– Може, покличемо на ці вихідні твоїх старих друзів? – вкотре запропонувала чоловікові Алла Ігорівна, – А то мені вже навіть незручно, ніби через нас спілкування зіпсувалося. Ми їздили до них у гості щоліта по кілька разів, а тепер щось не їздимо. Та й вони у нас були, коли ми ще в однокімнатній жили, і все!
– Ну ти ж сама знаєш чому так, – посміхнувся Віктор Сергійович. – У нас п’ятеро онуків та ще й сім’я молодшої доньки донедавна з нами жила, куди ж нам було їх запрошувати?
– Ну а зараз Ірина з Артемом і дітьми у свою квартиру переїхали. Ми тепер живемо удвох у трикімнатній квартирі і буде правильно їх запросити. А то мені Віра та Сергій кілька разів натякали, що давненько в нас не були.
– Ну мені Генадій взагалі теж раніше співчував, коли діти у нас жили. А нещодавно сказав, що вони все ще чекають від нас запрошення, подивитися хочуть, як ми удвох у своїй квартирці тепер насолоджуємося життям. Тож напевно ти маєш рацію, треба запрошувати. Не можна втрачати старих друзів.
Шкільні друзі Віктора Сергійовича жили у передмісті.
Він і сам звідти, там школу закінчив, потім навчання, робота, одружився і переїхав до столиці.
– Алла, а пам’ятаєш, як ми з Сергієм, Геною та Павлом у нас в старій квартирі новосілля справляли? Вони тоді ще не одружені були, як ми гуляли! А потім Сергій на Олею одружився. Потім Павло з Вірою приїхав. Один Генадій в нас так і залишився неодруженим, як ми його не намагалися з кимось познайомити.
– Звичайно пам’ятаю, вони на розкладачкав у нас ночувати залишалися. А хтось у п’ятиметровій кухні на надувному матраці спав, хто не пам’ятаю? Так, до речі, у нас уже тоді Михайло народився. Та й коли Андрій народився, ми їх запрошували, і нічого нам не заважало зустрічатися. Олів’є, мімоза, стегенця насмажили, тортик подарунковий, і шикарно! Якось уміщалися, і діти не заважали!
– А коли в нас Іринка народилася і нам, і ми якимось дивом на трикімнатну квартиру назбирали, нам вже стало не до прийому гостей. Та накрутили ми себе, ось що, Алло. Невже ми такі старі стали? Давай всіх обдзвонювати і в гості кликати, мені теж стало якось соромно, що шкільних друзів став забувати, – розчулився від спогадів Віктор.
Вони обдзвонили друзів, уточнили, чи зможуть вони, і запросили всіх у гості на найближчі вихідні.
Алла всі дні, що залишилися, готувалася.
Накупила до столу найсмачніших делікатесів. Зробила в салоні молодіжну зачіску – пряме волосся, і попросила Віктора теж сходити підстригтися.
Алла навіть у квартирі дещо оновила під настрій, хоч у них і так було затишно.
Зять Артем, з яким вони жили разом, і який із їхньою донькою Іринкою та двома онуками, нарешті від них з’їхали, розкрутив свій бізнес.
І тещі з тестем на знак подяки оновив у квартирі всі меблі. На подяку за те, що за стільки років життя в одній квартирі вони терпіли його, коли він копійки заробляв, і жодного разу ні в чому не дорікнули!
І ось настали вихідні. Алла підготувала старі альбоми зі своїми фотографіями, щоб було що згадати. І з фотографіями дітей та онуків. Напевно, всі про своїх розповідатимуть.
– Алло, хочу тобі нагадати, що Генадій так і живе один і він не дуже любить, коли про це говорять, мені здається у нього комплекси. Сергій працював у якійсь солідній фірмі, а Павло стільки разів змінював роботу, що навіть і не знаю, де він зараз…
– Ну ви й куркулі, а говорили у вас квартирка тісна, нічого собі квартирка! – першим приїхав Гена. Він ходив по квартирі, чіпав нові меблі та клацав язиком, – А казали запросити не можете – місця мало. Ну ви й даєте!
Алла жартома відмовлялася, що, мовляв, діти, навчання, бабуся в них жила і з дітьми допомагала, та й жили від зарплати до зарплати. Але Генадій знову клацав язиком. – Таа-ак, міняються люди, були на підйом легкі, а багаті стали і тяжкість багатства заважати стала!
Алла підняла брови і на чоловіка здивовано подивилася, мовляв, про що це Генадій? Але Віктор тільки рукою махнув, – Не зважай, Генадій завжди був трохи дивакуватий. Тому видно і не одружився! – І пішов з другом показувати йому свою колекцію гральних карт та ножиків.
За столом Віра постійно розповідала про поїздки закордон та показувала фото з відпочинку.
Внуків у них з Павлом поки що не було, Павло навіть гордо сказав, – Поки ніхто дідом і бабусею нас не кличе, ми ще з Вірою молоді та зовсім вільні люди!
А Сергій з Ольгою тільки й робили, що розглядали фотографії. Сміялися над старими фото, де всі вони такі молоді. І із захопленням дивилися фото онуків Алли та Віктора, показуючи їх один одному, – Дивись, у них Ігор вже читає у п’ять років! А Олег займається спортом, ось молодці!
Взагалі Аллі все дуже сподобалися, так чудово поспілкувалися та згадували.
І виглядали всі дуже непогано для їхнього віку, Алла була рада, що вони знову зібралися, як раніше. Правда не було тієї легкості, як раніше.
Та й розмови були все більше про покупки, та про те хто як живе? Про квартири, та про машини, а не про ту прекрасну нісенітницю, яку вони несли раніше, тоді, коли були молодими.
Розійшлися рано, домовилися зустрічатися частіше. І Алла прощалася з усіма у чудовому настрої. Вечір вдався, як їй і мріялося.
Навіть Віктор, зачинивши за гостями двері, обійняв Аллу і сказав: – Яка ж ти в мене розумниця, що переконала мене всіх зібрати! Як камінь з душі, бо мені здавалося, що всі зв’язки зі шкільними друзями вже втрачені!
Але десь за годину у Алли стала дуже важка голова. Навіть тіло почало ламати.
– Оо-о, це зрозуміло від чого, мені ще мати казала, що робити! Ти поки що приляж, Алло.
Віктор кудись пішов, а невдовзі Алла відчула дивний запах.
Аллі Ігорівні стало зле.
– Що ти там робиш? – Алла покликала чоловіка, а сама здивувалася, що їй легшає.
Віктор зайшов до неї з свічником в руках, свічку він вже задув:
– Алло, ти не смійся, але мати моя так завжди робила. Друзі у нас добрі, але час людей змінює. Це в юності ми були чисті помислами, та й то не всі. А з віком, якщо не домігся того, що хотів, люди заздрісні стають. Вони й не винні в цьому, але Генадій завжди тобою захоплювався. Приїхав, а ми з тобою так само любимо один одного, п’ять онуків у нас! А у Павла з Вірою теж свої проблеми. Не знаю правда чи ні, але кажуть Павло їй зраджував, ось тепер спокутує провину, бажання її виконує, а їй все мало. А у Сергія з Ольгою у онуки зі здоров’ям не дуже добре. Так що всі вони я думаю так сильно за нас раділи, що навіть трохи позаздрили. Ну я будинок по кутах зі свічкою і обійшов, як моя мати раніше завжди так робила після гостей!
– Ну ти даєш, Вітю, а голова і справді пройшла! – здивувалася Алла.
– Тож треба частіше зустрічатися, щоб так не було. І допомагати один одному, ми з Павлом та Сергієм пошепталися, треба ж якось Генадія все-таки одружити! Ну, як одному йому жити далі? А Сергійову внучку я домовлюсь до нашого Дениса Ігоровича показати. Ну а Павло з Вірою самі розберуться. Ходімо краще, Алло, як раніше, салатика ще поїмо, а то я так спілкувався багато з друзями, що майже не їв!
– Ходімо, Вітю, згадаємо молодість, і по ковточку, щоб голова не була важка, – погодилася Алла.
Не забувайте старих друзів, тих, кого знали з дитинства, ми завжди молоді!