Оленка з Анатолієм дружили з дитинства, сусіди були через паркан.
Батьки їх давно «одружили» ще з першого класу, коли вони разом до школи ходили.
Анатолій один до школи ніколи не йшов, чекав Оленку. У школі ревно оберігав її.
Анатолій був високий хлопець і в класі вирізнявся своєю силою. Оленка ж була життєрадісна дівчинка, не така вже й красуня, але була в ній якась родзинка, яку розгледів Антолій ще в дитинстві.
Так і дружили, вчилися, у старших класах уже крутили кохання.
Бігали на танці до сусіднього села і в кіно ходили, вечорами за селом гуляли, а ще Анатолій катав її на батьковому мотоциклі…
Коли настали екзамени Оленка посилено готувалася, а Анатолію було байдуже.
– Толю, а ти чому до іспитів не готуєшся, тільки й бачу, що з мотоциклом возишся, розбираєш його, та збираєш.
– А що мені готуватися, я вступати після школи нікуди не збираюся, знаю, що не потягну. Це ти хочеш у місто вчитися їхати. А я не хочу, з села ані кроку робити. Працюватиму тут на благо рідного краю. Не всім же ж вченими бути, хтось і хліборобом має бути.
Он скільки роботи довкола, одних полів тисячі гектарів, а їх треба зорати, засіяти, врожай зібрати, – діловито і по–дорослому відповідав Анатолій.
– Ну й залишайся неучем! – вигукнула Олена. – А я поїду вчитися в місто!
Оленка давно мріяла стати лікаркою, лікувати односельців. Анатолій знав про її мрію і казав:
– Ось вивчишся, одружимося з тобою, хату побудуємо, ти лікуватимеш усіх, а я працюватиму на землі, оратиму і сіятиму…
Оленка сміялася, а для Анатолія давно все це було вирішено. Він навіть не сумнівався, що так і буде…
…Олена вже відучилася рік і приїхала на літні канікули. Анатолій працював, якраз у селі гаряча пора жнив. Батьки Оленки теж їй знайшли роботу.
Батько косив сіно, а вона з матір’ю перевертали траву, сушили і згрібали в невеличкі копиці, щоб потім батько відвіз додому.
Все це потрібно встигнути, поки погода стоїть суха. Тому всі поспішали…
…Оленка з Анатолієм зустрічалися пізно ввечері.
Він звісно втомлювався, на тракторі треба розвести зерно. У цей час він усім потрібен, так би мовити, затребуваний в селі.
Оленка знала сільське життя, знала цю гарячу пору, тому іноді шкодувала свого друга – нехай відпочине, відмовлялася від прогулянок.
Вже ближче до закінчення жнив приїхала в село до баби Каті міська онука Настя.
Гарна з себе така дівчина, але строго міська. Нудно їй стало, всі працюють, а вона гуляє селом у своєму блакитному сарафанчику. Хоч баба Каті і пропонувала їй допомогти на городі, але та відмовилася.
– Ти що бабусю, я не працювати приїхала, а відпочивати. Хочу свіжим повітрям подихати, відпочити від міської метушні, книжку почитати, а ти працювати кажеш.
– Настю, у нас у селі не відпочивають, а працюють, зараз найгарячіша пора. Хоч би взяла й діду допомогла.
– Не хочу я…
Увечері Анатолій повертався з роботи запилений і брудний, пропахлий мазутом, і раптом зупинила його Настя.
– Привіт, ох і чути від тебе мазутом. Ти хто? Місцевий, як я бачу. Виявляється, тут живуть симпатичні хлопці. Тільки брудні дуже…
– Привіт! Я Анатолій! Це чути від мене, бо ж працював весь день на тракторі. А від бруду можна й відмитися. А ти Настя, мабуть, мені сусід баби Каті Степан розповів.
Насті нудно стало, вирішила вона трохи потішитися, побачивши Анатолія і здивувалася – здоровий, високий, з чорними очима та кучерями, він вразив її…
– Ну тоді відмийся, а я почекаю. Так, я тут до бабусі приїхала, тож приходь, село своє мені покажеш, річку. Одній боязко.
– Та кого тут боятися, всі свої! – сміявся Анатолій. – Ну гаразд, чекай підійду години через дві.
Прийшов Анатолій у футболці і джинсах, зняв з себе робу, м’язи так і грають, і коли Настя побачила його, то зрозуміла, що у місті такого красеня заберуть з руками й ногами.
– Нічого собі, який цей Анатолій видний із себе, красень прямо! Тільки запах мазуту так і не вивітрився. Напевно, це назавжди…
Прогулялися Настя з Анатолієм за селом, на річку її зводив, а потім узяв мотоцикл, ще й покатав її аж до іншого села.
Розійшлися вони вже далеко за північ. Оленка навіть і не знала, що її Анатолій міській Насті показує визначні місцеві пам’ятки.
І вирішила Настя не прогаяти свого щастя. У місті їй не щастить, вже три рази намагалася створити сім’ю, але найбільше прожила з Миколою пів року, а так з іншими за два–три місяці розбігалися…
Настя була на три роки старша за Анатолія. Але це нічого – він виглядає старшим за свої роки через свій зріст, широкий у плечах, міцно стоїть на ногах, сила так і пре з нього!
У селі нічого не сховається, і вже наступного дня Оленці донесли, що її Анатолій всю ніч безперервно катав за селом Настю, а може і ще щось робив…
Настя міська й симпатична, напевно, Анатолій від неї у захваті.
…Анатолій приїхав додому на обід. Раптом він побачив, що біля його воріт, склавши руки, стоїть Оленка.
Він здивовано підійшов до неї.
– Ти що тут робиш, Оленко? – здивовано запитав чоловік.
– Та от хотіла в очі тобі глянути! – раптом відповіла дівчина. – Чи є в них хоч крапля сорому!
– Та що ти таке говориш? – ахнув Анатолій.
– А хіба ти не хочеш розказати, де вчора вночі був, га? – раптом запитала Олена.
Анатолій застиг від несподіванки.
– Ну що Толю, розкажи–но, як ти з Настею за селом на мотоциклі катався…
– Оленко, ну чого ти? – махнув він рукою. – Ну, попросила вона показати околиці, річку, от я й показав. Що тут такого? Ти що ревнуєш, чи що?
– Ну–ну, показав кажеш. А чого я тебе ревнуватиму? Скоро поїду в місто, там міських хлопців багато, тож теж не залишуся в боргу…
Але як би там не було, Оленку образа брала.
– Не встигла Настя з’явитися на селі, а Анатолій уже й не зміг відмовити їй у прогулянці. Он який він, – думала вона.
Вже й чутки поповзли по селі, а ввечері Настя чекала Анатолія з роботи.
Знову заговорила його, вмовила сходити на річку викупатися, а він чомусь не зміг відмовитись.
Надто наполегливою виявилася ця Настя. Анатолій розумів, Оленка йому не пробачить, і водночас не зміг відмовити Насті.
Так і розлучилися Оленка з Анатолієм. Вона на два тижні раніше поїхала у місто, а Настя залишилася в селі…
…Не минуло й двох місяців, як по селі пролунали чутки, що Анатолій і Настя одружуються. Бабці сільські осуджували його, кпинили на кожному кроці.
– Бач сільський наш гультяй, побачив міську, і закрутив хвостом! Ну тепер Оленка йому не пробачить. Між ними все скінчено.
А баба Катя ходила горда:
– Моя Настуня красуня, не пара Оленці. Ось уже й дитинку чекає від Анатолія. Скоро буде в мене правнук.
А бабусі хитали головою і далі гомоніли:
– Так ось чому так скоро про весілля заговорили, вагітна вона. Ну й Анатолій, ну і дає… Добре хоч не відмовляється від дитини.
…Настю привів Анатолій жити в будинок батьків після весілля.
Свекрусі Настя не сподобалася. Спить до обіду, по хаті нічого не робить, встає перед приходом чоловіка на обід.
Насті теж не подобалося у них вдома – тісно, невеличку кімнатку виділили молодим і все.
– Толю, думай, як жити будемо, мені тут тісно, будинок треба збудувати свій. Не хочу я жити з твоїми родичами, не подобається мені в тісноті, скоро дитина народиться. А може, поїдемо у місто, знімемо квартиру, або з моєю матір’ю жити будемо?
– Не поїду я в місто, Настю. Я тут народився, тут і житиму до кінця життя. Сільський я, і в місто мене не затягнеш, — щиро казав Анатолій.
Народився син Тимко. Настя не особливо брала участь у його вихованні, один місяць погодувала, потім сказала, що зникло молоко.
Вночі вставав до сина Анатолій, або його мати. Насті дитина й не потрібна. Спить у своє задоволення. Свекруха вже нагодує онука, погуляє з ним рано.
Потім готує, годує всіх, прибирає, а Настя, як пані. Ні з дитиною займатися, ні допомогти по хазяйству.
Щоправда іноді з Тимком ходила вона до баби Каті.
Та потішиться з дитиною, а Настя знову лежить.
По селі поповзли чутки:
– Ну й дружина в Анатолія. Ні допомогти свекрусі, ні чоловіка зустріти, ні нагодувати, ні з дитиною погуляти. Чим вона займається?
Чоловіки вони теж, як і жінки ведуть розмови:
– Анатолію, ти що свою дружину не може прибрати до рук, он що про неї говорять на селі, як ти можеш це терпіти, як жити будеш з нею окремо? Вона ж нічого не вміє робити, лежить і гуляє по селі тільки!
Анатолій опустивши голову слухав мужиків. Йому і батьки те саме кажуть, а що робити?
Живе заради дитини, куди сина тепер, він обожнює його. Тимко прямий копія Анатолія, такий же чорнявенький і спритний.
Олена у місті познайомилася з Олегом, той теж навчався у коледжі. Останній рік навчання вони зустрічалися активно, часто проводили разом час, і він запропонував їй одружитися.
Олена довго не думала і погодилася, навіть можливо на зло Анатолію.
Кохання особливого до Олега вона не відчувала, подобається, та й подобається хлопець.
Після весілля вони оселилися в місті. Вона працювала у місцевій поліклініці, а чоловік на будівництві.
Мати Олега добре ставиться до Олени, зустріла її як рідну доньку, всім сусідкам розповідала, яка в неї поступлива і хазяйська невістка.
Народила вона доньку Марічку, й поринула у материнство.
Свекруха допомагала, як могла, жаліла Олену, сама ночами вставала до онучки.
– Спи–спи, Олено, вдень ще настрибаєшся і несла Марічку до себе в кімнату, заспокоювала…
…Минуло чотири роки. Олена з Олегом живуть добре, забула вона й Анатолія, до села не їздила весь цей час, мати з батьком самі приїжджали, привозили на старенькій машині картоплю, капусту, цибулю, варення та соління. Навіть сваха дивувалася:
– Та куди ви стільки привезли? – ахала вона.
– Нічого–нічого за зиму все піде, у нас усе своє, домашнє! А вам по все у магазин треба бігати. Доню, приїжджайте влітку в село, для онуки повітря сільське корисне…
…Минуло трохи часу і Олена зрозуміла, що вона знову чекає дитину. Олег зрадів:
– Я радий, тепер у нас син буде, назвемо його Михайлом. Добре буде, Марічка у нас є і ще Михайло буде, – піднявши дружину, кружляв він разом з нею.
Не судилося побачити сина Олегу, не стало його на роботі… Олена спочатку не могла повірити в таке, але на жаль все було насправді…
– Як я житиму тепер, скоро народиться син, а Олег так і не побачить його, – плакала вона.
Мати Олега почорніла від горя, приїхав на поминки і старший брат Артем, допоміг їм з усім. Батьки Олени забрали до себе Марічку, поки тут все втрясеться, і мати і дружина отямляться.
Артем пропонував матері поїхати з ним в інше місто, у нього там великий будинок, живе з сім’єю, дружина є і дві дочки.
– Артеме, як же я поїду, а як Олена?
– Та я нічого, я проживу, не турбуйся за мене, мамо, – казала та.
Минув час. Олена народила Михайлика, потроху обидві жінки відійшли від того всього. Свекруха зібралася їхати до старшого сина, той наполягав. А батьки Олени кликали її в село, батько майже збудував новий будинок на місці своїх батьків.
…Анатолій таки розійшовся з Настею, вірніше вона поїхала сама, залишивши йому на виховання Тимка.
– Влаштую своє життя у місті, тоді сина заберу, – сказала вона родичам і поїхала.
Звичайно, про сина вона й не думала, в місті він їй зовсім не потрібен.
Залишився батько–одинак із сином, батьки хоч допомагають. Анатолій розлучився, а Настя на суді відмовилася від сина.
Так і жив Анатолій із сином та з батьками.
…Минуло вже понад шість років, Тимку скоро до школи йти вже, і раптом приїхала Олена з дітьми до батьків.
Як побачив Анатолій Олену, так і втратив спокій. Одночасно хотілося до неї підійти, обійняти, і в той же час боявся, як вона поведеться.
Батько Олени доробляв сходи на ґанку, коли почув позаду:
– Привіт, Михайловичу. Давай я допоможу. Одному незручно.
– Привіт, Анатолію, ну допомагай. Вдвох веселіше.
Чоловіки вони завжди порозуміються. Сперечаються робота у них. Мати Олени покликала її:
– Олено, дивись-но Анатолій ходив-ходив навколо нашого батька, а тепер допомагає. Ну й сила у мужика…
Коли новий будинок був готовий, батько спитав Олену:
– А що доню, може пробачиш ти Анатолія? Ну, заплутався хлопець, молодий був. Він постійно просить мене помирити вас, допомогти в цій справі. А з нього ж хороший чоловік вийде, діловитий і хазяйський. Помирись, га дочко.
Батько дивився на неї благаючи, мати теж кивала:
– Дочко, помирись, уже всі довкола просять і його батьки і він сам. І дітей твоїх він любитиме, як своїх.
– А що він сам не може підійти до мене? – запитувала Олена.
– Боїться він доню, щоб не зіпсувати все. Нас із батьком просив, щоб ми помирили вас.
Вибачила Олена Анатолію все. Можливо, якби не сталося нещастя з Олегом, то й жив би Анатолій сам із сином.
Але доля вона така… Підштовхнула Олену в обійми Анатолія. А він уже її більше ніколи не відпустить, не образить.
А через півтора роки народилася в них ще й донечка Катруся, гарненька з чорними очима.
Радіють не тільки родичі, а й усе село.
Всі полегшено зітхнули:
– Отак і має бути…