– Я вчора була в батька, він весь якийсь нервовий, вдає, що все нормально, але ясно, що нічого не нормально!
– Згоден з тобою, я теж помітив, зайшов до нього, дивлюсь батько змарнів, жартувати намагається, а в очах туга.
– Тобі не здається, що мама щось у тітоньки загостилася? Раніше такого ніколи не було.
– Здається, і я думаю, треба втрутитися. Ти з батьком давай розберись, а матір і тітку я беру на себе…
…Два роки тому батьки Дениса та Ганни нарешті пішли на пенсію. Батько на заводі майже сорок років відпрацював, мама там же ж у бухгалтерії.
Батько з матір’ю раділи, що нарешті на заслужений відпочинок вийшли. Мріяли, як заживуть – добре, що не треба вставати на роботу, тепер у них багато вільного часу, нарешті вони разом будуть.
Раніше Марина Юріївна має то баланс, то квартальний звіт. Та й у Анатолія Івановича завжди купа справ, замовлень багато, а він чудовий працівник, нарозхват прямо!
Але тепер вони вільні люди!
І незабаром Денис та Ганна почали помічати, що батьки почали часто сваритись.
Спочатку вони жартували, але потім уже стало не до жартів.
Батько ходив іноді похмурішим за хмару.
А мама взагалі більше місяця вже, як до своєї сестри Рити в гості поїхала і схоже повертатися додому навіть не збиралася.
Увечері Ганна заїхала до батька. Він вдавав, що в нього все чудово, але вона відразу відзначила – і справді змарнів і очі сумні. Але бадьориться, тут же ж чаю їй запропонував, хоча господарював невміло, зазвичай мама на стіл накривала.
Батько заварив чай, дістав сир, що вже завітрився, з холодильника – мама його в пергаментний папір зазвичай загортала, а він так поклав. І цукерки були старі, сам сидів без апетиту, порожній чай сьорбав. Став для вигляду її розпитувати:
– Ганнусю, як у вас справи?
– Та нормально, тату! – сказала Ганна.
Вона була іншим стурбована – раптом їхні батьки так і житимуть окремо?
Нічого хорошого в цьому немає, все життя душа в душу, а на старості найшло щось!
Але батько причепився, видно такий настрій:
– У вас все «нормально», що не скажи! Я тут хліб купував, так мені дівчина в магазині теж сказала : – Хліб нормальний і ковбаса, і сир нормальний. Ніякої конкретики, нісенітниця яка!
– Не бурчи, тату, – посміхнулася його сумному жарту Ганна. – Ну ось мені Микита браслетик подарував, у нього премія була.
– Шалапут твій Микита, я його на завод кликав, там робота справжня, чоловіча, а він зі своїм комп’ютером сидить удома, не по-людськи це! І подарунки тобі завжди дарує, відкуповується ніби! Сюсюкає з тобою, квіточки дарує, пустощі одні!
– Тату, у нас все добре, а в Микити така робота, він на комп’ютері проєкти робить, що поганого? А подарунки жінкам піднімають настрій. І мені і Микитці, ось він для мене і старається!
Ганна хотіла додати, що тато мало доглядає за мамою, що ніколи їй нічого особливо не дарував, дасть грошей або разом їдуть купувати.
І квіти не вмів дарувати, вони обоє працювали і їх з Дмитром виховували. А радість і кохання розгубили.
Але не стала говорити, образиться тільки, якщо сам не зрозумів – і не зрозуміє.
– Ну я побігла, тату, у тебе добре, але шкода мама довго не їде, якось без неї незатишно і холодно. У вас що батареї відключені? – ідучи спитала Ганна.
І помітила, що батько прикро крекнув, хотів їй відповісти, та тільки рукою махнув:
– Біжи, дочко, а за вас з Микитою я радий, не подумай, це я так, не подумавши бовкнув!
Одним словом до ладу розмова не вийшла…
…Денис теж обмірковував, з чого почати та як йому з мамою поговорити.
Тітка Рита, мамина старша сестра, строга жінка.
Живе вона вже кілька років сама. Чоловіка свого, дядька Віктора, поховала. Але досі молодшій сестрі своїй Марині розповідає, який її Віктор був зразковий чоловік. Це всі знають.
Анатолія Івановича вона завжди мужланом вважала, він же ж на заводі працював.
Не те, що її Віктор, культурним і освіченим був чоловіком. І квіти дарував і все для дружини робив, тітка Рита його завжди в приклад ставила.
І схоже, що її шпильки тепер досягли мети, це вона матері наспівала, що тато її недостойний. Замість примирити, тільки ще більше розсварила ця тітка Рита!
Не дасть вона Денису з матір’ю нормально поговорити, тут треба якось інакше діяти.
І Денис не придумав нічого кращого, аніж прихопити із собою дядька Геннадія, свого напарника із заводу. Денис на тому ж заводі, де й батько працював.
– Тітко Рито, привіт, мамо, привіт, а ми тут з дядьком Геннадієм з роботи йшли, от я і вирішив до вас заскочити, а то все ніколи! Можна, тітко Рито?
Маргарита Юріївна строго глянула на Дениса і на Геннадія.
Вона наче хотіла розсердитися, але дядько Геннадій одразу й почав:
– Ви вже вибачте, Маргарито, це Денис мене привів, я ж зі зміни додому поспішав з продуктами. Я по-холостяцьки собі тут купив дещо, пригощайтеся!
Тітка Рита глянула, що в пакеті і руками сплеснула від несподіванки.
Він дістав із пакета і торт, і коробку дорогих цукерок, і печиво, і пиріжки.
Маргарита Юріївна аж пом’якшала і одразу запропонувала всім чаю.
За чаєм дядько Геннадій ще більше розговорився, Денис навіть не очікував від нього такої спритності, адже наче ж неговіркий!
Але Геннадія наче понесло.
Спочатку, коли він сів на кухні на табуретку, вона під ним мало не зламалася.
Геннадій тут же спритно скочив і засміявся:
– А у вас є інструменти? Давайте я й інші табуретки перевірю?
За вечір Геннадій полагодив Маргаритові Юріївні всі табуретки і кран на кухні, який дратівливо крапав.
Він запропонував Маргариті Юріївні допомогу в ремонті бачка і плитки, що відвалилася, у коридорі.
І як не дивно, Маргарита Юріївна погодилася!
Денис був цим візитом засмучений, з мамою йому так і не вдалося до ладу поговорити.
Яке ж було його здивування, коли Ганна йому за тиждень радісно сказала:
– Денисе, ти наче чарівник! Мама зібралася додому повернутися. Каже, що у тітки Рити якийсь залицяльник з’явився і стало незручно, мама відчуває, що заважає! І як ти додумався цього дядька Геннадія привести? Ну, ти і стратег!
Денис не став пояснювати, що це сталося випадково і посміхнувся на захоплення своєї сестри.
Бо ж головне, що спрацювало.
Мама повернулася додому і дуже здивувалася. Батько навчився сам удома лад наводити і навіть трохи готувати.
Але головне, що вразило Марину Юріївну – у вазі стояли квіти!
А коли Анатолій Іванович раптом незграбно дістав із кишені їй подарунок, вона мало не розплакалася.
Чоловік сам їй купив сережки, без підказок, і хоч і замочок не такий, і великий, але Марина Юріївна їх одягла і більше не знімала!
Тепер удома у Анатолія Івановича та Марини Юріївни завжди тепло та затишно. Вони зрозуміли, що їм недобре один без одного.
А ще вони дружать сім’ями, дядько Геннадій тепер закінчив із холостяцьким життям і просто причарував тіткою Риту! Так, що й повірити складно, вона навіть на риболовлю з ним їздить!
Прекрасна пора життя – коли можна вже не працювати.
Нехай осінь буде золота, небо синє, а любов не піде, а навпаки стане ще сильнішою, ніжнішою, дбайливішою.
Тоді й старість не така страшна тим, хто не самотній…