То був особливий день, точніше, вечір. Дмитро, молодий чоловік двадцяти восьми років, збирався в гості до своєї нареченої Дарині, щоб познайомитися з її мамою Мариною Андріївною. Настав час, тому що вони з Дариною вирішили одружитися.
Його батькам наречена була представлена, а ось знайомство з майбутньою тещею все відкладалося. Дарина казала до цього:
– Розумієш, Дмитре, мама людина непроста. Вона не прийме всерйоз чоловіка, якого я знаю всього нічого. Ось коли вона зрозуміє, що у нас все серйозно, тоді й познайомлю вас. Не ображайся.
Та він і не ображався. Знайомство з цією «непростою» жінкою його якщо й не лякало, то напружувало.
І причина була серйозна. Справа в тому, що Дмитро мав молодшу сестру Наталю, якій було двадцять років. І в неї сталася біда: її покинув чоловік, від якого вона чекала на дитину.
Тож у їхній квартирі їм із Дариною буде просто ніде жити, не у вітальні ж на дивані спати. Інші дві спальні займали батьки і Наталя. До речі, зараз він так і спить у вітальні. Спочатку, коли були молодші, вони з сестрою ділили спальню, але потім це стало неможливо, і він переселився.
З огляду на ці обставини, після одруження йому доведеться йти в прийми. Тобто переїхати у дім нареченої. У них також трикімнатна квартира, а батька не стало років п’ять тому. Тож і спальня своя буде, і людей менше. І це питання теж треба було обговорити з Мариною Андріївною.
– А мама сама запропонувала жити у нас, якщо чоловік порядний, – сказала йому Дарина, бачачи його хвилювання. – Тож не хвилюйся. Якщо захочемо, зможемо внесок на кредит назбирати, хоча… навіщо? Вживемося. Мама у мене строга, але хороша, ось побачиш.
Але Дмитро хвилювався неабияк. “Якщо чоловік порядний…”, щоб це означало? Він оцінив свої переваги та можливі ризики, чим може не сподобатися майбутній тещі.
Ну робота у нього є. Зірок з неба не хапає, працює, як багато інших, в офісі, зарплату платять справно, але премій немає, перспектив теж на найближчі років п’ять, поки старше покоління у віці 55–60 не виходитиме на пенсію.
Машину батько обіцяв йому віддати після весілля. Не кадилак, звичайно, але не зовсім стара ще з помірним пробігом. Дмитро не гульбанить. Ну і звичайно ж не ласий до чужих жінок, Боже борони. Дарину любить, вона його теж.
Це все плюси. Ну а тепер мінуси. Так, вселиться у їхнє житло, іншого варіанту поки що немає. Одягнений скромно, через свої можливості. Але не бідно. Чи зможе забезпечувати дружину у плані одягу, манікюрів-педикюрів, розваг та відпусток? Ну тут доведеться трохи попітніти і, мабуть, шукати підробіток.
Але ж Дарина теж працює. Вона перукарка, причому дуже непогана, затребувана. Всі весільні зачіски в салоні її. А це дуже відчутна надбавка до зарплати.
Та й манікюр вона робить у себе безкоштовно. А на одяг їм вистачить якось, у Дарини гарний смак. За брендами вона не ганяється, але може вибрати собі такі речі, які виглядають не гірше.
Розклавши все по поличках і старанно зібравшись, нарешті, Дмитро востаннє глянув на себе в дзеркало і попрямував до виходу.
– Гарний, гарний, – сказала йому Наталка. – Квіти тещі не забудь купити. Їй букет, Дарині троянду. Ну чи коробку хороших цукерок. Дешеві не купуй.
– Гаразд, пораднице, без тебе обійдемося, – жартома відповів брат.
Мама з татом теж вийшли у коридор, щоб провести сина «на оглядини». Дожився!
Дмитро посміхнувся, махнув усім на прощання і швидко попрямував до машини. Заїхав у квітковий магазин, купив два букети троянд: білі Марині Андріївні, а червоні Дарині, і приїхав до під’їзду своєї коханої.
Їхня квартира знаходилася на першому поверсі гарної дев’ятиповерхівки, у вікнах було світло, а за шторами миготіли тіні, напевно, йшли приготування до його приходу.
Двері відчинила Дарина, але за нею слідом у коридорі з’явилася її мама. Строгий погляд уважних очей, легка, майже привітна усмішка і, нарешті, простягнута рука для знайомства.
Потім вручення квітів та запрошення у вітальню до накритого до чаю столу. Два букети поставили разом в один вазон, що виглядало просто чудово. Щоправда, одну троянду жінка витягла і помістила в окрему вазу, щоб була непарна кількість. Ну, як сестра і прогнозувала.
Чаювання пройшло поважно і мирно за неспішними розмовами. Марина Андріївна з’ясувала все, що їй хотілося дізнатися про майбутнього зятя. Але на її обличчі не позначилося жодних емоцій: чи то задоволена вона, чи не дуже вибором доньки. І тільки наприкінці жінка заявила:
– Я припускаю, що вам ніяково обговорювати цю тему, Дмитре. Тому візьму ініціативу у свої руки. Дарина сказала, що ви маєте намір жити у нас після весілля, – останні слова вона якось особливо наголосила. – Я не заперечуватиму, знаючи ваш сімейний стан. Але прошу врахувати, що у моєму домі строгі правила. З ними я ознайомлю вас пізніше, коли це відбудеться.
Щоки у чоловіка почкрвоніли. Він якось ніяково кивнув у відповідь і промовчав. А що тут скажеш? Будь він трохи сміливішим чи самовпевненішим, міг би відповісти, що це тимчасово, він постарається вирішити питання з окремим житлом, а правила готовий виконувати. Але слова застрягли, і все, що він зміг сказати це:
– Так, звісно, я зрозумів. Дякую.
Після його відходу мати і дочка, прибираючи посуд, обговорювали це знайомство.
– Дарино, ти повинна точно розуміти, що маєш намір вийти заміж за звичайнісінького, не амбітного, трохи невпевненого в собі чоловіка. Скромність це добре, але…
– Мамо, він тобі сподобався, скажи чесно? – зупинила її Дарина.
– Сподобатися мало, треба ще добитися прихильності, а на це потрібен час. А ти цей час можеш прогаяти, якщо вийдеш заміж за такого ось простака, а потім дуже про це пошкодуєш, але буде пізно.
І все-таки молодим вдалося відстояти своє право на кохання. Вони одружилися, і Дмитро переїхав у квартиру дружини та тещі. Спочатку все йшло непогано, вони вживалися.
Строгі правила Марини Андріївни не дуже відрізнялися від правил у його сім’ї: дотримання чистоти у ванній, регулярне прання своїх сорочок, білизни та шкарпеток. До речі, щоб прасувати його сорочки Дарина не заперечувала.
Прибирати кухню за собою, ніякого брудного посуду, крихт, сміття виносити в міру накопичення, хто перший помітить. Ну і виконувати чоловічі обов’язки по дому.
– Поличку причепити треба у коридорі, Дмитре. Стара розбовталася, я купила нову. Зможеш?
Він зміг. Допоміг розібрати комору, антресоль, полагодив двері на кухню, які щільно не зачинялися та ще деякі дрібниці. Теща особливої подяки не висловлювала. Але невдовзі заговорила про бюджет.
Він має бути спільним, сімейним, тому всі вкладаються. По продукти найчастіше їздили всі разом або вони з Дариною удвох, але за списком Марини Андріївни. Комуналка теж ділилася чесно.
І в якийсь момент Дмитро відчув, що його доходів банально не вистачає, тобто від його зарплати майже нічого не залишається з огляду на витрати на бензин, дрібні подарунки та особисті витрати.
Із зарплати дружини потроху відкладали, все ще думаючи про кредит на житло. Тому ні в ресторан вкотре не сходити, ні ще кудись. Де на все набратися?
Дмитро зажурився трохи. І тут раптом – скорочення на роботі. Їхній відділ об’єднали з іншим, і зайвих співробітників просто звільнили, правда з вихідною допомогою. До них, після довгих вагань начальника, все ж таки потрапив і він.
Почалися важкі часи. Дарина підтримувала спочатку, теща відбувалася або багатозначним мовчанням, або ще багатозначнішими натяками на те, що за сім’ю потрібно нести відповідальність, причому чималу. І Дмитро, шукаючи роботу, зайнявся вечорами таксуванням.
На співбесіди його часом запрошували, але перемагали або досвідченіші, що ясно, або жвавіші. Або пропонували таку зарплату, що він просто мусив відмовлятися. На такі гроші не те що сім’ю, себе не прогодуєш. Дмитро почав впадати у відчай.
Щодня його зустрічали вдома стривожені очі дружини, в яких було питання: знайшов? прийняли? обіцяли? І байдужі очі тещі: невдаха, що з нього взяти? Таксі приносило, звичайно, дохід, але щоб він був більш-менш відчутним, доводилося їздити містом далеко за північ. Але тут виникли проблеми.
Останньою краплею стала «контрольна закупівля». До нього сіли пасажири, а після приїзду поцікавилися його ліцензією, якої зроду не було.
Але на перший раз Дмитро легко відбувся, пояснивши своє становище, трохи натиснувши на жалість і віддавши усі зароблені за день гроші, пообіцявши, що більше такого не траплятися.
Тож ця лавочка теж прикрилася, і в повній безнадійності Дмитро під’їхав до будинку. Був липень місяць, стояла спека, незважаючи на пізній вечір. Він ішов до під’їзду і бачив силуети дружини та тещі за шторами. Вікно на кухню було відчинено.
Дмитро уявив собі їхні обличчя, коли скаже про те, що й із таксуванням доведеться розлучитися. Засмучене обличчя дружини і якщо не гнівне, то строге обличчя тещі. Так, вона пропонувала йому влаштуватися у приватне таксі і заробляти пристойні гроші, причому офіційно.
Але не зважала на той факт, що його машина для цього не підходила. А щоб виплачувати виділене компанією авто, доводилося працювати взагалі з раннього ранку до пізньої ночі і лежати під машиною у разі її поломки. А в результаті заробіток буде ніякий. Усі ці подробиці він знайшов в інтернеті і зрозумів, що це не вихід.
Дійшовши до під’їзду, Дмитро тяжко сів на лавку прямо під вікном, додому ноги його не несли. До зустрічі треба було морально підготуватися і сказати, що грошей він не заробив сьогодні і не заробить надалі. І тут він почув розмову дружини і тещі.
– Мамо, мабуть ти мала рацію, коли говорила, що я поспішаю із заміжжям. Невдаха мій Дмитро. Не може за себе постояти, не в змозі заробити, навіть не беруть його нікуди. Ну, що це таке? А дитину ж хочеться. А на що її утримувати? На мою зарплатню?
У Дмитра все попливло перед очима. Ось і дожив він до того, що дружина впадає у відчай від їхнього сімейного стану. Що вже казати про тещу! Вона, звичайно, на боці дочки, не такого чоловіка вона їй хотіла, невдаху і…
Тут він почув голос Марини Андріївни, і побілів від почутого:
– Знаєш що, Дарино, пізно відпрацьовувати кроки назад. Ти полюбила людину, вийшла за нього заміж і цим взяла на себе великі зобов’язання. Вже про «в горі та в радості» я не говорю, надто банально. Але ти просто маєш його підтримати. Так, йому нелегко. Де ти зараз знайдеш роботу, коли суцільна криза довкола? Компанії закриваються. Не вигадуй, моя люба. Він дуже хороша людина, акуратна, вихована. Любить тебе, нерозумну. І так, у нього труднощі і неабиякі, але він старається. Так допоможи, підтримай, не змушуй вимотуватися ночами.
– Як підтримати, мамо?! Я б і рада. Не в перукарню ж його прилаштувати, зрештою! У вас в магазині є вакансії?
– Вантажники завжди потрібні, можуть допомогти. Тільки це копійки і не дуже добре для освіченого чоловіка.
“Ні, це підійде”, – подумав раптом Дмитро, різко встав і сповнений рішучості подався додому.
Він навіть припустити не міг, що теща може так мудро стати на його бік, зрозуміти його стан і не підтримати дочку.
– Заходячи в під’їзд, я краєм вуха почув, що у ваш торговий центр вантажники потрібні? Я згоден, Марино Андріївно, – голосно і впевнено заявив він з порога.
– Іди поїж спочатку, втомився, мабуть, – відповіла теща.
Його подяки цій жінці не було меж. Він уже по-іншому дивився і на її строгий погляд, і на її неусміхнене обличчя.
Пів ночі вони з Дариною проговорили і вирішили, що робота вантажника – це вихід, це тимчасово. Він наполегливо шукатиме і добиватиметься свого.
– Я знайду, Даринко, ось побачиш!
– Вірю, вірю, – шепотіла йому дружина. – Так, я трохи зневірилася, що в тебе не складається, але зрозумій мене, Дмитре. Я дитинку хочу, куди тягнути?
Він обійняв дружину, і вони заснули нарешті, а вдячність до тещі так і не відпускала в душі.
Зранку Дарина побігла на роботу, на неї чекала клієнтка. Дмитро прийняв душ і вийшов на кухню. Марина Андріївна насмажила млинців, запросила до столу і пішла теж збиратися, пообіцявши замовити за нього слівце перед начальством.
– Дякую вам, мамо, за все, – сказав Дмитро, вперше так назвавши тещу, і отримав у відповідь схвальний кивок.
– На здоров’я, синку. Снідай і чекай на дзвінок. Якщо знадобишся, подзвоню.
Марина Андріївна потріпала його волосся, як хлопчика, і пішла. А він знову засів за комп’ютер, продовжуючи свої безкінечні пошуки. Але десь за годину задзвонив телефон. Висвітився номер його колишнього начальника.
– Дмитре Олександровичу? Вітаю. Впізнав? Слухай, у тебе як із роботою, знайшов щось? Ні? От і добре. Хочемо тебе покликати назад. Відділи ваші об’єднали, але начальник не справляється, надто багато роботи. Хороший менеджер потрібний. Ти – найкраща кандидатура. Грамотний, відповідальний. Згоден?
І це була його зоряна година! Звісно, він був згоден. І вже з найближчого понеділка пішов на свою нову посаду. Дарина натішитися не могла на чоловіка, а Марина Андріївна сказала так:
– Я й не сумнівалася. Ти розумний, Дмитро та порядний. А таким рано чи пізно таланить. Бог все бачить.
Так, сімейне життя налагодилося, з’явилися перспективи. У сестри Наталі народилася донька, а у Дарини аж очі сяяли, коли вона тримала на руках це маленьке диво.
Але тепер і в них із Дмитром є всі можливості, щоб здобути таке ж щастя.
А мати допоможе, підтримає.
Вона у них просто золота, незважаючи на строгість. І зятя любить. Хоча це в них взаємне…