– Але навіщо нам розлучатися після сорока років шлюбу? – не розуміла Галина, дивлячись здивовано на чоловіка. – Ми після інституту побралися, дітей двох виростили, онуки підростають, а ти що надумав?
– От саме, сорок років ти мені нормального життя не даєш і постійно дістаєш, – бурчав Анатолій. – Я втомився від такого життя.
– Ти вирішив його змінити на сьомому десятку років? – не розуміла Галина. – Так, ми з віком стаємо більш сварливими, буркотливими та шкідливими, але це не привід для таких радикальних вчинків.
– Я все вирішив, – впевнено казав Анатолій. – У дітей своє житло, нашу трикімнатну квартиру зараз продамо, гроші поділимо, і доживатимемо свій вік окремо.
Галина намагалася чоловіка навчити розуму, розповідала про небажання осоромитися в очах найближчого оточення, але все виявлялося марно. Діти взагалі вирішили, що батьки на старості років став нерозсудливим, але особливо втручатися в їхні стосунки не стали. У результаті Галині довелося змиритися і прийняти рішення чоловіка, хоча це мало на увазі багато проблем. Більше Галина не хотіла жити у квартирі, тому свою частину від продажу спільної з чоловіком квартири додала до грошей від проданого ще п’ять років тому спадкового житла, що дісталося від батьків, і купила заміський будиночок. Для його облаштування довелося попрацювати, син із зятем допомогли, і в результаті вийшло затишне та гарне місце.
– Тепер будемо тут свята влаштовувати, онукам є місце для прогулянок, я зможу розводити квіти, – раділа Галина.
Вона вкладала душу в облаштування нового будинку, все під себе робила і взагалі створювала сприятливе становище. Діти з онуками любили в гості приїжджати, спільні свята постійно влаштовували і намагалися не згадувати про неприємності з минулого. З батьком син та дочка теж стосунки підтримували і Галина слова проти не говорила, розуміла, що саме так все й має бути.
– Наше розлучення не повинно вас торкатися чи бути проблемою, – говорила Галина. – Для вас ми назавжди батьки та дідусь з бабусею для онуків, решта не має значення.
Наталка та Олег згідно головою кивали, але почували себе ніяково. Вони батька відвідували виключно з почуття обов’язку, а от до матері дуже любили їздити. Анатолій завжди був похмурим, незадоволеним та буркотливим, а Галина зустрічала шикарним столом, намагалася порадувати та створити гарний настрій. Заради її спокою діти на батька ніколи не скаржилися і намагалися відбуватися загальними фразами розповіді про його життя.
– Там із батьком біда сталася, сходив із сходів і погано ступив на ногу, – розповів якось Галині син Олег. – Ми з Наталкою тепер до нього навідуємось постійно, продукти завозимо, бо сидить один у своїй квартирі і все.
– Неприємна ситуація, звісно, - переживала Галина. – Запропонуйте йому поки що перебратися в будинок до нас, сюди, тут і на природі буде, і завжди нагодований.
Наталя з батьком поговорила, він сумнівався щодо такої пропозиції, але потім вирішив її прийняти.
– Якщо ваша мати вирішила таким чином повернути наші стосунки, то нічого з цього не вийде, – одразу невдоволено казав Анатолій.
– Не кажи нісенітниці, мати вже звикла жити сама, її все влаштовує, вистачить вигадувати нісенітниці, – невитримувала дочка Наталка. – Вона запропонувала варіант, який нам усім допоможе, а ти тільки вередуєш.
– Цікаво, чим саме такий варіант допоможе? – не розумів чоловік.
– Ти будеш ситий, серед людей, а не один у тісній квартирі цілодобово, – казала дівчина батькові. – До того ж нам із братом не доведеться постійно до тебе крутитися, своїх справ теж повно.
Діти привезли Анатолія до будинку до Галини, де він спочатку все придивлявся до її поведінки. Він виглядав ознаки підвищеної уваги до себе і все намагався зачепити дружину. Тільки жінка ставилася до колишнього чоловіка виключно з людського співчуття не більше. Вона готувала їжу для онуків і Анатолія, які приїхали на літо. У вихідні син із донькою приїжджали, і в результаті вся родина збиралася разом. Було весело, легко та якось спокійно. Після тижневого проживання в гостях Анатолій раптом зрозумів, що він не хоче повертатися до своєї маленької квартири, в якій на нього ніхто не чекає. У хаті у Галі було смачно, просто, весело та легко.
– В принципі, тобі вже скоро можна буде ходити, станеш вільнішим у переміщеннях і можеш повертатися до себе, – сама підняла розмову Галина.
Анатолій подумав, зрозумів, що у заміському будинку перспектив більше, та й зайнятися є чим. Тут недалеко була річка, можна було в лісі самостійно збирати ягоди, та й просто йому подобалася ця атмосфера. Назад їхати не хотілося, і він старанно шукав приводу, щоб затриматися довше. Але колишню дружину такі хитрощі явно не цікавили. Вона була поглинена домашніми справами, дбала про онуків та спілкувалася з сусідами.
– Я тут подумав, може, нам не варто поспішати з роз’їздом, – висловлювався Анатолій. – Дивись, за час, поки я тут, ми жодного разу не посварилися і взагалі спілкуємося добре.
– І що з цього має випливати? – не розуміла Галина. – В принципі, це правильно, бо ми дорослі люди, які сорок років прожили разом і розлучилися цивілізовано.
– А може давай зараз не розлучатися? – запропонував Анатолій. – Тобі на дачі потрібна чоловіча допомога, мені самому нудно жити.
– Скажи правду, ти пропонуєш зійтись тільки тому, що зрозумів, що не хочеш жити один? – поцікавилася Галина.
– Ну так, – не розумів причини невдоволення чоловік. – Ти вже чудово знаєш, як до мене знаходити підхід, чим годувати, ми звикли до одного ритму життя. Нам разом буде зручно.
– А якщо я не хочу бути зручною? – поцікавилася Галина. – Я хочу і маю право бути коханою, шанованою, цінною, а не лише зручною.
– Не чіпляйся до слів, – починав ображатися Анатолій. – Ми дорослі люди і не треба перебільшувати. Ти ж не розраховуєш на романтику у такому віці?
– Не обов’язково співати мені серенади, але елементарна повага має бути, – не здавалася Галина.
– Ось ми майже три тижні прожили нормально і тут ти знову почала мене виховувати та життя вчити, – сердився Анатолій. – Досить принцесу будувати, я все сказав, і вистачить голову морочити.
Галина до такого розвитку розмови була готова і вважала за краще її закінчити. Вона була збентежена пропозицією чоловіка про розлучення, але тепер звикла і нічого міняти не хотіла. Просто Галина все життя про нього зворушливо дбала, сама проблеми за двох вирішувала і зробила все посильне для збереження сім’ї. Анатолію все це здавалося не потрібним, один спробував жити і виявилося, що це непросто, ось і вирішив повернути назад.
– Мамо, ти, правда, не хочеш повернутися до батька? – цікавилася Наталя. – Він нам сказав, що запропонував тобі зійтись, а отримав відмову.
– Він запропонував зійтися тільки тому, що йому так зручно, а я більше не хочу бути зручною, – розповідала дочці Галина.
– А може б все забулося, ви залишили б образи в минулому і жили разом щасливо? – умовляла дівчина. – Ви вже дорослі люди, а так на старості років будете на самоті дні проводити.
– Знаєш, іноді наявність поруч людини не допомагає від самотності і робить її ще більш відчутною, – казала Галя. – Я б могла розглянути пропозицію, якби ваш батько хоч трохи поваги виявив. Але він так нічого і не зрозумів, ось така людина, виявляється.
Галина була впевнена у правильності свого рішення та міняти його не збиралася. Анатолій так і не зрозумів причин відмови колишньої дружини від такої щедрої пропозиції. Після побаченої картинки її життя, в якій були діти, онуки з іграми, смачні обіди та розпивання чаю в літній альтанці, власне життя здавалося йому зовсім похмурим і нудним.
Тільки за роки спільного життя Анатолій добре вивчив Галину і чудово розумів, що вона не змінить свого рішення і відтепер вони йдуть різними шляхами. Це здавалося образливим, тому що доводилося сидіти у своїй квартирі і дивитися на черговий торговий центр, що будується навпроти будинку. А в цей час десь за містом Галина з дітьми та онуками смажили шашлики, весело проводили час і явно не згадували про його похмуре існування, що здавалося особливо прикро.