– Ганно, я йду.
– Я вже помітила. Що сталося? Ти знайшов іншу?
– Поки що ні. Я переїжджаю до мами.
– Зрозуміло. Твоя мама завжди була проти мене.
– Ні, я сам так вирішив. Вибач, але весілля не буде. Я, звичайно, обіцяв, але жити так я не хочу. А чому ти мовчиш? Ти так і не спитаєш нічого?
– Якщо хочеш, то розкажи, що тебе не влаштовує.
– Все! Ти мене не чуєш. Хочу солянку, а в тебе борщ. Хочу запечене м’ясо чи стейк, а в тебе котлети. Люблю макарони, а в тебе картопля. Не можеш мені купити хороший чоловічий шампунь, не говорю вже про туалетну воду. Смаку в тебе немає. Мені подобаються інші запахи, я ж тобі назву та навіть магазин, де можна купити скинув. А що ти? Відбулася дешевою підробкою.
– Дешевою? Зате в тебе все дороге, ти ж не думаєш, на що я купую все. Ти тільки собі купуєш взуття, одяг. І не якусь, а дорогу.
– Я маю виглядати пристойно та дорого, щоб будувати кар’єру. А в тебе все дешеве, одяг та продукти. Фарш на котлети самій треба крутити із якісного м’яса, а ти купуєш не зрозуміло що.
– Дмитро, а ти купив би нормального м’яса, і були б тобі стейки, котлети. А щодо кар’єри, то вона в тебе на найпочеснішій першій сходинці. Щоб піднятися, не потрібен костюм від Армані, потрібний розум.
– У мене все буде, а ось ти так і залишишся в злиднях, зі своїм фаршем. Твоя кар’єра з місця не рушить. Я радий, що ми не встигли одружитися. Ти мене тягнеш униз.
– А чи не я тобі знайшла роботу?
– Знайшла! Це не робота! Зарплати не вистачає, а ти ще…
– Не треба було купувати п’яту пару кросівок та десяту куртку.
– Я купую на свої.
– А їсиш на мої, вірніше їв. Все зібрав речі? Іди! На тебе чекає мама.
– Вона на мене не чекає, я ще нічого їй не казав. А може, ти підеш?
‐ Так? Ти прийшов сюди, коли я вже тут жила. Ти й підеш!
– Я ж думав ти мене зупиниш. Пообіцяєш… готувати нормально, на знак примирення купиш мені хоча б нормальний шампунь. Звичайно цього мало, але поки що вистачить.
– Ні. Нічого купувати не буду. І зупиняти тебе також. Іди. Ти вже довго намагаєшся піти, я допоможу. Ключі віддай. Квартира, хоч і орендована, але більше тобі тут робити нічого. У мене був для тебе сюрприз, але ти його не оцінив би. Прощай.
– Не потрібний мені твій дешевий сюрприз.
– Ну, звичайно, у тебе ж інший рівень. Досить стояти на порозі, у мене немає часу. Прощавай, мамі привіт.
Ганна виставила його за двері та зачинила на замок. Потрібно було збирати речі. Батько, з яким мати Ганни була давно розлучена, купив доньці квартиру. Вчора її оформили на Ганну. Ганна збиралася сказати про це Дмитру, але не встигла.
***
– Ти одна, дочко?
– Так, ми вчора розлучилися.
– З тобою все гаразд? Він тебе не образив?
– Ні, він сам образився. Він нічого не знає про квартиру.
– Значить, ти одна. Але нічого, я тобі допоможу все зробити. У мене ще два тижні відпустки. Допоможу меблі привезти та зібрати, а далі подивимося, що ще потрібно.
– Дякую, тату.
– Вибач, що мало часу був поряд з тобою. Це не лише моя вина. Довелося виїхати, твоя мати мене не зрозуміла.
Ганна жила у своїй новій квартирі, змінила роботу, щоб менше зустрічатися з Дмитром, бо іноді він її чатував на вулиці. Зарплата виявилася більшою. Нових відносин заводити не збиралася.
***
Дмитро з’явився за рік. Прийшов увечері, простежив, де вона живе.
– Ганно. Я подумав, що не зовсім правильно поводився.
– Добре, що це зрозумів.
– Я радий, що ти мене зрозуміла. Я тут із речами. Набридло жити у мами, вона все щось просить. А в тебе так смачно пахне м’ясом. Стейки? Давно не їв м’яса, мама на якійсь дієті. Тільки курка та індичка, а це ж зовсім не те.
– Так, м’ясо.
У цей час відчинилися двері у ванну і звідти вийшов чоловік.
– Ганно, у нас гості?
– Ні, чоловік вже йде. Він помилився поверхом. Напевно, прийшов на запах.
– Будемо вечеряти?
Ганна зачинила двері.
– Так, тату, все готово. Як шкода, що ти завтра їдеш, а наступну відпустку маєш лише через рік. Я чекатиму на тебе.
– Ти краще влаштовуй своє особисте життя. Кар’єра це добре, але й сім’я має бути. У мене вийшла лише кар’єра. Не підтримала мене твоя мама, а потім уже було не до стосунків. Роботою рятувався, вона затягнула.
– Є в мене чоловік, але переживаю наступити на ті ж граблі.
– А ти спробуй, ти в мене розумна дівчинка.
– Спробую.
***
За рік батько приїхав уже на весілля.