Едуард Олексійович помітно нервував, ходячи по літній терасі свого великого гарного будинку. У руках тримав склянку зі своїм улюбленим напоєм, з якої періодично відпивав по кілька ковтків.
Його єдиний син Матвій зараз приведе знайомити свою наречену. Про яку вони з дружиною нічого не знали. Приховував. Переживав, що батько втрутиться та зруйнує їхні стосунки, як це було вже неодноразово.
Едуард власник великого бізнесу, успішний та багатий. Звичайно, переживає за сина. Адже так багато охочих за його грошима. Дружина Ніна не схвалювала його методи, але він особливо на неї не зважав. Що з неї взяти. Жодного дня не працювала, повеістю на його утриманні все життя.
І права голосу не має. Народила сина, молодець, дякую. Та й син слабий виявився, на жаль. Серце. Лікарі говорили, що сина не можна засмучувати, сильні емоції йому не треба.
Едуард робив усе так, щоб дівчата самі кидали сина, і питання відпадало. Комусь платив, кому ще щось. Не важливо, як, головне, був результат.
А тут видно, що непроста дівчина, так уже Матвій говорив про неї, як ні про яку іншу.
– Сину, і давно ти з нею зустрічаєшся? – спитала дружина після того, як син оголосив новину.
– Пів року. І одразу заявляю, що з Настею у нас все серйозно. Я не жартую. Ми одружимося. Я заробляю нормально, житло своє є, тому в праві сам вирішувати, з ким одружуватися. І, до речі, весілля вона не хоче. Не любить подібні заходи і вважає це зайвою тратою грошей.
Едуард Олексійович перезирнувся із дружиною. Знаючи про добробут нареченого та його батька, не вимагати шикарне весілля, дорогі вбрання та прикраси? Щось із нею не те…
Спеціально, напевно, приспати увагу хоче. Але нічого, він одразу її розкусить. А там видно буде, як вчинити. Матвій закоханий без пам’яті, це очевидно. Він наївний дуже, не дивиться в корінь. Але нічого, у нього є батько, який виправить будь-яку ситуацію та усуне проблему.
А ось і вони. Побачивши дівчину сина, Едуард застиг від здивування.
– Знайомтеся, це моя Настя. А це мої батьки.
Ніна Андріївна, мати Матвія обійняла дівчину. Едуард з натягнутою усмішкою простягнув руку дівчині. Та мило посміхалася.
– Радий познайомитись. Матвій багато розповідав про вас.
– Проходьте до столу, все готове. Настя, допоможете мені тацю з гусаком принести з кухні? – заметушилася мама.
Жінки пішли. Матвій залишився з батьком.
– Тату, ну як тобі Настя? Гарна, правда? І дуже розумна та добра. Вам вона сподобається!
– Синку… Ти де з нею познайомився?
– У ресторані. Вона офіціанткою там працює. Ненароком вилила ігристе на мене, так і познайомилися…
– Хм… Дивно, це все… А що ще знаєш про неї?
– Батьку, не починай… Що мені треба, я знаю, мені цього достатньо. І, будь ласка, не заважай. Ми кохаємо один одного.
За вечерею Едуард Олексійович був небалакучим. Здебільшого говорили Матвій та Ніна Андріївна. Настя хвалила страви, питала рецепти, що дуже сподобалося її майбутній свекрусі.
– Ну що, батьки, тепер хочу вам оголосити – ви скоро станете дідусем і бабусею! Настя вагітна, вже три місяці! На УЗД сказали, схоже хлопчик. Тож скоро станете дідусем і бабусею!
Ніна Андріївна радісно ахнула і кинулася вітати молодих. Едуард Олексійович продовжував їсти з кам’яним обличчям, явно даючи зрозуміти, що не радий такій новині.
– Тату, я розумію, що це несподівано, треба звикнути. Я вже казав, що весілля не буде. Ми просто розпишемося і все. Так що ніяких турбот і нервів.
– Коханий, я подихаю повітрям, а ти поговори з батьками.
Настя вийшла на терасу.
Слідом за нею вийшов Едуард Олексійович.
– Ти що робиш поряд із моїм сином? Спеціально підлаштувала? Ти йому не розповідала? – злим голосом спитав він, підійшовши до дівчини.
– Злякався? Поки що нічого не розповідала. Але якщо заважатимеш нам, то доведеться…
– Ти не посмієш! Матвію не можна хвилюватися і нервувати, ти ж знаєш, що в нього серце?
– Звісно, знаю. Я скоро стану його дружиною, і народжу сина. Матвій не перенесе правди про тебе… І не роби таке стражденне обличчя. Хто вже мав переживати, то це я. Після того, що ти накоїв…
Тут вийшов Матвій і обоє замовкли. Він застиг від здивування.
– Що обговорюєте тут? Сподіваюся, не мене?
– Тебе, звісно, а кого ж, – засміялася Настя. – Пора додому, я втомилася. Дякуємо за гостинність, Ніна Андріївна все було дуже смачно!
Молоді поїхали. Едуард Олексійович не міг знайти собі місця. Чому саме вона? Недарма це все. Пробралася до них у сім’ю, щоб помститися, через сина… Ще й вагітна! Підстрахувалася, і термін почекала.
…Настя їхала з Матвієм додому, вдаючи, що спить. Але в голові прокручувався той злощасний день.
Вона тільки-но влаштувалася офіціанткою в ресторан. Зарплата, чайові, графік, її влаштовувало. Жили з подругою на орендованій квартирі. Вдома, у маленькому селі роботи не було, мама була слаба, потрібні були гроші.
І Настя поїхала до міста, до подруги. Та їй швидко знайшла роботу через знайомих. Життя налагоджувалося, вона допомагала мамі, чим могла. Собі залишала гроші на найнеобхідніше, головне щоб у мами все було. Адже ближче за неї в неї нікого немає.
Того вечора вона працювала, людей було багато в залі, ледве встигала обслуговувати свої столики. Тут прийшла компанія чоловіків, солідно одягнених. Вони голосно розмовляли, сміялися.
Настя принесла їм меню. Один із них, найстарший зовні, почав брати її за руки і говорити різне. Інші чоловіки сміялися і підʼюджували його.
– Чуєш, ти, офіціантко, скільки грошей береш?
– Ви робитимете замовлення? – Настя вдавала, що не чує його.
Така ситуація була в неї вперше. Вона не знала, як реагувати на таку поведінку.
– Так, я хочу замовити спілкування з тобою!
– Ви щось переплутали. Зараз покличу адміністратора, він пояснить вам правила поведінки у нашому закладі.
– Ти смієшся? Мені й слова не скажуть! Ти взагалі знаєш, хто я?
– Не знаю. І знати не хочу.
– А ти зухвала. Мені подобаються такі. Неси нам м’ясо та ігристе, ось це, – чоловік показав пальцем у меню.
Настю трясло. До чого ж неприємний чоловік! Але що вдієш, робота є робота. Треба не зважати.
Коли Настя принесла замовлення, чоловік продовжив свої витівки. Вона забрала його руку від себе.
– Дівчинко, досить вдавати з себе аби кого! Через годину твоя зміна закінчиться, чекатиму на вході!
Настя з кам’яним обличчям мовчки пішла. От же ж! І бувають же ж такі люди…
Більше вона до них не підходила, попросила іншу офіціантку підмінити її…
…І як виявилося, то був Едуард Олексійович!
Згодом Настя дізналася про нього все. Вона звільнилася з того ресторану і влаштувалася в інший.
Коли дізналася, що його син Матвій часто ходить до них у ресторан, задумала план відплати.
І ось вона незабаром вона стане його дружиною. Матвій її любить. А Едуард Олексійович любить свого сина. Це його слабка ланка.
– Усе, кохана, приїхали. Не заколисало? Я начебто акуратно їхав…
– Все добре, любий!
В цей час Едуард Олексійович роздумував, що робити… Адже зрозуміло, що ця дівка задумала помститися йому, використовуючи сина. Може грошей хоче. А от із цим було б простіше, заплатив би – і вона зникла. Але навряд чи. Вона з’явилася б раніше. Оце втрапив…
Через тиждень син оголосив батькам, що вони з Настею розписалися, і тепер законні чоловік та дружина. Едуард Олексійович був дуже злий.
– Ну, куди ти поспішав? Навіщо одружуватись, не розумію?
– У нас скоро народиться дитина, і ми кохаємо один одного, що незрозумілого? Тату, мені вже двадцять сім років, і я маю право сам вирішувати таке питання. У тебе нічого не прошу, у нас є все.
– А звідки все це в тебе? Татко дав! І ти повинен мене слухати! І не одружуватися з першою зустрічною дівкою!
– Не смій так називати мою дружину! Інакше…
– Інакше що? Відмовишся від рідного батька заради цієї? Ти ж нічого не знаєш! Думаєш, їй ТИ потрібний? Помиляєшся!
– Любий, помовч! Синку, давай потім поговоримо, їдь додому, – Ніна Андріївна металася між чоловіком та сином.
Матвій вийшов із батьківського будинку голосно грюкнувши дверима.
– Едіку, навіщо ти так… Йому ж не можна засмучуватися! Ну, хай живуть заради Бога, чого ти завівся?
– Помовч, нерозумна! Не лізь, куди не просять. Першу зустрічну в ЗАГС потягнув, незрозуміло від кого вагітна ще …
– Ти нестерпний! Усі повинні жити, як ти вирішиш, так не можна!
– А тобі слова не давали! Забула, скільки років я тебе годую та одягаю, незрозуміло за що!
Ніна Андріївна ображено замовкла. Замолоду він не був таким, гроші зіпсували людину. По любові одружилися, а потім куди все поділося… Те, що він їй зраджує, знала, він особливо й не приховував. Але йти не збиралася, так як у них син, йому потрібна ціла сім’я. Та й йти їй нікуди, батьки живуть далеко з її старшою сестрою.
Матвій більше не приїжджав і не дзвонив батькові. Образився сильно. Насті про ту розмову нічого не розповідав.
Якось увечері Едуард Олексійович сам заїхав до сина додому. Матвій жив у престижному районі міста, у шикарній квартирі, обставленій за останнім словом техніки. Він працював окремо від батька та добре заробляв.
Матвія не було, поїхав у магазин, Настя дивилася телевізор і прасувал білизну. Вона звільнилася з ресторану і була рада цьому. Їй не треба тепер думати про гроші, вона має чоловіка.
– Ти одна? – з порога спитав Едуард Олексійович, коли вона відчинила двері. Він нахабно зайшов у квартиру.
– Так, Матвій у магазин поїхав.
– Це добре, що одна. Ну що отримала, що хотіла? Що далі?
– Нічого. Живемо спокійно, нікого не чіпаємо.
– Ага, так я тобі й повірив… Дитина чия?
– Матвія. Я не така нерозумна, щоб виходити заміж вагітною від іншого. Це зараз легко перевірити, здавши аналіз.
– Цим я й займусь, коли дитина народиться. А взагалі, я от що хотів сказати. Я дам тобі мільйон гривень, і ти йдеш із життя мого сина.
Настя засміялася.
– Залишіть собі мільйон. Мені не потрібні гроші.
– Добре. Скільки хочеш? Будь-яка людина має ціну.
– Не все міряється грошима. Боїтеся, що розповім про той вечір?
– Нічого ти не розкажеш!
– Про що вона не розповість, тату? – у кімнату несподівано зайшов Матвій.
Вони навіть не чули, як він зайшов, бо розмовляли голосно і працював телевізор.
– Тихо ж ти зайшов… Ні про що, це ми так…
– Я хочу знати. Що сталося того вечора, про який ви говорите?
– Хочеш знати, кажеш? Добре. Твоя Настя та ще штучка. Ось така твоя дружина, не біла і пухнаста, як ти думаєш…
Матвій розгублено глянув на Настю.
– Це правда, Настю?
– Ні, звісно! Не слухай його, все було зовсім не так…
Матвій сів на диван. Виглядав він не дуже, блідий, на лобі виступив піт. Він почав важко дихати.
– Матвію, тобі недобре? Я швидку виклику.
Швидка не змогла допомогти парубкові. Його не стало…
Настя ніколи не забуде галас матері, яка схилилася над сином. Едуард Олексійович не плакав. Його обличчя було строгим та похмурим. Поминки пройшли як у тумані.
За кілька днів до Насті прийшла Ніна Андріївна. У чорній хустці, різко постаріла від горя.
– Настю, розкажи мені, що сталося того дня, коли Матвієві стало недобре. Я мушу знати. Едік замкнувся в собі, ні з ким не розмовляє, я до ладу не зрозуміла, що трапилося того вечора. Чому Матвієві стало погано?
– Мені важко говорити про це…
– Говори все як є. Гірше, аніж зараз мені не буде…
І Настя розповіла все.
– Розумієте, я була дуже зла, хотіла якось підібратися до вашого чоловіка і помститися. Але Матвій щиро в мене закохався, гарно залицявся. І я зрозуміла, що не зможу зробити йому щось нехороше. А потім і сама закохалася.
В нього не можна було не закохатися. Добрий, щирий, розумний. Не рівня вашому чоловіку. Всі найкращі якості він взяв від вас. Я зрозуміла, що не зможу розповісти йому про батька, який він.
Того вечора ваш чоловік прийшов до нас і пропонував гроші, щоб я покинула Матвія. Я відмовилася, він почав згадувати той день, і Матвій почув, тихо зайшов у квартиру. Ваш чоловік продовжив говорити і…
Ніна Андріївна закрила обличчя руками і заплакала. Настя підійшла до неї, обійняла, і теж заплакала.
– Він так чекав на нашу дитину, ім’я навіть придумав – Іванко. Ми обоє чекали… Ваш син був щасливий зі мною, повірте. І я з ним. І справа не в грошах… До речі… Він переписав цю квартиру на мене незадовго до відходу. Наче відчував, що незабаром його не стане. Я його не просила, він сам. Дарчу оформили. Подарунок такий за дитину зробив…
– Та Бог із нею, квартирою. Навіщо вона, якщо сина немає… Це Едік схиблений на грошах, а в мене дорожче за сина нікого не було. Тепер ось онук народиться.
Ніна Андріївна витерла сльози і обернулася до Насті.
– Настю, після всього, я не хочу і не можу більше жити із цією людиною. Матвія більше нема, і нічого мене тут не тримає. Боюся, що Едік і тобі життя не дасть, чи гірше – забере онука. Він погана людина. З його вини не стало синочка!
Я маю гроші. Едік відкривав на мене рахунки у банку, щоб приховати від сірі гроші. Я зніму їх, і ми з тобою поїдемо за кордон. Я куплю будиночок, а тобі квартиру, житимеш собі з дитиною.
Я допомагатиму, адже я стану бабусею. Цю квартиру можеш здавати, або продай, на власний розсуд. Едік не зможе нічого зробити, адже оформлена дарчість. Дочко, ти згодна?
Настя замислилась. А що вона втрачає? Нічого. Квартира нікуди не подінеться, її можна здавати за пристойні гроші. Ще й квартиру Ніна Андріївна придбає їй. Додому до своєї мами їхати не хотілося, там не було нормальних умов. А ось забрати маму з собою було б непогано.
– Ніно Андріївно, я згодна! Дитині буде значно краще там. Та й ваш чоловік той ще, невідомо, що чекати від нього. Тільки в мене прохання – я заберу до себе маму, щоб онука змогла няньчити разом із вами…
– Добре, Настю! Я займуся грошима, покупкою житла, і як буду готова, повідомлю. У мене весь сенс життя тепер наш Іванко… Іван Матвійович!
Минуло три роки.
– Іванку, не біжи швидко, бабусі за тобою не встигають.
Рум’яний карапуз весело тікав від своїх бабусь, Ганни та Ніни. Вони обожнювали внука.
– Ніно, наздоганяй, у мене коліно турбує!
– А в мене поперек! Але нічого, зараз наздоженемо, – зі сміхом відповіла баба Ганна, мати Насті.
Жінки дуже подружилися, допомагали Насті, у вільний час ходили гуляти, влітку плавали в морі. І головною радістю був онук Іванко.
Настя була щасливою, поряд мама, і Ніна Андріївна, яка стала їй близькою людиною…
Едуард Олексійович був розлючений, коли дізнався, що провернула його тиха Ніночка, зняла гроші з рахунків, оформлених на неї і купила дві квартири. Але нічого вдіяти не міг. Також вона подала на розлучення, і отримала свою частку як дружина. То були пристойні гроші, можна було спокійно жити на них довгий час.
Настя забрала маму у квартиру, куплену Ніною Андріївною для Насті з Іваном. Ця квартира у майбутньому стане квартирою Іванка. Міську квартиру Матвія, Настя здавала.
А Едуард Олексійович лишився сам. Вони знали, що він був дуже слабий, не вилазив із лікарень, справи у бізнесі пішли на спад, він почав втрачати гроші.
Настя вірила, що це наздогнала його карма. Адже що може бути гірше за самотність і забуття. Сина немає, дружина покинула, онук його не знає і ніколи не дізнається. Помста відбулася…