– Ганно, я йду. – Я вже помітила. Що сталося? Ти знайшов іншу? – Поки що ні. Я переїжджаю до …
Автор: narodnadumka
Христина приїхала в село. Її знайома старенька – Зоя Захарівна, попросила дівчину привезти одну річ з її будинку. Христина відкрила замок і зайшла у невелику акуратну хатину. Незважаючи на те, що баба Зоя кілька місяців там не була, всередині була чистота і порядок. Христина вирішила протопити пічку і зігрітися. Вона підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Там біля сараю були дрова. – Головне, щоб вони не примерзли одне до одного, – подумала Христина. Але раптом на веранді почувся скрип. В хату явно хтось зайшов… Христина глянула хто там і побіліла від побаченого
– Зоє Захарівно, що це з вами? – запитала Христина, уважно вдивляючись у риси обличчя самотньої бабусі, яку доглядала ось …
До Ігоря та Марини, приїхала в гості бабуся чоловіка. Святкувати Новий рік. – Дякую, онуче, що покликали мене, – прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози. – Так добре, що я не сама буду… Ближче півночі, всі зібралися за святковим столом, посиділи, провели старий рік. Піднімаючи келих, бабуся Ганна вимовила промову. – Ігоре та Марино! Я вдячна вам за запрошення! Тому я хочу зробити вам подарунок! – несподівано сказала старенька і дістала з сумки якийсь пакет, простягла його Ігорю. – Ось тримай онучку! – Бабусю, що це? – не зрозумів Ігор, взяв пакет, заглянув в нього і… ахнув від побаченого
Ігор з Мариною та маленьким синочком Андрійком тулилися у маленькій однокімнатній квартирі, на околиці міста. Мріяли придбати побільше квартиру, і …
Ганна поїхала до свого коханого Ігоря. Вона натиснула кнопку дзвінка. За дверима почулася метушня і двері відчинилися. Перед Ганною стояла якась дівчинка років десяти і хлопчик мабуть удвічі за неї молодший. Ганна подивилася на номер, вказаний над дзвінком, а потім знову на дітей. – Ігор Сергійович тут живе? – запитала вона ніяково. – Тату, тату, це тебе! – гукнули діти. – До тебе тут тітка! З кімнати тут же ж з’явилася якась жінка. На її голові були бігуді, які вона поспіхом знімала з волосся. Ігор вийшов у коридор слідом за нею. Ганна перевела погляд на нього й застигла від несподіванки
– У сенсі? – Ганна часто закліпала очима і стиснула телефон у руці. – Я обов’язково схожу з тобою в …
Ольга з Андрієм поїхали на ринок. Купили продукти, і коли поверталися до машини, зустріли Світлану, подругу Ольги. – Андрію, давай Світлану підвеземо, – звернулася Ольга до чоловіка. – Дивись, які в неї пакети. – Давай, – погодився Андрій. Вони довезли Світлану до будинку. – Світлано, зателефонуй до чоловіка, нехай спуститься і допоможе, – порадила Оля. – Я сама впораюся, – відмахнулася Світлана. – Тоді я допоможу, – сказав Андрій і вийшов з машини. Повернувшись, Андрій був сам не свій. – Що з тобою? – захвилювалася Оля. – Я такого, не чекав! – сказав Андрій і розповів дружині, що сталося. Оля вислухала його і ахунла від почутого
Ольга та Світлана знали одна одну вже кілька років, жінки разом працювали, були близькі за віком, і їхні стосунки цілком …
– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – сказав нотаріус Степан Маркович і дістав якісь папери. – Про що? – жінка здивовано підняла брови. – Який заповіт? Він не мав ніякого заповіту. Та й навіщо? Я єдина спадкоємиця! – Взагалі то мав він заповіт… – сказав нотаріус. – Олег Степанович склав його п’ятнадцять років тому. – Не може бути! Навіщо?! – ахнула Аліна Романівна. – У нас же ж немає дітей, батьків його давно не стало… Ні братів, ні сестер… – Половина майна за заповітом відходить Юлії Олегівні! – заявив нотаріус. У кабінеті запала важка тиша. Аліна Романівна не розуміла, що відбувається
– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус Степан Маркович дістав якісь папери. – Про що? …
Віра ще солодко спала. Раптом, пролунав гучний і наполегливий дзвінок у двері, який розбудив не лише Віру, а й дочку із сином. – Мамо, ну хто там так голосно дзвонить? – зі спальні вийшли сонні діти. – Не знаю, зараз перевіримо, – прямуючи до дверей і дорогою накидаючи халат, відповіла мати. На порозі стояла бадьора свекруха. – Щось сталося, Галино Борисівно? – без вітання спитала Віра. – Я вам подарунки привезла! – вигукнула свекруха і одразу вручила Вірі в руки якийсь пакет. – Які ще подарунки? – не зрозуміла Віра, заглянула в пакет і ахнула від побаченого
– Як ти сказала? – не повірила своїм вухам Галина Борисівна. – П’ятою швидкістю? Це ти зараз мені, матері свого …
Ольга з Миколою поїхали до батьків жінки на Новий рік. – Ти заніс пакети з подарунками? – пошепки запитала Ольга Миколу. – Ем-м-м… – чоловік раптом спантеличився. – Я не забрав їх на пошті. Там була така сума, що я не став платити. – Що-о-о?! – ахнула Ольга. – Ти ж сказав, що забрав?! – Навіщо твоїм батькам такі дорогі речі? – запитав Микола. – Ти зовсім вже?! – Ольга розізлилася. Вона була так ображена, що більше не хотіла говорити з чоловіком. – Ви пробачте, що ми без подарунків, – заявив Микола за столом. – Так вийшло… Ось, це вам! Він усміхнувся і дістав з кишені якийсь папірець. Всі застигли від здивування
– З Новим роком вас! – Ольга зайшла в квартиру і одразу кинулася в обійми батька і матері. – Так …
Наталя Іванівна все ніяк не могла заснути. Жінка дуже переживала, напередодні, її чоловіка Андрія забрала швидка. – Хоч би з моїм Андрійком, все було добре, – думала Наталя. Жінка вийшла на кухню, налила собі води, випила, і повернулася назад у ліжко. – Треба хоч трохи поспати, бо вранці ще до Андрія їхати, – розмірковувала жінка. Наталя закрила очі, і непомітно задрімала. Прокинулася вона під ранок, від дивного звуку, неначе хтось її кликав. – А це що таке? – здивувалася вона. Наталя Іванівна повернула голову і… очам своїм не повірила. Поряд з нею сидів якийсь чоловік
Усі два тижні, доки чоловік лежав в палаті, Наталя Іванівна собі місця не знаходила. Так виходило, що за все своє …
Андрій був на роботі. Раптом задзвонив його телефон. Чоловік взяв слухавку. То була його кохана Віра. – Андрію, я втомилася вдавати, що у нас все гаразд! – голос Віри звучав якось незвично. – Віро, давай увечері поговоримо, – Андрій стомлено потер перенісся. – Ні, – раптом сказала Віра. – Я сьогодні зустрічаюся з Мариною! Запала довга, важка пауза… – Навіщо? – голос Андрія змінився. – Тому що я маю попросити у неї пробачення, – сказала Віра. – Я маю вибачитися по-справжньому. – Через три роки?! – вигукнув Андрій. – І що ти скажеш? – Правду! – заявила Віра. – Не смій! – ахнув Андрій. – Не смій говорити їй нічого! Але в слухавці вже лунали короткі гудки
– Андрію, я втомилася вдавати, що все гаразд, – телефонний дзвінок пролунав посеред робочого дня. Голос Віри звучав якось незвично… …