– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус Степан Маркович дістав якісь папери. – Про що? …
Історії
Віра ще солодко спала. Раптом, пролунав гучний і наполегливий дзвінок у двері, який розбудив не лише Віру, а й дочку із сином. – Мамо, ну хто там так голосно дзвонить? – зі спальні вийшли сонні діти. – Не знаю, зараз перевіримо, – прямуючи до дверей і дорогою накидаючи халат, відповіла мати. На порозі стояла бадьора свекруха. – Щось сталося, Галино Борисівно? – без вітання спитала Віра. – Я вам подарунки привезла! – вигукнула свекруха і одразу вручила Вірі в руки якийсь пакет. – Які ще подарунки? – не зрозуміла Віра, заглянула в пакет і ахнула від побаченого
– Як ти сказала? – не повірила своїм вухам Галина Борисівна. – П’ятою швидкістю? Це ти зараз мені, матері свого …
Ольга з Миколою поїхали до батьків жінки на Новий рік. – Ти заніс пакети з подарунками? – пошепки запитала Ольга Миколу. – Ем-м-м… – чоловік раптом спантеличився. – Я не забрав їх на пошті. Там була така сума, що я не став платити. – Що-о-о?! – ахнула Ольга. – Ти ж сказав, що забрав?! – Навіщо твоїм батькам такі дорогі речі? – запитав Микола. – Ти зовсім вже?! – Ольга розізлилася. Вона була так ображена, що більше не хотіла говорити з чоловіком. – Ви пробачте, що ми без подарунків, – заявив Микола за столом. – Так вийшло… Ось, це вам! Він усміхнувся і дістав з кишені якийсь папірець. Всі застигли від здивування
– З Новим роком вас! – Ольга зайшла в квартиру і одразу кинулася в обійми батька і матері. – Так …
Наталя Іванівна все ніяк не могла заснути. Жінка дуже переживала, напередодні, її чоловіка Андрія забрала швидка. – Хоч би з моїм Андрійком, все було добре, – думала Наталя. Жінка вийшла на кухню, налила собі води, випила, і повернулася назад у ліжко. – Треба хоч трохи поспати, бо вранці ще до Андрія їхати, – розмірковувала жінка. Наталя закрила очі, і непомітно задрімала. Прокинулася вона під ранок, від дивного звуку, неначе хтось її кликав. – А це що таке? – здивувалася вона. Наталя Іванівна повернула голову і… очам своїм не повірила. Поряд з нею сидів якийсь чоловік
Усі два тижні, доки чоловік лежав в палаті, Наталя Іванівна собі місця не знаходила. Так виходило, що за все своє …
Андрій був на роботі. Раптом задзвонив його телефон. Чоловік взяв слухавку. То була його кохана Віра. – Андрію, я втомилася вдавати, що у нас все гаразд! – голос Віри звучав якось незвично. – Віро, давай увечері поговоримо, – Андрій стомлено потер перенісся. – Ні, – раптом сказала Віра. – Я сьогодні зустрічаюся з Мариною! Запала довга, важка пауза… – Навіщо? – голос Андрія змінився. – Тому що я маю попросити у неї пробачення, – сказала Віра. – Я маю вибачитися по-справжньому. – Через три роки?! – вигукнув Андрій. – І що ти скажеш? – Правду! – заявила Віра. – Не смій! – ахнув Андрій. – Не смій говорити їй нічого! Але в слухавці вже лунали короткі гудки
– Андрію, я втомилася вдавати, що все гаразд, – телефонний дзвінок пролунав посеред робочого дня. Голос Віри звучав якось незвично… …
Андрій солодко спав, коли його розбудила дружина. – Коханий, прокидайся, у мене для тебе сюрприз, – ласкаво говорила Тетяна. – Що? Який сюрприз? – відкривши очі промовив чоловік. – Ось, це тобі! – сказала Тетяна і поставила біля дивану сумку. – Що це? – здивувався Андрій, сів на дивані, відкрив сумку і побачив, що вона пуста. – І що ж це за сюрприз таки?! – Сюрприз полягає в тому, що ти збираєш свої речі у цю сумку, і з’їжджаєш! Ми розлучаємося! – рішуче вигукнула Тетяна. – Як розлучаємося? Чому? Що сталося? – Андрій здивовано дивився на свою дружину, не розуміючи, що відбувається
– На свої гроші купуй для доньки одяг! – з похмурим виглядом заявив Андрій Тетяні. – Я чужих забаганок оплачувати …
– Людочко, пробач! – жалілася Ірина Василівна невістці. – Ми не хотіли! І взагалі, воно саме! Голосіння свекрухи, яка прийшла о пів на одинадцяту вечора, вразили б будь-яку невістку. – А що сталося? – нічого не розуміючи, спитала Люда. – Ми ж ненадовго відійшли, – плачучи, продовжила голосити Ірина Василівна. – На річку пішли, – вставив слово її чоловік Андрій Іванович. – Ну, годинок на п’ять, але ж не більше! – Ірина Василівна зупинила чоловіка. – А воно ж… – Людо, невісточко, пробач нас! Ми не хотіли! – закивав Андрій Іванович. – Саме воно якось сталося! – Мамо, тату, а що трапилося? – вийшов до батьків Петро. Він не розумів, що відбувається
– Людочко, пробач! Ми не хотіли! Ми випадково! І взагалі, воно саме! Голосіння свекрухи, яка прийшла о пів на одинадцяту …
Степан був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. Чоловік глянув на екран і здивувався, дзвонила його теща. – Доброго дня, Антоніна Ігорівна! – привітався він піднявши слухавку. – Щось сталося? – Привіт Степане! – жалісливим голосом промовила Антоніна Ігорівна. – Сталося, Степане! Сталося! Біда у мене! – Біда? Яка біда? – не зрозумів Степан. – Приїжджай! Сам все побачиш, – майже плачучи сказала жінка і закінчила виклик. Зять відпросився з роботи і помчав до своєї тещі. Степан відкрив квартиру Антоніни Ігорівни своїм ключем, зайшов всередину і…ахнув від побаченого
Таня ніяк не могла зрозуміти, чому її мама так не любить Степана, чоловіка Тані. Ніби вона начиталася анекдотів про тещу …
Олег повернувся додому в рідне місто. Хлопець підійшов до дверей своєї квартири, натиснув кнопку дзвінка. Мама відкрила двері. – Олеже, синку, що ж ти не попередив, що сьогодні приїдеш?! – ахнула вона. Олег обійняв маму. Аж раптом відкрилися двері материної кімнати і звідти вийшов якийсь незнайомий чоловік… Олег здивовано дивився на незнайомця. Той широко посміхнувся і одразу простягнув руку. – Ну, привіт, Олеже! – сказав він. – Мене Віктор Сергійович звуть. Юлечко, накрий-но на стіл, син же ж приїхав! Його нагодувати треба. Та й посидіти, поговорити… Все це він говорив мамі радісно, але в очах Віктора Олег побачив якусь настороженість… А далі зʼясувалося несподіване
Олег повернувся додому в рідне місто після кількох років навчання. Його друзі теж по домівках збиралися, вже обговорювали, як житимуть …
Тетяна провела чоловіка на роботу, помила посуд, і вирішила сходити в магазин. Тетяна вийшла з під’їзду, як раптом почула, що її гукнув незнайомий жіночий голос: – Тетяно, зачекайте! Таня обернулася і побачила, що її наздоганяє незнайома жінка. – Ми знайомі? – поцікавилася Тетяна. – Так, тобто ні… – зам’ялася жінка. – Мене звуть Валентина. І я хочу поговорити з вами. – Про що? – поцікавилась Тетяна. – Про кого… Я хочу поговорити про Іллю. – поправила її Валя. – Про Іллю? А чому це ми маємо говорити про мого чоловіка? – Тетяна здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається
– Ти сьогодні знову будеш пізно? — Таня налила чоловікові ароматну каву, поставила чашку на стіл і звично провела рукою …