– Слухай, Марія я ж до вас по-доброму прийшла, з добром, так би мовити! Тобі діло говорю, а ти ніс вернеш! Де таке бачено, щоб безкоштовно! жити пускали! – голосно говорила Галина, наголосивши на слові “безкоштовно” і для переконливості піднявши палець до верху.
– А до чого така щедрість? – Запитала Марія.
– Розумієш, квартира пуста, а нам платити комуналку все одно доводиться, зайві витрати. Чужих пускати не хочемо, продавати теж не будемо, хай онукам залишається. Ось ми подумали і вирішили, хай твій син із невісткою поживуть.
Галя, двоюрідна сестра Марії. Ніколи особливою щедрістю не відрізнялася, вважаючи, що з бідними родичами один клопіт, нехай самі викручуються, як хочуть. Сама Галина жила добре, заможно. А тут син Марії одружився, привів у хату невістку. Начебто все добре, але тісно їм у малогабаритній двокімнатній квартирці. А на кухні в п’ять квадратів зовсім утрьох перебувати неможливо.
– Ой, Галю, дякую тобі звичайно! Але не мені вирішувати. Нехай діти самі думають, як їм краще буде. – сказала Марія.
– Та що там твої діти надумають? Вони заселилися до тебе і ні про що не хочуть думати. До того ж зараз купити житло знаєш, як важко! Все дуже дорого! – казала Галя.
– Ну, чому нічого не думають? Вони вдвох працюють, гроші на початковий внесок збирають. – ніби виправдовуючись, сказала Марія.
– Ну не знаю! Скільки вони збиратимуть? А якщо невістка надумає народжувати? Тоді як ви тут тулитися будете? – наводила докази Галя. – А моя квартира порожня. Нехай однокімнатна, але все ж таки простіше і житимуть скільки захочуть. – умовляла Галя. – Загалом подумайте, а я пішла. Подзвоніть потім, як надумаєте.
Увечері зібралися всі за маленьким столом і Марія розповіла дітям про пропозицію тітки Галі.
– З якого дива тітка так розщедрилася? – здивовано спитав син.
– Не знаю, – відповіла Марія. – Щось найшло напевно.
Подумали молоді та вирішили погодитися. Пропозиція-то справді приваблива. Але коли приїхали до цієї квартири, все відразу зрозуміли: у ній панував повний безлад.
– Тітко Галю, та тут жити неможливо! – розчаровано сказав Ігор.
– Ну ти прямо як принц! Все вам готове подавай на блюдечку! – обурилася тітка. – Руки є? Упорядкуйте і живіть скільки треба! Надовго ж пускаємо та безкоштовно! А ви, невдячні, ще відмовляєтеся!
Погодились молоді, спираючись на аргумент, що довго жити зможуть. І закипіла робота: шпаклювали, фарбували, шпалери клеїли, поміняли сантехніку, крани та навіть вимикачі з розетками. Купили деякі меблі. Витратили все, що назбирали на початковий внесок. Ремонт, справа недешева. До того ж місяць наполегливо працювали вечорами та усі вихідні. За місяць в’їхали. На новосілля приїхала тітка, похвалила, які, мовляв, рукасті, навіть не чекала і поїхала.
Молоді почали жити. Саме взимку, перед Новим роком вселилися, свято вдвох зустрічали, романтика!
Родичі справді не турбували до певного часу. Але на початку літа приїхала тітка, відчинила двері своїм ключем, зайшла по хазяйськи в квартиру і сказала, сівши на чужий диван:
– Загалом, дорогі мої, тут така річ: нам гроші знадобилися, ми вирішили квартиру продавати терміново. Так що ви збирайте речі і швидко нашу квартиру звільняйте.
– Як? – Здивувалися молоді.
– А ось так! Що ви дивуєтесь? Пожили безкоштовно і годі! Скільки можна? – примружила очі тітка.
– Але ж ми вам тут ремонт зробили! Стільки грошей витратили! – обурився Ігор.
– Ну, ми ж з вас за квартиру теж грошей не брали! Он скільки часу! Майже рік жили! Окупили ви свій ремонт, з головою! – єхидно сказала тітка.
– Ну добре! – ображено сказав Ігор. – Якщо так думаєте, то ми з’їдемо, не питання!
– А коли? – відразу запитала тітка.
– Найближчими днями, не хвилюйтеся! – сказав Ігор.
Тітка пішла. Ігор насамперед поміняв замки. Потім вони вивезли усі свої речі. Потім зняли всю свою сантехніку, потім методично обдерли шпалери, люстру, вимикачі та розетки. Квартира стала такою ж, як і раніше.
– А який сенс все здирати? – запитала засмучена Марія.
– А щоб нам на душі було легше. – сказав Ігор. – Знатимемо, що хоч нашою довірливістю не користуються.
Після того, як Ігор з дружиною вивезли з квартири свої речі і привели її до початкового стану і Ігор поставив назад колишні замки, він зателефонував тітці і сказав, що квартиру звільнили, ключ залишили у сусідки.
– Ой! Як ви швидко! Дякую, дякую, мої дорогі! – Зраділа тітонька.
Вона відразу приїхала, але коли відчинила двері квартири і зайшла всередину, то ахнула! Вона навіть очі протерла, думала що їй ввижається: квартира з затишної і акуратної знову перетворилася на ту, яка була до того, як племінник зробив у ній ремонт.
Вона відразу зателефонувала Ігорю і почала вигукувати в трубку:
– Ах, ви негідники! Ви навіщо мою квартиру зіпсували!
– В яку в’їхали, з такої й виїхали. – спокійно сказав Ігор.
– Ах ви безсовісні! Та ви жили в мене безплатно, майже цілий рік! – не заспокоювалася тітка.
– По-перше була така угода. По-друге – не безкоштовно, ми позбавили вас потреби платити комуналку. По-третє – якби ви сказали, що заселяєте нас на рік, ми б з місця не зрушили, а ми прожили ще менше, вісім місяців. – сказав Ігор.
– Ах ти дріб’язковий негідник, пройдисвіт! Дивись, як він рахує! Та я вам! Та я вас! Та я в суд подам, зрозуміли мене? – говорила тітка в слухавку. – Та я свідків знайду, що ви в квартиру з ремонтом в’їхали і розорили її навмисне мені на зло! Ви ще й на судові витрати викинете гроші! Я вам влаштую райське життя!
– До побачення! – сказав Ігор.
– А-а-а! Запереживав! Ну, чекайте! – вигукнула насамкінець Галина.
Марія важко зітхнула.
– Мамо, не хвилюйся так. – сказав Ігор. – Нехай подає, правда, на нашому боці. Собі тільки гірше зробить, от побачиш!
Тітонька справді подала позов.
Коли прийшов виклик на ім’я Ігоря, він не засмутився ні краплі, а навіть навпаки.
До призначеної дати всі з’явилися до суду, зокрема Марія. Дуже їй хотілося подивитись у вічі двоюрідній сестрі. А та своєю чергою трималася нахабно, зловтішно посміхаючись.
– Ну що? Догралися! Зараз вас тут розуму навчать. – сказала вона злісно.
– Навчать, навчать… І нас навчать і вас навчать. – спокійно відповів Ігор.
На засіданні суду Галина встала і голосно й упевнено заявила, що квартиру здавала племіннику з ремонтом, а він її розорив і просила, щоб той відремонтував її або заплатив гроші за витрати на ремонт.
Після її емоційної промови слово дали Ігорю і той розповів усе, як було насправді, підтверджуючи свої слова фото та відеозйомкою квартири до і після, яку завдяки щасливому випадку, дружина Ігоря знімала для своєї матері і не видалила файли. А насамкінець запросив до зали двох сусідів, які все бачили і на самому початку приходили до Ігоря, подивитися, що за шум.
– А я їм одразу сказала, щоби з цією Галиною не зв’язувалися, бо вона пройдисвітка! Я таких наскрізь бачу! Тому я за нею спостерігала і виявляється недаремно! – гордо сказала баба Зіна, сусідка по сходовому майданчику. – Вона вже намагалася людей заселити, приводила до квартири і неодноразово! Але тільки всі відмовлялися, а потім Ігоря з дружиною привела. А коли вони подивились і пішли, Галя по телефону розмовляла, та так голосно, ніби в мене в квартирі стоїть, чутність у нас така, ніби стіни з картону. Так ось, вона радісно сказала комусь, що нарешті знайшлися квартирантів, які квартиру відремонтують, а потім ми їх виселимо і продаватимемо.
А Ігор доповнив усе вище сказане, чеками, що дивом збереглися, від ремонту і від оплати комуналки. Все це вилилося у круглу суму.
– А ми ці гроші на початковий внесок збирали. – сказав Ігор. – А тепер лишилися ні з чим.
Суддя суворо подивився на Галину, яка, не чекаючи такого повороту, стояла сама не своя від хвилювання.
– То ви, пані, скористалися довірливістю своїх родичів? Чи використовували їх у своїх корисливих цілях? – спитав він. – Мало того, ви тут ще й суд намагаєтеся ввести в оману недостовірною інформацією, видаючи бажане за дійсне?
Галина розгублено плескала очима.
– То вони ж у мене жили та гроші не платили! – намагалася врятувати ситуацію Галина. – Хоча мали!
– Покажіть договір оренди! – суворо сказав суддя.
– Ми на словах домовлялися. – похмуро сказала тітонька.
Суд виніс рішення: за те, що Галина намагалася надати суду недостовірні відомості, їй виписали немаленький штраф, всі судові витрати лягли на неї повністю. Молодим нічого не повернули, бо не було договору з Галиною, але вони не сподівалися. Головне, що тітка знову здобула урок, завдяки своїй власній жадібності.