянувши все на кухні. – Котлетки треба робити більшими і не такої форми. А пюре не пишне, треба його добре помʼяти було!
Фантазія матері була безмежною. Ганна всі її слова пропускала повз вуха.
Борщ Петро не любив, він взагалі не любив страви з буряком. Міг їсти, але не любив.
Котлети нормальні, пюре також.
Дівчина просто промовчала.
Свекрусі це звісно не подобалося.
– Але що вдієш? Хоча б не сварлива невісточка моя, – думала вона. – Та й із сином наче не свариться…
Якось у «квартирі Петра» зламався кран. Тамара Петрівна зраділа, подзвонила сину і сказала, щоб він поремонтував.
Тільки вона не подумала про те, що він поїде туди з дружиною.
А там уже та дівчина, що орендувала квартиру Петра чекала!
Звісно на прохання Тамари Петрівни! Стіл накрила на двох, ігристе, свічки.
Вона у всьому їм зізналася. У результаті Тамара Петрівна втратила квартирантку…
– Мамо, ще одна така витівка, і ми продамо квартиру Ганни й поїдемо! Цього разу я знайду квартирантів сам, щоб тобі більше не приходили на думку нісенітниці!
Мама промовчала й погодилася.
Ганна запропонувала здати квартиру неодруженому чоловікові, щоб за віком він підходив свекрусі.
Шукали вони звісно такого довгенько, але знайшли.
Чоловік розлучився давно, квартиру залишив уже дорослим дітям. Сам орендував і працював, а так у передмісті у нього був батьківський дім.
Чоловік був дуже непоганий.
Звісно його довелося познайомити з мамою, адже платити треба їй, та й договір оформити.
Тамара Петрівна все ще приходила в гості, тільки вже рідше…
…Ганна й Петро чекали первістка. Тамара Петрівна тішилася – нарешті онук!
Ганна думала, що свекруха почне знову вчити її життю, але вона приходила не часто.
А перед самими пологами, Ганну з Петром чекав несподіваний сюрприз!
– Я вам допомагати не зможу, – раптом заявила Тамара Петрівна.
Петро з Ганною застигли, здивовано округливши очі.
– Самі впораєтеся. Ми на все літо їдемо з Віктором у село. В квартирі вже інші мешканці. Якщо що – дзвоніть, приїжджайте. У нас там город.
Мати пішла, а Ганна з Петром засміялися.
– У них там город?! – перепитала вона.
– І допомагати нам не будуть?! – і собі округлив очі Петро.
– Ну ми ж цього й хотіли.
– А ще й нас у гості чекають, – сказав чоловік.
– Оце так справи! – засміялася Ганна.
– Оце мама дає, – посміхнувся Петро.
– Ой, поїхали! Давай швидше, Петре. Здається, почалося. Не треба було так сміятися…
У них народився гарненький хлопчик. Звісно, бабуся приїхала на виписку.
Вона навіть запропонувала свою допомогу, але це була вже просто ввічливість.
Тамара Петрівна одразу поспішила поїхати.
А коли онукові Олежику виповнився рік, бабуся вийшла заміж за Віктора!
Всі були по-своєму раді. Щастя у кожного своє…
А з квартирами вони все вирішать згодом. Тамара Петрівна вже не проти об’єднання…