Кажуть, що між чоловіком та жінкою дружби бути не може. Ганна знала, що це неправда.
З Михайлом вони були в дитинстві сусідами. Одного віку, ходили в одну школу, дружили з тими самими дітьми.
Батьки Михайла та Ганни багато працювали, тому діти постійно були один у одного в гостях. То мама Михайла догляне сусідську дівчинку, то тато Ганни візьме Михайла з собою на рибалку. Можна сказати, що вони росли, як брат та сестра.
Ганна завжди була відповідальною дівчинкою. Добре вчилася, рано почала готувати, у кімнаті мала порядок. І не те щоб її батьки все це просили робити, просто характер у неї такий був.
Михайло ж був повною її протилежністю. Навчався абияк, по будинку нічого не робив. Скільки разів йому влітало від батьків, не порахувати. А вже скільки разів його Ганна покривала…
І все-таки вони товаришували. Не було жодного натяку на романтику, адже вони й справді вважали себе мало не родичами.
Михайло пішов після дев’ятого класу. Вступив до коледжу, відучився на автослюсаря. Ганна закінчила одинадцятий, а потім вступила до інституту на бюджет. Але в ній ніхто й не вагався.
Хлопець навіть був на випускному своєї подруги, не міг пропустити. Взагалі, з якогось віку він став її оберігати, як старший брат, хоч і були вони ровесниками. Відганяв поганих кавалерів, стежив, щоб вона не гуляла сама по темряві.
Ганна цінувала цю турботу. І їй було приємно, що Михайло була з нею, коли їй вручали диплом. Він навіть в інститут у перший день її проводив, хотів переконатися, що її ніхто не образе.
Звичайно, багато хто пророкував їм стосунки. Мовляв, ви такі близькі, точно будете разом. Але вони знали, що це не так.
Ось як пояснити людям, що вони просто друзі? Завжди ними були і будуть. Для них це було абсолютно нормально, і їх дуже злило, коли хтось намагався їх засватати.
Але всі відстали, коли у Михайла з’явилася дівчина. Звичайно, у нього й раніше вони були, але тут стосунки переросли на щось серйозне.
Ганна тоді навчалася на третьому курсі, Михайло вже закінчив коледж і непогано заробляв. Він винайняв квартиру і в’їхав туди зі своєю дівчиною. А трохи пізніше зробив їй пропозицію.
З того моменту дружба Михайла та Ганни трохи похитнулася. Дівчина хлопця Катя не дуже вірила в те, що між ними нічого немає. І їй не подобалося, що Михайло і Ганна часто зустрічаються і спілкуються.
Ганна прийняла це гідно. Сказала своєму другові, що їй теж таке не сподобалося б. І хоч вони знають, що вони один одному, як брат та сестра, іншим цього не довести.
Але Ганна була на весіллі свого друга, іноді зазирала до них у гості. З Катею вони нормально спілкувалися, але дружби не виникло. Ганна підозрювала, що виною тому ревнощі.
У неї вже й самій з’явився хлопець. Щоправда, відносини довго не протрималися, вони не зійшлися характерами. Але Ганна знала, що у неї все попереду. І була рада за свого друга, який, здавалося, був щасливим.
Але те, що це не так, вона зрозуміла через півроку після їхнього весілля.
Несподівано Михайло став часто їй дзвонити. Кілька разів вони навіть зустрічалися в кафе, хоча вже давно вдвох нікуди не ходили.
– А як Катя до цього поставиться? – з тривогою в голосі питала Ганна. Їй не хотілося б, щоб дружина її друга засмучувалася.
– Та нормально, – відмахувався Михайло і відразу змінював тему.
Ганна розуміла, що тут щось не те. Але вони недаремно дружили так довго, вона знала, що, коли Михайло захоче, сам розповість.
І ось одного вечора, коли Ганна сиділа вдома, працюючи над дипломом, у двері пролунав дзвінок. На порозі був її друг.
– Привіт, що сталося? – стривожено спитала дівчина.
– Ми розлучаємося, – сухо відповів він, заходячи до квартири. – Ганно, можна я в тебе переночую?
– Звісно, не питання. Михайле, але ти певен? Раптом ще помиритеся, і Каті буде не дуже приємно дізнатися, що ти залишився на ніч у мене.
– Не помиримось, – заєвив Михайло. – У тебе є що випити?
Роботу над дипломом було відкладено. Ганна не тиснула, чекала, коли її друг сам усе розповість. І після двох келихів ігристого він все ж таки не витримав.
– Та це просто не можливо! Вона сварить мене і сварить!
– Михайле, але ви менше року одружені, ви притираєтеся один до одного.
– Ти хотіла сказати, чіпляємося? – хмикнув він. – Тому що це більше схоже на істину, принаймні з її боку.
– Що саме сталося?
Михайло зітхнув.
– Та все вже давно йде не так, як треба. В нас жодного вечора без сварки не буває. Я приходжу втомленим, а вона починає чіплятися до мене!
– З якого приводу?
– Та з будь-якого! – сплеснув чоловік руками. – То я чашку брудну вранці залишив, то речі в шафу не прибрав, то треба терміново їхати за продуктами. Розумієш, вона завжди від мене чогось вимагає! Я вже не хочу до квартири заходити!
Ганні було шкода друга. Якщо говорити чесно, Катя їй не надто подобалася. Звичайно, вона нікому про це не говорила, переживала, що вирішать, що вона ревнує. Але справа тут зовсім не в ревнощі. Ганні завжди здавалося, що вона якась зарозуміла, чи що. Злегка примхлива, як принцеса. А Ганні хотілося, щоб не тільки Михайло доглядав свою дружину, але ще й вона за ним.
Коли Ганна приходила до них у гості , то завжди бачила, як метушиться Михайло. Він постійно цілує, обіймає свою дружину, а вона лише фирчить, що втомилася та настрою немає.
Але, звісно, Ганна ніколи не лізла у їхніх стосунках. Розбиратися треба між собою, і третє у цьому питанні точно зайве.
Але зараз Михайло виливав душу, і Ганна мала право висловити власну думку.
– Якщо чесно, мені завжди Катя здавалася трохи розпещеною, – зізналася вона.
– Злегка, – хмикнув чоловік. – Та там не трохи.
– А сьогодні що сталося?
– Та у нас кран потік, я обіцяв полагодити. А сьогодні запрацювався, не встиг у магазин. Сказав, що завтра поїду. То вона таку сварку влаштувала, що я не витримав. Висловив їй все і пішов.
– Ну, може, все-таки помиритеся? – Запитала Ганна.
– Ні, Ганно. Навіть не хочу. Наївся я всім цим. Ти ж знаєш, люди не змінюються.
Ганна не стала сперечатися. На щастя, в її квартирі був розкладний диван на кухні, на ньому Михайло і залишився спати. Він попросив дозволу пожити, допоки не знайде інше житло, і Ганна погодилася. Не кине вона друга в біді.
Коли ранком Ганна встала, Михайло ще спав. Вона тихенько зробила їм обом сніданок, а потім помчала на навчання.
Повернулась в обід, Михайло ще працював. На кухні був розстелений диван, навіть не сісти за стіл. Сніданок було з’їдено, посуд стояв на столі.
Але Ганна вирішила, що друг просто проспав, все ж таки вони вчора злегка засиділися. Тому все прибрала сама.
Михайло повернувся ввечері, кинув черевики посеред коридору, а потім сів вечеряти разом із Ганною.
– Михайле, купиш завтра продукти? – попросила дівчина. – А то важко тягти, поки ти тут, скористаюся твоєю фізичною перевагою.
– Звісно. Та й маю я тобі якось віддячити. Ти напиши список.
Поївши, Михайло сказав «дякую» і пішов митися. Ганна відчула легке роздратування: міг би й тарілку за собою прибрати.
Ванну Михайло за собою не помив, всюди валявся його брудний одяг. Ганна хотіла його сварити, але стрималася. Йому й так зараз нелегко, ще вона його сваритиме.
Вранці Михайло нічого знову не прибрав, а коли повернувся, Ганна зрозуміла, що він не має в руках пакетів.
– Михайле, а де їжа?
– Слухай, я так втомився… Завтра заскочу в магазин, гаразд? Чи є щось поїсти?
Ганна вже не на жарт злилася. За ці два дні вона відчула радість бути щасливою дружиною Михайла. Але вмовляла себе, що це ненадовго.
Але що більше минало часу, то дужче нахабнів Михайло. Постійно просив щось приготувати, мовляв, сам він не вміє. Речі його валялися скрізь, у тому числі й шкарпетки. А свої обіцянки він дуже швидко забував. Ганна попросить його полагодити дверцята біля шафи, він відразу погоджується. Тільки результату немає, щоразу ця проста дія чомусь переноситься. То він утомився, то часу багато, а тут шуміти треба, то інструментів не вистачає.
І так буквально у всьому. Навіть ті ж продукти він купив через три дні, після того, як Ганна вже на нього наїхала.
Ганна все більше співчувала Каті. Вона почала розуміти, що дружина Михайла не просто так його сварила. Наприклад, Ганні вже й самій він набрид.
А тут несподівано зателефонувала сама Катя. Запропонувала зустрітись, і дівчина погодилася.
– Михайло у тебе? – запитала вона.
– У мене, – зітхнула Ганна. – Слухай, буду чесною з тобою: спочатку я його шкодувала, думала, ти до нього чіпляєшся. Але він вже тиждень у мене, і я незабаром завию. Він же абсолютний нечупара, так ще й ледар!
Катя сумно посміхнулася.
– Так, є таке.
– Боже, як ти з ним жила? Я його з цього боку не знаю. Як друг він чудовий, але як чоловік у будинку – просто жах!
– Але проблема в тому, що я його люблю. Може, він повернеться?
– Я поговорю з ним, – пообіцяла Ганна. У цьому був і корисливий мотив: дуже вже вона сподівалася, що Михайло з’їде.
Спочатку Михайло відмовлявся щось слухати. Мовляв, вона мене дістала, не цінує. І Ганна перестала з ним церемонитися.
– Послухай, та Катя свята! Ти ж рідкісний нечепура! Ще й ледар!
– Ганно, ти чого…
– Я чого? Михайле, та ти навіть посуд жодного разу не вимив! Ти мені всю квартиру перетворив на хаос! А ще ти не робиш того, що обіцяєш. Я не твоя дівчина чи дружина, я твій друг. І можу сказати, що як друг – ти золото. Але як чоловік – просто жахливий.
Михайло насупився. Але все ж таки послухав Ганну. Він повернувся до дружини, а подруга порадила йому спробувати змінитись. А то й Катя його не витерпить. І, судячи з того, що у них все стало добре, Михайло прислухався до її слів. Адже кого слухати, якщо не друзів.