Ірина з досадою дивилася вслід поїзду. Запізнилася… Вперше за п’ятнадцять років регулярних поїздок до мами – запізнилася! – Наступний поїзд тільки вранці, – сказала касирка. – Може, автобусом? – Автобусом? – Ірина скривилася. – Три години по поганій дорозі? Ну ні вже! У сумці задзвонив телефон – мама! Ірина відповідати не стала. Навіщо її хвилювати? Краще просто повернутися до неї додому. Добре, що є ключі… Ірина взяла таксі й поїхала до матері. Вона тихенько відкрила двері й зайшла в свою кімнату. Батьки вже спали. Вона дістала ноутбук і раптом зачепила якусь коробку… З неї щось висипалося. Ірина глянула, що то таке й остовпіла від побаченого

Дув холодний жовтневий вітер. Мрячив дощ. Ірина з досадою дивилася вслід поїзду. Запізнилася… Вперше за п’ятнадцять років регулярних поїздок додому …

Діана взяла телефон і подзвонила своїй подрузі Евеліні. Та пообіцяла приїхати через годину… Коли Евеліна зайшла до Діани, то застигла на місці – в квартирі був неймовірний безлад. Евеліна озирнулася. Дочка Діани – Марічка, кинулась в обійми тітки. Діана байдуже подивилася на дівчинку. Потім вона повернулася до Евеліни й сказала: – Ти зможеш її забрати до себе? – Звісно! – сказала Евеліна. – Діано, може потрібна ще якась допомога? – Нічого не треба, – сказала господиня. – Просто забери Марічку до себе… – Діано, а мені Марічку на всі вихідні забрати? – уточнила Евеліна. – Ні, – байдуже сказала Діана, не дивлячись їй в очі. – Назавжди. Евеліна не розуміла, що відбувається

Діана народила Марічку чотири роки тому. І майже одразу після виписки з пологового будинку її чоловік зібрав речі й пішов …