Вперше Аліна вийшла заміж, коли їй виповнилося тридцять років. Вона була ровесницею свого чоловіка Ігора.
Кожен із них на той час встиг обзавестися власним житлом.
Незважаючи на престижну посаду, хорошу зарплату, вищу освіту та наявність своєї квартири Аліна все одно не сподобалася свекрусі.
Ганна Вікторівна вважала, що невістка меркантильна і надто великої думки про себе.
Ігор не розумів, через що мати прийняла його дружину в багнети, бо жодних передумов для цього не було.
Аліна ніколи не грубила Ганні Вікторівні, не виступала проти того, щоб жінка приходила до них у гості, хоча та жила по сусідству і могла навідуватися по кілька разів на день.
Ось тільки свекруха цього не оцінила і при зустрічі намагалася зачепити невістку і спровокувати сварку.
Зрозумівши це, Ігор вирішив скоротити зустрічі з матір’ю. Саме через це подружжя вирішило жити у квартирі Аліни, яка знаходилася на іншому кінці міста.
– Що робитимемо з моїми шикарними апартаментами? – напівжартома, спитав чоловік після переїзду.
– Можемо здавати їх, зайві гроші нам не завадять, – посміхнувшись, відповіла Аліна.
– Шкода квартиру, зіпсують меблі та техніку. Після цих квартирантів знову ремонт доведеться робити, – задумливо промовив чоловік.
– Як хочеш, квартира твоя та іпотека на неї теж твоя. Якщо можеш одночасно і за комунальні послуги платити і щомісяця банку віддавати, то будь ласка, – легко погодилася дружина.
– Тобі добре думати, ти свою квартиру давно викупила, – сумно промимрив Ігор. – З іншого боку, якщо орендарі щось зламають, то я завжди зможу з них стягнути відшкодування. Братиму заставу, і всі справи.
– Тобто, ти таки здаватимеш квартиру? – уточнила жінка.
– Так, буду. Інакше вона реально повисне на мені на найближчі десять років, доки не виплачу іпотеку, – впевнено сказав чоловік.
Цього ж дня він виклав в інтернеті оголошення про здачу квартири в оренду.
Незабаром знайшлися і квартиранти, умови із заставою їх влаштували, і договір оренди було підписано.
Більше року Ігор здавав свою житлоплощу, поки одного разу йому не зателефонувала мати.
– Синку, у Наталки біда сталася, – схвильовано повідомила Ганна Вікторівна.
– Що сталося? Я можу їй чимось допомогти? – з тривогою в голосі спитав чоловік.
Наталя була його молодшою сестрою. Нещодавно вона розлучилася з чоловіком і залишилася одна з п’ятирічною дитиною на руках.
– Наталі орендну плату підняли майже вдвічі. Звичайно, вона не в змозі її тягнути. Можна вона у твоїй квартирі поки поживе? – з надією в голосі спитала мати.
– Добре, хай переїжджає. Тільки я квартирантам скажу, щоб вони з’їхали протягом тижня, – заспокоївшись, відповів Ігор.
– Ти ж не братимеш із неї гроші? – поцікавилася Ганна Вікторівна, наголосивши на останньому слові.
– Звичайно, ні, нехай тільки комунальні послуги оплачує, і все, – спокійно промовив син.
На цьому розмова між родичами закінчилася. За тиждень Наталя заселилася у квартиру брата.
На подив Аліни, свекруха стала ще рідше ходити до них у гості. Могла і загалом кілька місяців не заявлятися.
А якщо й приходила, то поводилася виключно ввічливо. Ігор із дружиною навіть подумали про те, що на жінку благотворно вплинув переїзд доньки.
Адже тепер вона жила від неї на відстані витягнутої руки, тож Ганна Вікторівна могла щодня бачитись із онукою.
Приїжджати до своєї квартири з перевірками Ігор перестав, бо вважав, що сестра нічого поганого зробити не може.
До того ж у нього не було приводу нагрянути до Наталі, бо всі дні народження Наталії та її дочки проводилися в будинку Ганни Вікторівни, як утім, і решта сімейних свят.
Через два роки сестра Ігоря знайшла собі залицяльника на ім’я Олег і поїхала з дочкою жити до нього.
Чоловік про це дізнався від матері, Наталка не спромоглася повідомити йому про від’їзд.
Ігора цей факт зачепив. До цього моменту він думав, що у них із сестрою довірчі стосунки.
Оскільки квартира була вільною, Аліна з чоловіком вирішили знову здавати її в оренду.
Але перед тим, як селити нових квартирантів, подружжя поїхало перевірити житло, таки два роки в ньому не було.
Яке ж було їхнє здивування, коли вони увійшли до квартири. Вже з порога вони вловили неприємний запах.
У квартирі був повний безлад. Шпалери по всій квартирі були обдерті та розмальовані, крісло в залі виявилося чимось залито.
Однак не це хвилювало власників житла, а те, що з квартири була вивезена практично вся техніка і меблі, крім крісла і старої шафи.
Ігор, трохи відійшовши від здивування, спробував додзвонитися до сестри, але та не взяла слухавку.
Тоді чоловік зателефонував матері, щоб дізнатися, куди поділося все його майно.
– Мамо, ти знаєш, що Наталка вивезла всі мої меблі та техніку? – сердито спитав чоловік.
– Звичайно знаю! Ми з батьком допомагали їй вантажити речі, – не ховаючись, відповіла Ганна Вікторівна.
– Ви зовсім вже? Ви ж забрали мої речі! – обурено вигукнув у слухавку син.
– Ніхто в тебе нічого не брав! Це я дозволила Наталці забрати твої меблі та побутову техніку, – незворушно відповіла мати.
– Яке право ти мала розпоряджатися моїм майном? Чому ніхто не повідомив мене? – розлючено промовив Ігор.
– Перестань розмовляти зі мною в такому тоні! У Наталки з Олегом квартира напівпорожня була, ось я і запропонувала взяти в тебе на якийсь час все, що їм необхідно, – сердито промовила Ганна Вікторівна.
– Передай Наталці, щоб вона повернула все назад. Нехай Олег обставляє квартиру власним коштом, а не за мій, – впевнено заявив син.
– Тобі треба, ти й кажи! Нехай вона краще від тебе дізнається, який ти дріб’язковий егоїст, – ображено буркнула жінка і поклала слухавку.
Ігор знову спробував додзвонитися до сестри, але вона явно не збиралася відповідати братові, квартиру якого зовсім недавно обчистила.
Чоловік спочатку хотів викликати дільничого, але потім охолонув і передумав.
Йому було незручно виносити сміття з хати. З Наталкою після цього випадку Ігор більше не спілкувався.
Ганна Вікторівна кілька разів намагалася помирити брата з сестрою, однак у неї нічого не вийшло, тим більше що син звинувачував у всьому, що сталося, саме її.