Від Ганни пішов чоловік. Пішов без сварок чи ще чогось. Пішов тихо та непомітно.
Того дня Ганна прийшла з роботи і побачила на столі листок, що самотньо лежав на столі, з якого випливало, що Миколі все набридло, що саме набридло не уточнювалося.
Спочатку Ганна здивувалася, а потім, коли пройшла хвиля здивування, їй раптом стало смішно.
Так і застав її Дмитро, старший син, коли прийшов зі школи. Ганна сиділа на стільці, тримала в руці якийсь листок і сміялася в голос.
Дмитро швиденько відвів у іншу кімнату молодшу сестричку, яку щойно забрав із саду, і спробував дізнатися в матері, що її так насмішило.
Дізнавшись у чому справа, Дмитро теж усміхнувся і спитав у матері.
– А що йому набридло, мамо?
Ганна, яка на той час уже заспокоїлася, знизала плечима.
– Та звідки мені знати, синку? Напевно, тонка душа твого тата не витримала моєї грубої натури.
Після цих слів матері засміявся вже Дмитро, а заспокоївшись сказав.
– Мамо, але ж ти розумієш, що батько того…. Дивно поводитися став…
– Розумію, синку. Тільки не знаю… А воно мені треба? Ну чи вам… Чи треба воно вам?
Дмитро серйозно глянув на матір.
– Не знаю, мамо, треба воно чи ні. А ось Насті… Насті думаю, треба. Маленька вона ще… Любить батька… Не розуміє. Ну що він такий…
Ганна зітхнула.
– Так, Діма. Настю шкода. Тільки якщо я його назад прийму так ще гірше буде. Зовсім ваш батько дивно поводитися став! Ну, що вдієш… Тонка натура…
Ех, знала б Ганна, що чекає її далі, то говорила б зовсім інакше…
Ганна та Микола одружилися 15 років тому, а через рік їх молода родина зустрічала свого первістка Дмитра.
Жили молодята, з дня весілля, у своєму будинку, який їм допомогли купити батьки.
Жили добре. Микола був добрим господарем, все в їхньому домі було добре.
Ганна теж була господинею чудовою. Загалом, незважаючи на молодість, сім’я була працьовитою та ладною.
Після Дмитрика дітки у них ніяк не виходили. Чому? Невідомо.
Начебто і здоров’я в обох було чудове, але щось все ж таки було не так. Після сина, Ганна двічі була вагітна, але народити не змогла.
Микола дружину ніколи не дорікав, навпаки заспокоював.
Казав, що коли так виходить значить так тому і бути. Є у них син, і це добре. Ганна спочатку плакала, а потім змирилася і все своє материнське кохання віддала синові.
Так минуло десять років.
Ганна та Микола працювали, Діма ходив до школи, у сім’ї був повний достаток та розуміння.
Загалом, чого ще бажати?
І тут доля зробила їм сюрприз.
Ганна помітила, що дуже втомлюється і постійно хоче спати, та й з жіночими справами були явні зміни.
Чомусь про вагітність тоді Ганна навіть не подумала, подумавши так і сяк вирішила, що швидше за все наздогнала її якась недуга.
На огляд йти переживала, але Ганна розуміла, що рано чи пізно це доведеться зробити.
Однак спочатку, Ганна вирішила порадитися з матір’ю, а та, як тільки почула про що тлумачить дочка, тільки засміялася і порадила Ганні купити тест.
Ганна була проти, але тест все ж таки купила і наступного ж дня дізналася, що чекає дитину.
Вона потім не раз думала, як могла вона, доросла жінка, так охолонути!
Було смішно, а ще дуже радісно!
Микола та Діма, так і зовсім, були на сьомому небі від щастя.
Вагітність протікала легко, без особливих проблем і в належний термін на світ з’явилася чарівна дівчинка, яку назвали Настя.
Все б добре, але саме з народження доньки Миколу немовби підмінили.
Чомусь він вирішив, що народження Насті це якийсь Божий знак, благословення.
Звичайно, з одного боку, так воно і було, але Микола роздмухав народження дитини до чогось неймовірного.
Весь вільний час він проводив із дочкою, вишукуючи в ній риси Божого промислу, але Настя росла звичайною дитиною.
Вона дуже любила побешкетувати, навести безлад або “допомогти” матері на кухні.
Спочатку на ці дива Миколи рідні не звертали уваги. Ну, любить дуже доньку, воно і ясно. Адже дитина дуже довгоочікувана хоч і трохи несподівана, але згодом ці дива стали переходити всі кордони.
Як тільки Насті настав час йти в садок, Микола категорично заперечив цьому.
Через це в будинку сталася сварка, якої в них не було ніколи в житті. Микола сварився, а Ганні залишалося з легким здивуванням вислуховувати чоловіка.
Мама Ганни, яка випадково опинилася у них під час цієї сварки, подивилася здивовано на зятя і порадила йому звернутися до потрібних спеціалістів.
З того часу в їхньому будинку вона стала небажаною гостею, але й тут Микола не зупинився.
Він звільнився з роботи і заявив, що тепер сидітиме вдома і займатиметься дочкою.
Тут вже не витримала Ганна і буквально через тиждень Настя пішла в сад де, до речі, дитині дуже подобалося.
Після цього Микола не розмовляв з Ганною майже тиждень, але потім упокорився, проте на роботу так і не пішов.
Тепер він цілими днями займався тим, що читав якісь книги, а ще іноді йшов із дому на певний час. Куди і навіщо ходив Микола було незрозуміло і принаймні виглядало дивно.
Ганна ніяк не могла зрозуміти, що ж відбувається, але незабаром все стало ясно, а дізналася про все ні хто інший як її мати Софія Андріївна.
Виявилося, що Микола ходить до Івана, старого з дуже дивним минулим.
Цей Іван з’явився в селі не так давно. Саме тоді коли Ганна була вагітна Настею.
Спочатку подейкували, що він знахар.
Мовляв, вміє передбачити майбутнє, розповісти про сьогодення та навіть якимось чином впливає на минуле.
Люди почали йти до старого, але незабаром з’ясувалося, що Іван простий пройдисвіт.
Тільки от, мабуть, Микола йому повірив і не тільки повірив, а й став його, так званим, учнем.
Що вплинуло на те, що здоровий, сільський чоловік повірив у казки, було незрозуміло, але факт залишався фактом.
Микола змінювався день у день.
Намагалися з ним говорити його батьки, теща, тесть, Ганна. Тільки все без толку. Ставало лише гірше.
А тепер Микола зовсім пішов з дому.
Куди? Це Ганні було зрозуміло.
Тільки повертати чоловіка їй зовсім не хотілося.
Чесно кажучи, вона сама, останнім часом, часто подумувала про розлучення хоча досі любила чоловіка, але вона просто не знала як йому допомогти, та й здавалося, що ця сама допомога Миколі не потрібна.
А ще Ганна дуже переживала за дітей. Бо зовсім не знала, що чекати від чоловіка далі.
Яким же було здивування Ганни коли вона дізналася, що Микола не єдиний, кому Іван закрутив голову.
Таких виявилося кілька і що здавалося зовсім неймовірним так те, що всі чоловіки були з хороших сімей, а що зовсім не дивно так це те, що всі вони були досить забезпеченими людьми.
Ганна, як дізналася про це, кинулася з картою чоловіка в банк і з подивом зрозуміла, що чоловік зняв усі гроші, які вони збирали на відпочинок та нову машину.
Куди було бігти неясно, адже Микола зробив все доброю волею.
Батько Миколи, брат і тесть кинулися шукати горе-учня, але його, як і Івана, і ще кількох чоловіків слід остиг.
Ганна написала заяву, але поки що звісток про чоловіка не було.
Так минуло майже два тижні.
У селі з’явилася своя «горе-організація».
Звичайно люди і раніше знали про таке, тільки ніхто не припускав, що це може статися з ними.
А Аня тепер звинувачувала у всьому себе.
Адже це вона не одразу помітила, що із чоловіком щось не так. Вона почала розуміти, що швидше за все все сталося коли вона завагітніла.
Мабуть чоловік так переживав за малечу, що постарався знайти допомогу десь на стороні, але ні вона, ні рідні йому люди цього не помітили.
Микола повернувся сам. Вночі.
Постукав у вікно, а коли Ганна визирнула, то відразу й не зрозуміла, що це її чоловік.
Не поголений, втомлений і винний Микола увійшов до будинку…
Ганна чоловіка пробачила, але суворо попередила, щоб наступного разу, коли буде йому погано, звертався до неї для того, щоб вони могли разом обговорити свої проблеми і знайти їм рішення.
Микола пообіцяв, що так воно відтепер і буде. Незабаром усі чоловіки повернулися до села, бо Іван поїхав у невідомому напрямку.
Звичайно з їхніми грошима…
Посварилися рідні, поплакали, але робити нічого. Чоловіків пробачили…
Тільки хіба що жартували іноді над їхніми тонкими натурами.
Чоловіки не ображалися. Самі не розумні, але Івана все ж таки знайти намагалися.
Втім, принаймні поки що зробити це їм не вдалося. Ось така життєва історія…