– Ганно, привіт. Мені дуже незручно, але ти не могла б мені дати в борг кілька тисяч?
Ганна навіть крізь трубку телефону відчувала, як соромно Олені. Це було не вперше, коли вона позичала гроші. І хоч Ганна щоразу каже, що нічого страшного в цьому немає, Олені все одно незручно.
– Звісно, не питання.
– Тільки я віддам, мабуть, за тиждень. Аванс прийде і віддам…
– Та не хвилюйся, Олено, як зможеш.
– Дякую, люба, – видихнула подруга.
А Ганна раптом замислилась. Адже Оленка щойно зарплату отримала. Мабуть, знову колишній аліменти не платить, ось подруга і влазить у борги. Непросто утримувати двох хлопчаків, які ростуть не щодня, а щогодини.
– Слухай, не моя, звичайно, справа, але Володя твій знову, чи що, аліменти не виплатив?
Олена зам’ялася, а Ганна почала злитися. Ось негідник!
– Говорила я тобі, через суд треба призначати аліменти! Тоді з кожної його зарплати тобі приходило, і не треба було б випрошувати те, що й так належить тобі! Діти ж і його теж!
– Ні, Ганно, Володя перерахував гроші.
Ганна осіклася і задумалася.
– Я знову не в свою справу лізу, але куди ти тоді витратила зарплату та аліменти? Олено, я просто переживаю. Якщо щось трапилося, ти скажи!
– Та ні, все нормально. Витрат багато в цьому місяці вийшло. Сама розумієш, все таке дороге. На дітей багато витратила.
– Ясно …
– Ну що, позичиш?
– Звичайно, не хвилюйся. Зараз відправлю.
Ганна поклала слухавку і побарабанила пальцями по столу. Так, у неї немає дітей і, напевно, вона неясно уявляє, скільки їм всього треба. Але, як правило, Оленці грошей вистачає, коли Володя аліменти не затримує. Вона й у Ганни позичала тільки тоді, коли колишній не платив або коли щось непередбачене траплялося. Он, три місяці тому Андрійко, старший Олени, занедужав сильно. Ліки дорогі прописали. Татко його тоді пішов у захід сонця, мовляв, все що був винен, вже віддав, викручуйся сама. І ось тоді Ганна, звісно, допомагала з грошима. І навіть веліла Олені не повертати, розуміючи, як їй важко.
Але зараз, начебто, нічого такого немає. Тому таке почуття, що подруга чогось не домовляє.
Дружили вони давно, років вже п’ятнадцять, якщо не більше. Олена завагітніла від свого залицяльника і рано вискочила заміж. А за два роки народила ще одного.
Всім збоку було ясно, що Володя – не найкращий варіант чоловіка та батька. Але Оленка щиро сподівалася, що все в них вийде, трималася за нього, багато прощала йому. І Ганна розуміла, чому, хоч у душі й неприємно було це визнавати.
Олена ніколи не була красунею. Повненька, ніс картоплею, неслухняне волосся, яке вона не вміла укладати. Загалом її не можна було назвати привабливою, вона не була з тих, за ким бігали б хлопчики.
Але Олена була дуже доброю та турботливою дівчиною, і Ганні завжди було прикро за подругу. Адже якби хлопці не на зовнішність дивилися, а розглянули б душу, у Олени б відбою від наречених не було. Але, на жаль, так не буває.
І коли хтось звернув на Олену увагу, вона одразу розтанула. Незважаючи на те, що Володя був не розумний, досить нахабний і дуже лінивий. Для неї він все ж таки був справжнісіньким принцом.
Але казка впала досить швидко. П’ять років вони перебували у шлюбі, а потім Володя пішов. А Олена залишилася з двома дітьми і надіями, що зруйнувалися.
Було видно, як сильно їй бракує жіночого щастя. Як їй хочеться, щоб її кохали. І якщо, нарешті, знайдеться той, хто справді Олену покохає, він стане найщасливішим. Тому що Олена зробить усе, щоб зберегти стосунки.
Ганна завжди сподівалася, що Олена все ж таки зустріне свого принца, який і її синів полюбить. Тому що сама подруга дітей своїх обожнює, намагається дати їм краще життя. От і немає часу на себе.
І зараз Ганна переживала. А раптом щось сталося, а подруга не розповідає. Але ж не витягувати з неї зізнання.
Зрештою, Ганна вирішила, що це не її справа. І якщо Олена захоче, то розповість, що сталося.
Вона вже й забула про той дзвінок і про те, що подруга взяла в неї борг. Але буквально через кілька днів Олена знову зателефонувала.
– Ганно, мені дуже ніяково…
– Тобі гроші потрібні?
– Так. Хоча б тисячу. Я все поверну, ти ж знаєш!
Олена завжди повертала всі борги, і Ганна чудово це знала. І їй було зовсім не шкода грошей, благо, у них з чоловіком все гаразд із фінансами, просто це вже не на жарт стривожило Ганну.
– Так, розповідай, що сталося.
– Та нічого, я ж говорю…
– Олено, – зупинила її подруга, – звичайно, я тобі дам грошей. Але спочатку ти мені все розкажеш. Тому що я дуже хвилююсь.
Спочатку Олена відмовлялася, вигадувала якісь витрати. Але потім все ж таки зізналася, що дещо сталося. І сказала, що так, двома словами, і не пояснити.
– Натяк зрозуміла, чекай увечері. Якраз грошей тобі позичу і хлопців твоїх побачу.
– Дякую, чекаю.
Дуже довго ходила Олена навколо, а потім зізналася, що вона познайомилася із чоловіком.
– Він такий ніжний, такий лагідний. Називає мене «Сонечко»! Так ніхто мене не називав. Каже, що хлопчаків допоможе мені виховати, що дуже любить дітей. Ми з ним бачилися всього кілька разів, коли хлопчаки в батька були. І я ніби до раю потрапила… Ти розумієш?
Поки що Ганна розуміла, що тут щось нечисте. Але, щоб не псувати розповідь, просто кивнула.
– Я впевнена, у нас із ним все вийде. Я з ним щаслива, ми щодня переписуємось! Розумієш, я раніше іноді вранці навіть вставати не хотіла. Мені здавалося, що крім дітей, у мене й сенсу в житті немає. Немов і не живу. А зараз, як тільки очі розплющую, руки самі до телефону тягнуться. Я знаю, що, мабуть, він мені вже написав. І так на душі тепло стає…
– Це все дуже здорово, – все ж таки вклинилася Ганна в розповідь, – але до чого тут гроші?
Олена почервоніла, а подруга зрозуміла, що це якось не на добро.
– Розумієш, у нього тимчасові труднощі… Він зараз шукає роботу, хоче знайти щось варте, щоб мені потім допомагати.
Ганна вже все зрозуміла, але дуже сподівалася, що просто помиляється.
– Він у тебе гроші просив?
– У борг! – навіть обурилася Олена.
– Олено, а він хоч раз борг віддавав?
Подруга зам’ялася.
– Поки що ні… Але я трохи йому давала, так, на їжу…
Ганна прикрила обличчя долонями, бо переповнювали емоції.
Якось вона вмовила подругу, показати їй листування.
– Я все особисте пропускатиму, не хвилюйся, – сказала вона.
І коли Ганна почала читати, одразу зрозуміла, що її подругу просто розводять.
Класична схема, коли чоловік втирається у довіру, а потім починає просити гроші. Спочатку це взагалі смішні суми, щоби жінка і не запідозрила. Сто гривень, двісті… Навіть якщо й не віддасть, то не шкода. А потім уже йдуть суми набагато більші. І запити дедалі збільшуються.
До того ж, повідомлення з проханнями дати в борг чергуються з милими повідомленнями. В яких і освідчення в коханні, і компліменти, і солодкі обіцянки. А коли Олена все ж таки відмовляла в грошах, відразу починалися маніпуляції. Ти мене не любиш, ти мені не хочеш допомогти, ми ж одне ціле. І інша нісенітниця, спрямована на наївних панянок, якою і була Олена.
Ганна довго пояснювала, що цей Роман її просто розводить. Олена не хотіла вірити, і головним аргументом був той факт, що вона ж з ним бачилася наживо. Чомусь їй здавалося, що людина може прикидатися тільки в інтернеті, а в реальному житті так поводитися не стане.
І тоді Ганна порадила Олені попросити повернення боргу. Сказати, що терміново потрібні гроші. А ще написати, що вона більше жодної копійки не дасть, доки він не поверне все, що взяв.
Спочатку йшли відмовки, а потім Роман просто заблокував Олену, сказавши, що грошей своїх вона не побачить.
Як же плакала Олена! Мабуть, глибоко в душі вона й сама знала, що тут щось нечисте, але просто не хотіла вірити. І зіткнутися із реальністю було жахливо.
– Я ж вірила йому! Мені так хотілося вірити, розумієш?
– Розумію, – втішала її Ганна.
Але, на відміну від подруги, вона відчувала не смуток, а агресію. І так просто це залишати не збиралася.
Спочатку вона сама написала цьому Романові. Сказала повернути все до копійки. Але той лише посміявся. Сказав, що Олена просто наївна, і він не вперше вже користується добротою тих, хто зневірився зустріти супутника життя. І, мовляв, Олені це урок буде.
– Урок, значить, – невдоволено промовила Ганна.
Вона запитала подругу, де живе цей Роман. Однак Олена не знала. Він не кликав її до себе та адреси не говорив. Зате вона знала, куди він улаштувався на підробіток.
Ганна вважала, що у житті все можна вирішити мирно. Але зараз її переконання похитнулися.
Вона розповіла все чоловікові, і він теж дуже розлютився. Вважав, що такий негідник не може називати себе чоловіком. І як совість дозволила розводити закохану в нього жінку, яка виховує двох дітей?
Взявши свого брата, чоловік Ганни подався поговорити з цим типом. Благо, фото у Олени було.
Роман шкодував, що Олена так швидко зрозуміла, що це обман. Він би тягнув і тягнув із неї гроші. Він знав, як вибрати ту, що не відмовить. Зазвичай, це були жінки, які й компліментів на свою адресу не чули. І варто їм сказати щось приємне, вони одразу тануть.
На прикметі він мав ще кілька жінок, і він думав, з якої почати. Працювати Роман не любив, але підробляти все ж таки доводилося. Не завжди в нього були жінки, які б допомагали йому грошима.
Він вийшов із роботи, думаючи, що треба зайти до магазину. Хотілося чогось смачного.
Але тут йому дорогу перегородили двоє незнайомців. І обидва були на голову вищі.
– Роман? – Запитав один з них.
Насправді, Роман був досить боягузливий. Тому й розводив лише жінок, які нічого йому зробити не можуть.
– Ну так, – намагаючись здаватися сміливим, відповів він.
– А ми від Олени.
– Я не знаю ніякої Олени, – відповів Рома.
– Знаєш. Ми тут порахували, скільки ти їй винен. Так ось сьогодні все повернеш.
– Я не маю таких грошей, – огризнувся він.
– Шукай. Або ми говоритимемо по-іншому.
Довелося Роману позичити у всіх своїх друзів. А ще дістати заначку, відкладену на чорний день. І все одно пари тисяч не вистачило.
– Повернеш решту за тиждень, – промовив чоловік Ганни. – Інакше, я повернусь, обіцяю. І якщо я дізнаюся, що ти ще когось розводиш, я за себе не ручаюся.
Олена рахувала гроші, що повернулися до неї, і плакала. Вона вже з ними попрощалася, і навіть не могла подумати, що чоловік подруги зможе їх забрати.
– Дякую вам, – сказала вона. – А мені урок буде. Надалі ніяких знайомств. Ну їх, чоловіків цих. Краще буду виховувати синів, щоб вони ніколи не стали такими.
– Не став хрест на особистому житті, – посміхнулася Ганна. – Я впевнена, ти ще зустрінеш гідну людину. Головне, нічого від мене не приховуй.
– Обіцяю, – промовила Олена, обіймаючи подругу.
Напевно, навіть важливіше мати хорошого друга, ніж другу половинку. Зараз Олена це розуміла, як ніколи раніше.