І справді в житті багато підступності, заздрощів та обману. Вже здавалося, що тривалу дружбу подруг не може ніщо затьмаритись, а ось трапилося й таке… Протягом двадцяти років дружби Юлія з Вірою ніколи не сварилися, підтримували одна одну, гуляли на весіллях одне в одного. А потім втішали і заспокоювали одна одну, коли трапилося розлучення спочатку в Віри, а через два роки і в Юлії.
У Юлії син від першого шлюбу, а Віра народити не змогла щось зі здоров’ям у неї. Живуть подруги одна від одної не так близько, у різних районах міста, але це не біда. Дружба вона на те і є дружба, вона не знає жодних перешкод.
Син Юлії навчається в інституті в іншому місті, приїжджає на канікули, і то не завжди, влітку їздить з друзями у походи. Вона вже змирилася, що її син самостійний чоловік і поступово будуть бачитися рідко, в майбутньому одружиться і житиме своєю родиною.
Зараз Юлія у найпрекраснішому та найдивовижнішому віці, їй сорок один рік. Виглядає надзвичайно, зовсім не виглядає на свій вік, і багато хто дає їй на десяток років менше. Життєрадісна, активна красуня, ніжна та добра.
А ось Віра абсолютно із протилежним характером. Шкідлива, завжди вишукує в людях негативні риси, а якщо не знайде, то сама може вигадати, правда теж симпатична. У неї й краса якась різка, яскрава. Знайомі та друзі вже й не дивуються їхній дружбі, мабуть вони доповнюють один одного.
Але майже два роки тому все-таки дружбі їх прийшов кінець. Причому це назавжди, і причина, як завжди, банальна – чоловік. Відвела Віра у подруги Андрія, підступно і нишком.
Коли Віра дізналася, що Юлія таки зустріла справжнього чоловіка, заможного красеня, такого ж добропорядного, як і її подруга, спокійно пережити не змогла. Заздрість її руйнувала з середини з першого дня знайомства з Андрієм.
– Ось щастить Юлі, завжди їй трапляються такі красені і при гроші. Не те, що мій Олексій. Треба якось кардинально це вирішувати. Вік наступає на п’яти, настав час уже подумати про сім’ю, а то так і в старості доведеться одній сидіти.
Юля з Андрієм зустрічалися більше року, кохання між ними проглядалося наскрізь. Андрій майже при кожній зустрічі дарував їй квіти, подарунки. Любив Юлію. Часто сиділи у кафе та ресторанах. А на день народження Юлії, він подарував поїздку для двох до Тайланду, відпочили та відзначили добре. Юля любила Андрія та цінувала його турботу.
Вона наївна все розповідала і показувала подрузі під час зустрічей. Зустрічалися подруги часто, хоч і працюють у різних місцях. Ініціатором зустрічей завжди була Віра, дуже вже хотілося їй знати, як там справи у закоханих. Заздрила подрузі по-чорному, будувала підступні плани, як їх розлучити.
Віра зустрічалася з Олексієм, простим чоловіком, який жив на зарплату і попереду не передбачалося багатства. Віра сердилась, але вдіяти нічого не могла. Зустрічалася зі своїм Олексієм швидше від нудьги і тому, що інших претендентів на горизонті не з’являлося. Віра рідко з ним виходила “в люди”, трохи соромилася його, частіше сиділи вдома, дивилися фільми. Звичайно Віру все це дратувало. Вона навіть не знайомила його з Андрієм, не того рівня її Олексій.
Стала Віра частіше зустрічатися з Юлією та Андрієм, ніби випадково заходила до того кафе, де вони сидять. Вдень дізнавшись у подруги, вона після роботи їхала туди ж.
– Ой, привіт, а я випадково забігла, от проходила повз.
Юля природно ні про що не підозрювала.
– Привіт подруга. А ми з Андрієм відзначаємо його нову покупку. Машину змінив. Завтра вихідний поїдемо за місто на новенькій машині.
– Ой, як чудово! А можна і мені з вами, я також хочу.
– Звичайно, поїхали, – відповідала подруга, їй і на думку не спадало, що Віра може бути підступною з далекосяжними планами.
На природі Віра підкреслювала свою увагу до Андрія, іноді ніби ненароком притискалася до нього або хапалася за руку, а то й зовсім завалювалася на нього, ну все в цьому роді. Юля, як завжди за своєю наївністю не помічала, а Андрій дивився з подивом на Віру.
– Пробач, Андрію, я випадково, – дивлячись ніжним поглядом на нього, вибачалася Віра, якщо раптом відверто і далеко заходили її «невинні витівки».
Коли поверталися додому, раптом задзвонив телефон Юлі. Дзвонила їй мама:
– Юля, доню, а ти де? Я десь посіяла ключі від своєї квартири та не можу потрапити додому. Я така розгублена. Адже в тебе є ключі від моєї квартири?
– Так-так, мамо, не хвилюйся. Чекай біля під’їзду, скоро під’їду. Андрію, довези до будинку мами, ключі втратила вона, сидить тепер біля під’їзду. А ти потім відвези Віру додому, ну і забереш мене, поки я там із мамою переговорю, – звернулася вона до Андрія.
– Звичайно, відвезу, – кивнув він.
Віра сиділа і будувала підступний план.
– Ось воно. Зараз саме такий момент! А інакше удвох ми з ним ніколи не залишимось.
Поки їхали, Віра звернулася до Андрія:
– А ти що, не знаєш, що Юля тебе обманює, зраджує, фліртує з іншими?
– Ти про що, Віро? Ні я її ні в чому не підозрюю, – спантеличив він.
– Ну-ну, а дарма. Хто, як не я, її близька подруга може про це знати?
– І що, можеш довести?
– Звичайно можу. Давай номер телефону. Подзвоню тобі, коли треба буде…
Коли Андрій повернувся за Юлією, вона зазначила про себе, що він якийсь розгублений.
– Андрію, щось трапилося, ти сам не свій?
– Ні, все гаразд.
Віра запропонувала своєму Олексію сходити ввечері після роботи у кафе:
– Олексію, пропоную тобі сходити в кафе, та й купи вже нарешті мені шикарний букет. Я хочу запросити Юлю, хай з нами посидить, поспілкуємось. Заодно вона побачить який букет ти мені подарував, ну хай позаздрить.
– Скажеш теж, позаздрить. Її Андрій, напевно, щодня її балує. З його грошима. А я що, я звичайно куплю, тож чекай.
Віра запросила Юлію до кав’ярні після роботи:
– Юля, приїжджай, ми з Олексієм тебе запрошуємо, тепер ти посидиш з нами, а то все я, та я з вами. Ну, якщо Андрій приїде, ми теж будемо раді, – буркнула Ліза.
– Добре, заїду після роботи, мені якраз по дорозі. А Андрій не приїде, сказав, що сьогодні має справи.
Віра повідомила Андрію, що Юля сьогодні увечері зустрічається у кафе зі своїм черговим чоловіком.
– Андрію, ти під’їжджай до кафе, але не заходь, я тобі подзвоню, ось тоді і переконаєшся.
Олексій прийшов із букетом червоних троянд, Віра задоволена попросила офіціантку поставити його у вазу на їхній стіл. Коли Юля увійшла, навіть трохи здивувалася від шикарного букета:
– Ну Олексій, який ти молодець, такий шикарний букет підніс Вірі.
– Так, він у мене такий, порадував, спасибі Олексію, – обіймала Віра свого друга.
Посидівши трохи, Віра раптом згадала:
– Ой, вибачте, мені треба вийти подзвонити матері, вона занедужала, я швидко, бо музика голосно. Я їй обіцяла і зовсім забула, побачивши такий гарний букет, – вона посміхнулася Олексію та Юлі, і вийшла в роздягальню.
Набравши Андрія, запитала:
– Ти тут біля кафе? Можеш зайти і подивитися, як ці двоє воркують.
Андрій вийшов із машини та увійшов до кафе. Юлю побачив одразу, вона посміхалася, а Олексій розмахуючи руками, щось розповідав їй. Посередині столу стояв розкішний букет троянд.
– Добрий вечір, не завадив? Тепер мені все зрозуміло, бажаю добре провести вечір, – розвернувся та пішов.
Юля здивовано схопилася з стільця, коли він уже вийшов.
– Андрію, я тобі все поясню.
Але він уже не чув. Образа та ревнощі застилали його розум. Сів у машину та поїхав. А в цей час пурхнула в зал Віра, і побачивши сльози Юлі здивувалася:
– Що тут у вас сталося? Я щось пропустила?
Олексій усе пояснив, але ніхто не запитав, як Андрій дізнався, що Юля в цьому в кафе. Відносини з Юлією він припинив без пояснень, нічого не хотів слухати. А ще через три місяці Юля дізналася, що Андрій одружився з Вірою. Вона випадково зустріла Олексія добряче «веселого»:
– Ооо, Юля! А Віра з твоїм колишнім Андрієм одружилися, поїхали до Туреччини. А ти хіба не знаєш? – сказав Олексій.
– Ні, я не знала і не хочу знати, – вона швидко віддалялася від Олексія.
Юля дізналася про те, що її підставила близька подруга за тиждень, дійшло до неї. Їхала з роботи додому та побачила, як Віра під руку з Андрієм вийшли з супермаркету і весело сміючись, йшли до його машини. Це було для неї здивуванням.
– Значить подруго, це ти провернула справу із підставою? Ми ж з тобою двадцять років дружимо, ділилися і бідами, і радощами, я б так ніколи так не вчинила. Та й ти знаєш приказку, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш. І Олексія образила, – говорила Юля телефоном подрузі.
– Ну, це ти така доброчесна, а я ні. Я зовсім не відчуваю докорів сумління щодо цього вчинку. І не сміш мене зі своїми приказками. «…щастя не збудуєш» – ще як збудуєш, і ось тобі приклад перед очима, головне розум треба мати, – зухвало відповіла Віра.
Проживши два роки з Андрієм, вона вже почала замислюватися про слова Юлі. Раптом за кілька місяців після їхнього одруження, Андрій став жадібним, квіти не купував, подарунків не дарував. Замість веселого і щедрого перетворився на поганого, завжди незадоволеного чоловіка. Ніжного кохання між подружжям немає. Але Віра особливо не сумує, вона не працює і живе за рахунок чоловіка.
– Не любить мене Андрій, та й нехай, не може забути цю Юлю. Зате живу за рахунок чоловіка, займаюся собою, що хочу, те й роблю. Чоловік мене не контролює, щоправда, грошей доводиться випрошувати. А Юля все незаміжня. Чого вона чекає? Хоч би вийшла за когось, – думає з роздратуванням Віра. – А то ще не дай Бог перетнуться десь із Андрієм і виникне в них любов. Хоча я маю сумнів, Юля не така, вона не пробачить.
А Юля і не збирається заміж, ще свіжа зрада Андрія та близької подруги. Ніколи вона не вірила, що їхня дружба з Вірою колись закінчиться, просто свято вірила у чистоту та відданість подруги.