Антоніна Михайлівна ще звечора зробила тісто і насмажила собі сирників.
Вранці жінка прокинулася рано і вже хотіла була насолодитися улюбленою стравою, як раптом хтось наполегливо постукав у двері.
– І хто ж це там так рано до мене прийшов? – пробурмотіла Антоніна, виглядаючи у вікно.
Але нічого не було видно…
Антоніна Михайлівна була на дачі сама, але дуже вже не переживала.
Все ж таки ранок, та й сусіди поряд є. Вони взагалі все літо в селі живуть.
Тамара, сусідка з іншого боку, точно вчора приїхала. Значить, раніше, аніж через тиждень не поїде.
Антоніна Михайлівна відкрила скрипучі двері і одразу ж руками сплеснула від здивувалася.
– Доброго ранку, мамо! – на порозі, широко посміхаючись, стояв її зять.
– Олексію, ти чого це тут?! – запитала господиня. – Ще й так рано. А моя дочка де?
Олексій нахмурився, а Антоніна Михайлівна важко зітхнула.
– Проходь, давай, там якраз сирники в мене готові.
– Сирники? – перепитав зять. – З варенням?
– З варенням, – усміхнулася Антоніна Михайлівна.
Поки той наминав сніданок, жінка спостерігала за зятем. Існує думка, що теща та зять повинні мати якісь розбіжності, навіть сваритися. Але тільки не в їхній родині.
Олексій був сиротою при живих батьках. Виховували його бабуся й дідусь, поки його мама намагалася влаштувати своє особисте життя, а батько взагалі невідомо де був.
Коли Олексій познайомився з Іриною, донькою Антоніни Михайлівни, бабуся Олексія ще була жива.
Але до весілля їй дожити не вдалося…
Антоніна Михайлівна пам’ятала, як Олексій наступного дня після весілля тихо спитав у неї:
– А можна я вас мамою назватиму?
І Антоніна Михайлівна погодилася…
Олексій не просто називав тещу мамою, він і ставився до неї, як до матері.
Притому його рідна мати все ще була жива, але з нею Олексій не хотів спілкуватися, та й вона не мала бажання.
Олексій виявився ідеальним зятем, і невдовзі Антоніна Михайлівна й справді полюбила його, як сина.
Він завжди був готовий прийти на допомогу, хоч теща і не користувалася надто його добротою.
Коли Антоніна Михайлівна занедужала, Олексій відпросився з роботи, щоби привезти їй ліки.
Він, мабуть, дбав про свою другу маму навіть більше, аніж її дочка.
Ірина була доброю, але трохи балуваною. І Антоніна Михайлівна це розуміла, як і розуміла, що вона винна в тому, що Іринка виросла такою.
Балувала вона її, багато чого дозволяла. А потім і чоловік, Олексій, почав балувати. Добрий він, любові в ньому багато, якої не було на кого витратити. Ось і ділився він цією любов’ю з ними.
Але якщо сьогодні зять тут, а доньки немає, значить, щось трапилося.
Антоніна Михайлівна навіть не здивувалась, що Олексій до неї на дачу приїхав. А куди ж йому ще податися?
Нагодувавши зятя як слід, теща все ж таки зважилася дізнатися, що ж у їхній родині сталося.
– Розповідай, Олексію, що це ти до мене раптом з самого ранку примчав?
Чоловік насупився, а потім почав квапливо говорити.
– Вибачте, мамо, але ваша дочка зовсім мене довела! Зібралися ми з нею ввечері в ресторан сходити. Вирішив я трохи побалувати її, свято влаштувати. А як же ж інакше, весь час сидимо вдома? Думав, буде чудовий вечір, відпочинемо, потім, може, прогуляємось. Літо все таки, вечори теплі.
– І що сталося?
– Та все почалося ще вдома. Спочатку вона ніяк не могла вибрати, що їй вдягнути. У підсумку ми в ресторан запізнилися, і наш столик віддали іншим. Знаєте, це дорогий ресторан, там столик дуже складно замовити. Ну, Ірина й почала сваритися, ще й мене звинуватила, що не зателефонував та не попередив, що ми затримуємось.
Антоніна Михайлівна важко зітхнула. Це було в стилі її дочки.
– У результаті пішли ми в інший заклад, простіший. І їй там усе не подобалось.
Весь вечір вона бурчала, була чимось незадоволена.
Я мовчав, терпів…
А потім після вечері запропонував прогулятися. А вона давай сваритися, що я такий неуважний, і не помітив, що в неї туфлі на високих підборах.
Ну, я й знервувався і викликав таксі. А вдома все виказав їй, сказав, що вона не цінує моєї турботи і любові. Ми посварилися ще раз, і я першим же ж ранковим автобусом поїхав до вас на дачу.
Розлучуся я з нею, їй богу! – сердито додав Олексій. – Вже подав би на розлучення, та як я вас кину!
Антоніна Михайлівна похитала головою. От не виховувала вона в дитинстві доньку за її примхи. Намагалася багато з нею розмовляти, пояснювати. А, мабуть, все ж таки треба було інакше, щоб розуміла, коли свої капризи треба притримати при собі, а не виказувати невдоволення близьким.
– Так, гаразд, ти не хвилюйся. Я їй ще влаштую, – сказала теща. – А ти відпочинь поки що, поспи. А то я тебе знаю, мабуть, усю ніч не спав.
– Та нічого, – махнув рукою Олексій. – Ще встигну виспатися. Я дивлюся, там у вас гілка з яблуні може дроти зачепити. Піду її зріжу. А потім ґанок вам підремонтую, бо там однієї сходинки майже вже немає.
Дякую за сніданок і за те, що вислухали. Піду працювати…
Зять, переодягнувшись у домашній одяг, який не шкода було зіпсувати, пішов займатися справами.
Антоніна Михайлівна дивилася йому вслід і посміхалася. От же ж Ірина, недолуга, не розуміє, який скарб біля неї поряд.
І рукастий, і добрий, і дбайливий. А вона все носом верне. Ну нічого. Зараз Антоніна Михайлівна їй зателефонує і все викаже.
Не подивиться, що доньці вже двадцять п’ять. Якщо треба, то й сварку влаштує, коли вже свого часу шкодувала її.
Але дзвонити Антоніні Михайлівні не довелося, Ірина сама зателефонувала їй.
– Слухаю, – сухо відповіла мати.
– Мамо, привіт, а Олексій не в тебе часом? – винуватим голосом спитала дочка.
– У мене.
– Слава Богу. А то пішов, нічого не сказав, телефон не бере…
– А тобі не соромно, доню? – спитала Антоніна Михайлівна. – Тобі чоловік сюрприз хотів зробити, потішити тебе. А ти як поводиться?
Ірина невдоволено пирхала в слухавку, не наважуючись сперечатися з матірʼю. Враховуючи, що вона вже розуміла, що Олексій все розповів.
– І що мені робити? – тихо спитала вона.
– Виправляти свої помилки. Приїжджай і вибачся. І подумай наступного разу, перш ніж влаштовувати отаке на рівному місці. Можливо, що після твоїх концертів, Олексій не до мене приїде, а просто піде від тебе. От і жалкуватимеш.
– Взагалі-то, я твоя дочка, – буркнула Ірина. – І ти маєш бути на моїй стороні, а не зятя.
– Я на стороні того, хто поводиться належним чином. І Олексій мені, як син. Тож не треба мені тут розповідати про жіночу солідарність.
Антоніна Михайлівна поклала слухавку і теж вирушила на город. Треба грядки прополоти й полити. А то спека он яка стоїть…
Олексій вже встиг спиляти гілку і полагодити ґанок, і вони разом із тещею сіли обідати. Заради зятя Антоніна Михайлівна наварила борщу, знаючи, що він його обожнює.
І тільки-но вони взялися за ложки, як рипнули вхідні двері.
– Всім привіт! – пролунав винуватий голос.
Олексій насупився і став їсти. Антоніна Михайлівна ж кивнула на стілець, мовляв, сідай.
Ірина налила собі борщу і сіла поряд із чоловіком. Той показово відсунувся на кілька сантиметрів, усім своїм виглядом показуючи, що він образився.
– Гаразд, ви їжте, – сказала Антоніна Михайлівна. – А я піду ягоди позбираю.
Ірина з вдячністю кивнула матері за те, що залишила їх наодинці. А коли мати вийшла за двері, тихенько підштовхнула чоловіка ліктем.
– Олексію…
– Що? – похмуро запитав він.
– Пробач мені… Не знаю, що на мене вчора найшло. Втомилася я за робочий тиждень, от і вередувала. Я знаю, що ти старався, хотів мені приємне зробити. Ну, не ображайся, будь ласка…
Олексій подивився на свою дружину і не зміг стримати посмішки.
– Гаразд… Але тепер ти винна мені вечерю, так і знай! Тепер ти поведеш нас у ресторан, а я до всього буду чіплятися.
– Не будеш! – засміялася Ірина. – Ти ж не такий. Тобі завжди все подобається.
Якщо все одно всі приїхали на дачу, то вирішили вже залишитися тут на вихідні. Антоніні Михайлівні дуже хотілося почитати моралі своїй дочці, але вона не стала. Якщо свого часу вже не змогла вкласти їй в голову деякі елементарні речі, то й зараз не вийде.
Нехай тепер чоловік виховує…
Щоправда, коли вони їхали, Антоніна Михайлівна все ж прошепотіла зятю:
– Якщо що, дзвони мені. Не подивлюся я, що вже доросла дівка виросла, приїду і влаштую їй справжнє виховання!
Олексій посміхнувся й обійняв свою другу маму.
– Буду мати на увазі.
– І знай, що я тебе завжди прийму. Ти ж мені, як син…
– Дякую, мамо, – сказав Олексій.
…Антоніна Михайлівна дивилася їм услід, спостерігаючи, як діти, взявшись за руки, йдуть у бік зупинки.
І хто б що не говорив, але якщо теща поводиться правильно, то вона в своєму зяті отримує не недруга, а справжнього друга і сина…