– Катю, ми закінчуємо роботу над проєктом, – з сумом сказав Федір, дивлячись на свою кохану. Два з половиною роки він був у відрядженні в іншому місті, де встиг зустріти дівчину, з якою хотілося йти пліч-о-пліч до кінця своїх днів. – Поїдеш зі мною?
Каті хотілося б погодитися, але в місті мала маму і бабусю, яка нездужала. Хіба вони впораються без неї? Залишити їх одних дівчина не могла. Як би важко не було усвідомлювати, але їй подумалося, що настав час прощатися.
– Ти не ображайся, Федір… Я не можу. Сам знаєш, що я не залишу рідних. До того ж, тут у мене хороша робота. Я не люблю великі міста, і в Києві почуватимуся як не у своїй тарілці. Може, тобі переїхати сюди? Ти ж казав, що закохався у це місто.
Федір глибоко замислився. Йому світило підвищення із гарною заробітною платою. Робота у столичному офісі. Він міг добре заробляти і жити, ні в чому не потребуючи. До того ж, у Києві залишилася його родина. Звичайно, батькам не буде так сумно, як рідним Каті, адже мали молодшу сестру Федора, Ніну. Слід було добре зважити все, перш ніж прийме остаточне рішення. Закохані нічого не обіцяли один одному, а Катя знала, що одного разу у Федора закінчиться відрядження. Вона ні на що не розраховувала, але тепер на душі було важко від неминучості розлуки.
– Я поїду у Київ та спробую поговорити з начальником. Може, він переведе мене сюди постійно? – усміхнувся чоловік.
Однак давати обіцянки він не міг. Він не знав напевно, чи повернеться. Подумки він докоряв собі за цю зустріч і за те, що взагалі дозволив собі почати стосунки на місці, яке має залишити.
Катя проводила Федора на вокзал, попросила дзвонити та не забувати про неї. Глибоко в душі вона сподівалася, що вдасться знову зустрітись і бути разом. Федір залишив дівчину зі сльозами на очах, а щойно потяг зупинився у рідному місті, одразу ж поїхав до офісу, щоб поговорити з керівником компанії.
– Ех! У тебе такі перспективи! Навіщо тобі їхати до цієї глушини? Там ти не зароблятимеш стільки, скільки тут. У тебе там зарплата була місцева через відрядження, а якщо поїдеш, то вже доведеться забути про такі гроші. До того ж я готував тебе на своє місце, думав, що станеш моїм наступником. Що ж це виходить, все дарма? – журився начальник.
– Там я залишив свою душу. Хіба можуть усі гроші світу допомогти заглушити тугу, що руйнує тебе, за кохану людину? Якщо залишуся тут і закінчу з нею всі стосунки, до кінця днів своїх шкодуватиму!
Федір розумів, що навіть якщо знайде спосіб перевезти у Київ рідних Каті, їй буде погано в метушливому місті. Він і сам не був у захваті від міського життя. Комусь воно подобалося, але йому куди більше пасував спокій.
– Ні. Я точно все вирішив. Я хочу повернутись. Якщо ви не зможете влаштувати мій перевід, напишу заяву на звільнення. Зрештою, життя в нас одне і прожити його треба так, як підказує серце.
Начальник не став утримувати Федора. Він чудово розумів, що таке кохання. Сам колись був молодим і заради коханої жінки відмовився багато від чого, але отримав набагато більше і ні про що не шкодував до цього дня. Можливо, якби йому не пощастило так, він спробував би відмовити Федора, адже вважав найкращим співробітником і розраховував передати кермо влади йому, але позбавляти справжнього щастя не хотів.
– Влаштую я тобі перевід. Якщо переїжджати плануєш, можу допомогти із продажем квартири. У тебе вона в хорошому районі, а моя сестра саме шукала щось подібне. Ти допоможеш мені, а я допоможу тобі і постараюся хоча б більшу частину місцевої зарплати залишити за тобою. Ну, то що?
Федір радісно посміхнувся й кивнув головою. Він поїхав до батьків, щоб забрати ключі від своєї квартири та розповісти про прийняте рішення. Раїса Станіславівна зраділа поверненню сина, але новина про його рішення переїхати в інше місто, здавалося, не просто засмутила, а образила жінку.
– Що це означає переїхати? Заради якоїсь дівки вирішив сім’ю залишити? Ні, сину! Навіть не думай робити таку помилку! Ти потім ще сотню разів пошкодуєш! Відносини треба будувати не так на любові, але в вигідності союзу. Як ми з твоїм батьком.
Федір і раніше зауважував, що батьки холодні один до одного. Це позначалося на дітях. Не було спільного проведення часу, на святах було тужливо. Вони поважали одне одного, але відчувалося напруження, а тепер мати зізналася, що шлюб у них відбувся зовсім не через кохання.
– Може, вам з батьком було так зручніше, але я не хочу так жити. Катя чудова дівчина. Я покохав її і маю намір одружитися. Упевнений, вам вона сподобається, коли познайомитеся. Де ключі від моєї квартири? Мені треба зібрати речі. Я вже навіть встиг домовитись про її продаж.
Раїса Станіславівна лише пирхнула у відповідь на запитання сина:
– Ключів у мене немає. Я їх твоїй сестрі віддала. Тепер вона там живе. Ну, а що ти хотів? Квартира порожня тривалий час, а Ніні хотілося самостійності. Ось ми й вирішили, що житиме вона там. І квартира під наглядом, і сестрі добре.
Федіру стало неприємно, тому що його навіть не попередили, що хтось житиме в його квартирі. Він стільки разів дзвонив до сестри, але вона й словом не обмовилася. Сплачуючи за комунальні послуги, він навіть не підозрював, що повністю забезпечує комфорт сестрі. Дивувався, коли часом рахунки приходили великі, але сильно в подробиці не вдавався і не перевіряв, за що саме. Йому не вистачало часу, тому проводив оплату і думав, що пізніше розбереться, звідки взялися такі цифри, але забував… і так до наступного місяця.
– Могли хоча б попередити мене, що вона там житиме. Я сказав би, куди прибрати мої речі.
– Ось ще! Чому ми мали питати дозволу чи попереджати? Чужі люди тобі, чи що? Ми ухвалили таке рішення. А якщо надумав їхати до своєї коханої, то там і купуй житло. Навіщо тут квартиру продавати? Ти сотню разів пошкодуєш про це, якщо так зробиш. До того ж – твоїй сестрі зручно там жити. Думати потрібно не лише про себе, а й про інші. Хіба я тебе недостатньо добре виховала?
Ще б їй не було зручно! Усі рахунки за комунальні послуги оплачував Федір. І тепер стало зрозуміло, звідки іноді з’являлися космічні суми.
– Мамо, я сам вирішу, що мені робити зі своїм житлом. Гаразд?
Квартиру Федору подарувала бабуся за батьківською лінією. Вона була вдячна онукові за те, що дбав про неї, і коли дуже занедужала, оформила на нього договір дарування. Їй не хотілося, щоб квартиру ділили її сини чи якась частина дісталася іншим онукам.
– Ти мені завжди був найближчою людиною, дбав про мене, радував стареньку подарунками, коли інші забували навіть зателефонувати. Я хочу, щоб ця квартира принесла тобі користь. Якщо не захочеш жити там, тоді продай, – казала бабуся.
– Це не твоє житло! Квартира мала дістатись твоєму батькові та його братові у спадок. Не забувай про це!
Слова матері не сподобалися Федорові, і він вирішив, що якщо залишиться ще ненадовго, то обов’язково закінчиться сваркою. Так як сваритися з матір’ю не хотілося, чоловік просто сказав, що поїхав до себе і краще сестрі перебувати вдома.
Раїса Станіславівна помчала за сином. Вона обривала телефон у спробах додзвонитися до дочки та попередити, що брат приїхав. Однак жінка затрималася у заторі, і Ніна на дзвінок так і не відповіла, тому візит Федора став для неї несподіванкою.
– Ти чого нагрянув? А якби я не одна була? – обурилася Ніна.
Федір пройшовся квартирою, дивуючись. Такий безлад влаштувала його сестра, що навіть погано ставало. Адже вона була жінкою!.. Хіба можна було довести все до такого стану?
– Я маю питати дозволу повернутися до своєї квартири? – намагаючись зберігати спокій, видавив із себе Федір, дивлячись на сестру.
– Маєш, звичайно! Адже зараз тут я живу…
– Вже ні. Збирай речі та повертайся до батьків. Мені потрібно сюди клінінг викликати тепер. Квартиру цю я продаю і їду в інше місто.
– Як це ти продаєш квартиру? – вигукнула Ніна. – Ти не посмієш цього зробити! Це тепер моя квартира. Я нікуди не піду! Якщо зібрався їхати – твоя справа, зупиняти не стану, але й звільняти квартиру не буду. Мама сказала, що маю на неї такі самі права, як і ти!
У Федора ніби весь світ похитнувся перед очима. Батьки й раніше частіше балували сестру, але щоб себе так поставили… Він не чекав від матері подібного, але терпіти примхи сестри не збирався.
– Якщо мама тобі сказала, то з неї й питай. Я взагалі не дозволяв жити в моїй квартирі і перетворювати її на такий сарай. Могла хоча б стежити за чистотою, а не перетворювати її на не зрозумій що!
– Я нікуди не поїду!
У квартиру залетіла Раїса Станіславівна і стала на бік дочки. Вона спробувала довести синові, що в Ніни такі самі права на цю квартиру, що й у нього. Хотіла дати йому зрозуміти, що він не сміє вказувати та проганяти сестру, але тільки Федір усі свої права знав чудово. Тепер він розумів, чому бабуся наполягала на тому, щоби віддати йому квартиру договором дарування. Ніна жодного разу не зателефонувала бабусі з того часу, як та занедужала. На прощання вона теж не прийшла, але як тепер намагалася довести права, яких у неї не було.
– Перш ніж перетворювати цю зустріч на незрозумілий мені сюр, ви б хоч із законами ознайомилися. Бабуся не просто так оформила договір дарування. Раніше я думав, що ти балуєш Ніну, бо вона молодша і дівчинка, але тепер розумію, що насправді вона просто була улюбленою дочкою, для якої хотілося всіх благ. Тоді як я всього і завжди мав домагатися самостійно. Я жодного разу не почув від вас похвали, навіть коли закінчив школу із золотою медаллю, зате на випускній Ніни ви закотили справжнє свято, хоч її атестат складався з суцільних трійок… Я не ображався. І навіть коли був у відрядженні, переказував вам гроші. А тепер стикаюся з бетонною стіною. Не знаю, що ви задумали, поки мене не було, але це моя квартира за законом. Якщо сестра не звільнить її протягом кількох годин, я покличу наряд. Може, в мене золотий годинник тут зберігався? А тепер його немає!
– Як ти смієш так поводитися? Ця дівка з провінції тебе зовсім окрутила? Заради неї готовий із сім’єю всі стосунки зруйнувати? – вигукнула Раїса Станіславівна.
До чого тут Катя, Федір не розумів. Якби не його рішення переїхати, він би і далі нічого не помічав. Напевно, мати просила б дозволити Ніні пожити в квартирі ще трохи… а він ніколи б не наважився вимовити вголос те, про що давно здогадувався. Але тепер уже пізно. Зробленого не повертаєш. Федір ні про що не шкодував. Він переконав сестру залишити квартиру, незважаючи на те, що мати казала, що взагалі перестане спілкуватися із сином. А який сенс цього спілкування, якщо його доля її зовсім не турбувала? Вона не переживала, як він улаштується в чужому місті… Готова була відпустити лише для того, щоб залишила сестрі квартиру. Але у Федора були свої плани.
Відпочивши після дороги, чоловік викликав клінінгову службу, зібрав свої речі, які хотів забрати з собою, і зайнявся угодою з продажу квартири. У цей час рієлтор підшукав йому добрий будинок у місті, де жила кохана. Про свій переїзд Федір не поспішав розповісти Каті, бажаючи зробити їй сюрприз.
Облаштувавшись у новому будинку та вступивши на нову посаду, Федір вирішив, що тепер його життя заграє новими яскравими фарбами. Він поїхав до Каті та зробив дівчині пропозицію. Вона не роздумувала і відразу сказала «так». Федір попросив кохану лише про одне – ніколи не розділяти дітей, якщо у них народиться більше одного, любити їх однаково, з чим дівчина була цілком згодна.