Ось Ніна і повернулася сюди, майже через двадцять років. Вона не могла б назвати це містечко містом дитинства, але як …
Історії
Ольга Федорівна мила посуд, коли у двері подзвонили. – Мамо, вгадай, що в мене в руці? – Микита сховав руки за спину, і увійшов у квартиру. – Не знаю, – розвела руками Ольга Федорівна. – У тебе там може бути все, що завгодно. – Подумай… Добре подумай, що ти завжди хотіла? – якось підозріло запитав син. – Ну я не знаю, так відразу і не згадаю, – розвела руками жінка. – Коротше, я підготував тобі сюрприз, про який ти завжди мріяла, – усміхнувся Микита, дістав з-за спити конверт і вручив його матері. Ольга Федорівна відкрила конверт і ахнула від побаченого
– Мамо, вгадай, що в мене в руці? – Микита сховав руки за спину. Він заїхав до матері після роботи, …
– Ти б, Васильку, знайшов собі жінку, що ж ти так живеш? – вже перед самим відходом журився батько. – Не діло це… Молодий чоловік, а бобилем живеш. Що ж ти так, Василю? Але Василь переступити через себе не міг, та й не любий йому ніхто був. Але от Надія з роботи відродила в ньому щось забуте. Він тепер очі від неї ховав, щоб не здогадалася. Звісно, раптом сміятиметься, що застарий дядько Василь для неї, на таку молоду й соковиту, задивляється! Увечері Надія забарилася збираючись із роботи. Вона вийшла надвір і стрепенулася. Хтось вийшов із тіні
– Ні, дівчата, я сама жити не люблю, мені подобається разом все робити. Гуляти, у відпустку їздити, та й просто …
Віра принесла білі хризантеми на могилку свого чоловіка. На її подив, на могилі вже лежали квіти, такі самі. – Цікаво, хто їх приніс? – здивувалася жінка. – Напевно, хтось із роботи. Ось молодці, не забувають його… Наступної суботи знову лежали білі хризантеми. Хтось приходить рано-вранці, Віра ближче до обіду. – Хто ж їх приносить? – все думала Віра. Жінка вирішила простежити. Наступної суботи приїхала рано, і сховалася неподалік, сіла на лавку за деревом. Рівно о дев’ятій годині погляду Віри відкрилася несподівана картина. Ось чого-чого, а такого жінка аж ніяк не очікувала побачити
Віра щосуботи ходила на могилку до чоловіка. Приносила квіти, розмовляла вголос, уявляючи, що Григорій чує її. Чоловіка не стало місяць …
Тетяна з Миколою почали жити разом. Жили вони на дачі Миколи в селі. От тільки їздити в село з міста жінка часто не могла. – Треба в місто перебиратися, – сказав Микола. – Ти ж по дві години в дорозі, а що взимку буде? – Та нічого, я звикла, – сказала жінка. – Ні, – твердо заявив Микола. – Як все до зими підготую, переїжджатимемо в мою міську квартиру! Микола вирішив подзвонити сусідці. Їй Микола залишав ключі від квартири. – Ти знаєш, Микольцю, я вчора тільки приїхала, і здається, у твоїй квартирі хтось живе… – Як це?! – ахнув Микола. Чоловік не міг навіть уявити про, що вона говорить
Микола Васильович прожив у шлюбі з Оленою Сергіївною 40 років і коли її не стало, він відчув себе дуже самотнім. …
Дарина прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран мобільного, дзвонила її найкраща подруга Тамара. – Як ти могла, Дарино? Як ти могла так підло вчинити?! Я ж вважала тебе близькою подругою, – заплакала в трубку Тамара. – Що сталося, Тамаро? – здивувалася Дарина, зовсім не розуміючи, чому подруга розмовляє з нею в такому тоні. – Від мене Ігор пішов! І пішов він через тебе! – несподівано вигукнула Тамара. – Через мене? А я тут до чого?! – здивовано запитала Дарина, не розуміючи, що відбувається
Дарина познайомилася з Поліною у фітнес-клубі. Якось у роздягальні Поліна звернулася до Дарини з проханням. Жінка забула вдома свій мобільний …
– Є розмова, – почав Микола за вечерею. – Ми забираємо моїх батьків до себе. – Це ще чого?! – здивувалася його дружина Тетяна. – Мамі потрібен догляд, вона слаба, – сказав чоловік. – І що?! – запитала Тетяна. – Я мало для неї зробила? Твоя сестра живе поряд. Хай допомагає! – Матері буде краще у нас, – не вгавав Микола. – Ні! – обурилася Тетяна. – Квартира моя. Хочеш – їдь до них! Наступного дня Тетяна прийшла додому раніше. Вона відкрила двері і раптом побачила Миколу. В руці у нього був повідець і пакет з собачою мискою. Побачивши дружину, чоловік зніяковів, а потім видав таке, що Таня аж почервоніла від обурення
– Не хвилюйся, нікому я тебе не віддам, – говорила Тетяна чотирилапому вихованцю, повертаючись з вечірньої прогулянки. Жінці чомусь згадалося, …
Наталя Олександрівна цілий день крутилася на кухні. Накрутила голубців, накришила салатів, спекла торт. Сьогодні її син Андрій приведе свою наречену, знайомитися. До зазначеної години все було готово, господиня ще раз оглянула святковий стіл і залишилася задоволена. У двері подзвонили. – Прийшли! – гукнула Наталя Олександрівна до чоловіка і кинулася в коридор. – Ось і ми. Знайомтеся, мамо, тату, це Юлія, моя наречена! – представив Андрій дівчину, як тільки зайшов в квартиру. Наталія Олександрівна глянула на дівчину і аж здригнулася від несподіванки
– Вагітність вісімнадцять тижнів. У вас дівчинка. Все відповідає нормі. – Дякую. Вставай, Юлю, підемо, – Олена Миколаївна із донькою …
Світлана сиділа на кухні і чекала на чоловіка з роботи. Відкрилися вхідні двері додому повернувся Віктор. – Привіт! Вечеряти будеш? – одразу запитала Світлана. – Голубці розігрівати? – Не до вечері мені зараз, – відповів чоловік. – Мама занедужала, їду до неї. Віктор швидко переодягнувся і вискочив з квартири, не давши дружині навіть запитати про здоровʼя свекрухи. Світлана вирішила сідати вечеряти сама. Від нудьги вона полізла в телефон. Раптом, гортаючи стрічку вона побачила профіль свекрухи. Світлана зайшла на сторінку Інни Михайлівни і ахнула від побаченого
Світлана вийшла заміж у двадцять шість років за чоловіка, якого знала лише чотири місяці. Пропозиція була зроблена досить несподівано, тому …
Тамара Вікторівна взяла мисочку полуниці й пішла в гості до сусідки. – Любо, привіт, ти вдома?! – гукнула вона. – А, Тамара, проходь! – почувся голос із хати. – А я тут полуниці принесла, – сказала гостя. – Вже дозріло трохи. – Ой, дякую, – вийшла до неї господиня. – У мене якраз внучка приїхала, побалую її. Та ти чого стоїш, проходь! Зараз чайник поставлю… Тамара Вікторівна зайшла в хату і глянула на вазу з півоніями. – Любо, а звідки букетик? – кивнула вона у бік вази. – Цей? А-а-а, – сказала Люба. – Внучці хтось подарував. А що? – Вони мої! – раптом сказала Тамара. Люба застигла, нічого не розуміючи
Тамара Вікторівна поралася в землі, доглядаючи за своїми півонями. Цього року вони були настільки гарні, що аж серце у Тамари …