Яна, студентка другого курсу юридичного університету, сиділа за письмовим столом у своїй кімнаті та готувалася до іспиту. У квартирі було …
Історії
До Ігоря в машину сіла якась приємна дівчина. – Куди їдемо? – запитав чоловік. – Куди завгодно… – відповіла пасажирка. Ігор зітхнув. – Мені потрібна кінцева точка, я так не можу їхати, – сказав він. – Давайте в центр міста, – сказала дівчина. – Без різниці, куди вам зручно. Ігор виставив точку й поїхав. Дівчина сиділа на передньому сидінні. Вона мовчки дивилася у вікно, ніяк не реагуючи ні на Ігоря, ні на щось іще. – Музика не заважає? – запитав він. – Ні, – відповіла та. – Вам не холодно? – все розпитував Ігор. – Може додати температуру? – Як вам буде завгодно, – сказала дівчина. Ігор глянув на свою пасажирку і раптом оторопів від побаченого
Погода була погана. Ось такий подарунок зробила природа за три дні до нового року. Вчора була відлига, все розтануло. А …
Ольга Василівна сиділа на дивані та перебирала важливі папери. Вони зберігалися в старому портфелі дочки. Ольга відчинила портфель і витягла папку з паперами, і стала шукати документи на квартиру. – Де ж ці документи? – почала вже дратуватися жінка, не в змозі знайти потрібну річ. Жінка перебирала листок за листком, але потрібного ніяк не знаходила. Раптом, жінка натрапила на якийсь запечатаний конверт. – Що це? Хто його сюди поклав? – здивувалася жінка. Ольга Василівна обережно, щоб не порвати, розкрила конверт, заглянула в середину і… ахнула від побаченого
Ольга Василівна сиділа на дивані та перебирала «важливі папери», які вже й не пам’ятала, коли чіпала останній раз. Вони зберігалися …
До Ірини зайшла сусідка Тетяна. Зайшла вона з проханням: – Виручи мене, погуляй з моєю внучкою Олечкою кілька годин, га?! – Із задоволенням! – сказала Ірина. – Скільки їй? – Три роки, – відповіла сусідка. Маленька Оля зайшла в кімнату і почала озиратися. Її увагу привернув маленький диван, і вона вказала на нього. – Що це? – запитала дівчинка. – Це тахта, – сказала Ірина. – Чому? – здивовано перепитала дівчинка, розвівши руки вбік. Ірина посміхнулася. – Так вийшло, – сказала вона. – Просто так назвали… Коли Олю забрали, несподівано задзвенів телефон. То була дочка Ірини. – Мамо! – вигукнула вона. – Вибирай ім’я! – Яке імʼя? – Ірина не розуміла, що відбувається
Ірина Тимофіївна була невисокою, тендітною, доброю і завжди усміхненою старенькою, якій уже виповнилося сімдесят п’ять років. Вона переїхала в свій …
Ганна повернулася з роботи додому. Жінка зайшла в квартиру і здивувалася, побачивши в коридорі Дмитра з валізою у руках. – Ганно, я йду від тебе, – одразу промовив чоловік. – Я помітила. Ти знайшов іншу? – здивувалася жінка. – Ні. Я переїжджаю до мами, – пояснив Дмитро. – Зрозуміло, – невдоволено процідила Ганна. – А чому ти мовчиш? Ти навіть нічого не спитаєш? – запитав Дмитро. – І що тебе не влаштовує? – уїдливо усміхнулася Ганна. – Я йду від тебе через твій борщ! – раптом видав Дмитро. – Через борщ? А до чого тут борщ? – Ганна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається
– Ганно, я йду. – Я вже помітила. Що сталося? Ти знайшов іншу? – Поки що ні. Я переїжджаю до …
Христина приїхала в село. Її знайома старенька – Зоя Захарівна, попросила дівчину привезти одну річ з її будинку. Христина відкрила замок і зайшла у невелику акуратну хатину. Незважаючи на те, що баба Зоя кілька місяців там не була, всередині була чистота і порядок. Христина вирішила протопити пічку і зігрітися. Вона підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Там біля сараю були дрова. – Головне, щоб вони не примерзли одне до одного, – подумала Христина. Але раптом на веранді почувся скрип. В хату явно хтось зайшов… Христина глянула хто там і побіліла від побаченого
– Зоє Захарівно, що це з вами? – запитала Христина, уважно вдивляючись у риси обличчя самотньої бабусі, яку доглядала ось …
До Ігоря та Марини, приїхала в гості бабуся чоловіка. Святкувати Новий рік. – Дякую, онуче, що покликали мене, – прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози. – Так добре, що я не сама буду… Ближче півночі, всі зібралися за святковим столом, посиділи, провели старий рік. Піднімаючи келих, бабуся Ганна вимовила промову. – Ігоре та Марино! Я вдячна вам за запрошення! Тому я хочу зробити вам подарунок! – несподівано сказала старенька і дістала з сумки якийсь пакет, простягла його Ігорю. – Ось тримай онучку! – Бабусю, що це? – не зрозумів Ігор, взяв пакет, заглянув в нього і… ахнув від побаченого
Ігор з Мариною та маленьким синочком Андрійком тулилися у маленькій однокімнатній квартирі, на околиці міста. Мріяли придбати побільше квартиру, і …
Ганна поїхала до свого коханого Ігоря. Вона натиснула кнопку дзвінка. За дверима почулася метушня і двері відчинилися. Перед Ганною стояла якась дівчинка років десяти і хлопчик мабуть удвічі за неї молодший. Ганна подивилася на номер, вказаний над дзвінком, а потім знову на дітей. – Ігор Сергійович тут живе? – запитала вона ніяково. – Тату, тату, це тебе! – гукнули діти. – До тебе тут тітка! З кімнати тут же ж з’явилася якась жінка. На її голові були бігуді, які вона поспіхом знімала з волосся. Ігор вийшов у коридор слідом за нею. Ганна перевела погляд на нього й застигла від несподіванки
– У сенсі? – Ганна часто закліпала очима і стиснула телефон у руці. – Я обов’язково схожу з тобою в …
Ольга з Андрієм поїхали на ринок. Купили продукти, і коли поверталися до машини, зустріли Світлану, подругу Ольги. – Андрію, давай Світлану підвеземо, – звернулася Ольга до чоловіка. – Дивись, які в неї пакети. – Давай, – погодився Андрій. Вони довезли Світлану до будинку. – Світлано, зателефонуй до чоловіка, нехай спуститься і допоможе, – порадила Оля. – Я сама впораюся, – відмахнулася Світлана. – Тоді я допоможу, – сказав Андрій і вийшов з машини. Повернувшись, Андрій був сам не свій. – Що з тобою? – захвилювалася Оля. – Я такого, не чекав! – сказав Андрій і розповів дружині, що сталося. Оля вислухала його і ахунла від почутого
Ольга та Світлана знали одна одну вже кілька років, жінки разом працювали, були близькі за віком, і їхні стосунки цілком …
– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – сказав нотаріус Степан Маркович і дістав якісь папери. – Про що? – жінка здивовано підняла брови. – Який заповіт? Він не мав ніякого заповіту. Та й навіщо? Я єдина спадкоємиця! – Взагалі то мав він заповіт… – сказав нотаріус. – Олег Степанович склав його п’ятнадцять років тому. – Не може бути! Навіщо?! – ахнула Аліна Романівна. – У нас же ж немає дітей, батьків його давно не стало… Ні братів, ні сестер… – Половина майна за заповітом відходить Юлії Олегівні! – заявив нотаріус. У кабінеті запала важка тиша. Аліна Романівна не розуміла, що відбувається
– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус Степан Маркович дістав якісь папери. – Про що? …