– Я так більше не можу, – вигукувала Алла. – Вона мене з кожним днем доводить, і ти нічого не робиш!
– Вона – літня людина, ти маєш бути поблажливішою, – відповів Ілля. – Нічого такого поганого моя мати не робить. Ти просто все перебільшуєш.
– Та вона недолюблює мене, розумієш, і мріє, щоб я звільнила цю квартиру, – в голосі Алли відчувався розпач. – Мабуть, свого вона досягне.
– Припини драматизувати, – порадив їй Ілля. – Я тебе люблю, все в нас добре. Просто ти чомусь не любиш мою маму.
Сюди, до цієї квартири, Алла переїхала три роки тому. Вони з Іллею познайомилися на роботі. Точніше, це він прийшов у перукарню підстригатися, а набув особистого щастя.
Залицяння були недовгими. Алла була рідкісною красунею, але вміла себе подати. А ще вона просто втомилася їздити зі своєї студії у передмісті по дві години на роботу. А в Іллі була квартира поряд.
Вони з’їхалися, стали жити разом, потім так само буденно одружилися. Обох усе влаштовувало. Дорослі люди без дітей та зайвих зобов’язань, без кредитів та пристрастей.
Вихідні проводили на велопрогулянках, ходили у кіно та театри. Любили одні й ті самі фільми та книги. Не сварилися через дрібниці.
Ось тільки виявилось, що в одному під’їзді з Іллею живе його мати. Ганна Андріївна була жінкою шістдесяти років, на вигляд інтелігентною, з класичним пучком на голові, завжди акуратно одягнена.
На етапі знайомства вона Аллі поблажливо кивала, коли та віталася. А після їхнього одруження своє ставлення до невістки змінила.
Хоча Ілля так само бігав до мами за першим її покликом і взагалі був вкрай шанобливим сином.
Жила Ганна Андріївна на поверх вище. Просто над квартирою сина. Вона вже вийшла на пенсію. До рідної бібліотеки, де пропрацювала багато років, заглядала зрідка.
Більшість часу проводила вдома. І, варто було Іллі піти на роботу, починала зводити невістку.
Спочатку Алла думала, що це їй тільки здається. Але в дні, коли вона була вдома одна, на будь-який її шурхіт – від шуму фена до свистка чайника, зверху починав лунати гучний стукіт у стелю.
Через тиждень такого випробування Алла попросила Іллю:
– Давай поговоримо з твоєю мамою. Я розумію, вона літня людина, але мені вже поворухнутися не можна, вона одразу стукає.
– Я нічого не помічав. Може, це взагалі не вона? – Засумнівався Ілля. – Моя мама – інтелігентна, адекватна жінка. Навіщо їй таким займатися?
Але вони все ж таки дійшли до квартири Ганни Андріївни. Та виглядала привітною господаркою. Налила їм чаю. А коли Алла попросила її не стукати в стелю, здивувалася:
– Та ти що, Алло, я і не стукаю ніколи. Чим би мені стукати?
– Не знаю, може шваброю. Ну не ввижається ж мені. Я тут у вас кроки і стуки чудово чую.
– Перевірилася б ти, – довірливо порадила їй свекруха.
– Та зі мною все чудово, – обурилася Алла. – Якщо не ви стукаєте, тоді хто?
– Не знаю, але якщо почую, скажу. – хитро посміхнулася їй свекруха.
Ілля промовчав. А незабаром до стуку в стелі додалася стук по батареї. У цьому Анна Андріївна звинуватила саму Аллу. Сказавши, що та заважає спати вдень їй та іншим сусідам.
Щоб поменше перетинатися зі свекрухою, жінка навіть змінила графік роботи. У дні, коли син був вдома, свекруха своїми чудесами не займалася.
Але свекруха і тут знайшла як її дістати. У дворі, коли ввечері Алла поверталася з роботи, на неї накинулися місцеві пліткарки:
– Чим тобі кішки завадили?
– Які кішки? – здивовано спитала Алла.
– Ті, на яких ти вилов викликала. Вивезли всіх наших Барсиків і Мурчиків. А ми ж їх годували, будиночки їм зимові зробили. Що ти за людина така?
– Я нічого не робила, нікуди не дзвонила. Ви явно плутаєте, – виправдовувалася Алла.
– Правильно, нам Ганна Андріївна так і сказала, що ти відпиратимешся, – сказала одна із сусідок. – Ось тільки негідницю відразу видно. Врахуй, не буде тобі життя за те, що ти зробила.
– Та я ні в чому не винна. Це все Анна Андріївна фантазує, – виправдовувалася Алла.
– Котів теж вона всіх забрала? – вигукнула одна з жіночок. – До тебе, котики тут роками жили. Нікому не заважали.
У сльозах Алла прийшла додому та розповіла все Іллі. А той знову почав пояснювати, що його мама на таке не здатна.
Та й мало жінок на світі носить ім’я Ганна Андріївна. Можливо, мова взагалі не про неї. Але Алла знала правду.
А свекруха при зустрічах з нею мило посміхалася і взагалі поводилася, наче ангел. Коли ж Алла спробувала з нею поговорити, та прошипіла у відповідь в темряві під’їзду:
– А ти думаєш, чому мій Ілля так і не був одружений? Я з його дівчатами швиденько розбиралася. Тільки ти його в ЗАГС завела. Але це ненадовго. Буде незабаром мій синочок вільним. Ти ще не знаєш, на що здатна справжня мати.
***
Алла довго думала, розповідати про це Іллі чи не варто. Але вирішила промовчати. А наступного вечора до них додому прийшов дільничний.
Двері йому відчинив Ілля. Високий, молодий чоловік запитав:
– Що це у вас тут за ахи-зітхання у квартирі серед білого дня. Я розумію, справа молода, але ж сусідам незручно. Отож, троє вже на вас скаржаться.
Жінка з маленькими дітьми із сусідньої квартири, сусідка знизу ще.
– Та нас і вдома вдень не буває, – обурився Ілля. – Все на роботі. Це точно не від нас гомін.
– А що ви скажете на скарги, що тут прохідний двір і ваша жінка різних чоловіків щодня водить?
– Яких чоловіків? – Запитав Ілля. – Коли це таке було?
– Ось, у мене й дати є, – дільничний відкрив свій блокнот та продиктував числа. – І час.
Ілля дивився на Аллу і вигукнув:
– Нічого не хочеш мені пояснити? Значить, я на роботі, а ти тут влаштовуєш казна-що? Та ще й у тому ж під’їзді, де моя мати живе? Нічого не соромишся?
– Зачекайте, дайте мені дати ще раз, – в очах Алли стояли сльози. – Ага, дивіться, звіримо з моїм робочим розкладом.
Можете сміливо йти до перукарні, вона поруч. Там є відеозаписи за місяць. Ми їх робимо на випадок, якщо клієнти сваряться.
Переконайтеся, що у ці дні та години я працювала.
– Значить, не ви це шуміли? – Уточнив дільничний. – Тоді вибачте, претензій до вас немає.
Він пішов. А Алла дивилася на Іллю:
– І ти так легко всьому повірив? Просто, без доказів, небагато вартує наш шлюб, якщо ти готовий першим випадковим пліткам про мене вірити.
– Ну вибач, це було так несподівано. І потім ти ж знаєш мою історію. З усіма жінками я розлучався саме з такого приводу. Тому що вони за моєї відсутності чоловіків водили. І потім сусіди скаржилися.
– А ти не думав, що це чергова підстава від твоєї улюбленої матусі? – сказала Алла, – Цілком у її стилі.
– Досить на мою матір намовляти, вона найлагідніша людина в цьому житті. Ростила мене одна. Я їй усім зобов’язаний.
Алла промовчала. Чоловік на знак вибачення сходив та купив їй квіти. А наступного дня, забігши в обід додому з роботи, вона побачила Ганну Андріївну біля своїх дверей із балончиком фарби в руках.
Жінка захоплено виводила її ім’я поруч із вже написаним словом на дверях квартири. Телефон був у руці, і Алла встигла зробити знімок свекрухи. Та підхопила фарбу і жваво збігла сходами.
Увечері напису вже не було. Дверям повернули їх первозданний вигляд. І все ж таки Алла показала чоловікові знімок. А той знову її осудив:
– Ну, тут до ладу нічого не видно. Може це фотомонтаж і ти хочеш очорнити мою маму. Де ти тут бачиш сліди фарби? І потім, хіба інтелігентна жінка, бібліотечний працівник, писатиме таке? Це ж нісенітниця
Та й з ногами у мами проблеми, швидко збігти сходами вона не здатна. Коли ти наступного разу щось вигадуватимеш, прояви більше фантазії.
Сварки повторювалися і ставали дедалі частіше. А свекруха, усвідомивши, що її методи не діють, перейшла до ще дивніших вчинків.
Спочатку вона натикала голок у одвірок. Потім підкинула Аллі на дверний килимок курячі ніжки. Їх знайшов Ілля і довго обурювався такими розвагами сусідів.
Потім було зафарбоване вічко дверей. Після цього подружжя вирішило поставити міні відеокамеру. Ілля і сам буквально зайнявся ідеєю знайти негідників.
***
За кілька днів увечері вони дивилися записи. А там виявилося чимало сюрпризів. Наприклад, за два дні Ганна Андріївна спускалася до їхньої квартири двічі у темному балахоні з капюшоном та зі свічкою в руках. Проводила якісь дивні дії та поверталася до себе.
– Слухай, може й справді мати не в собі? – спантеличено спитав її Ілля, – щось дивне вона у нас тут робить.
– А я тобі давно говорю, що всі ці події не просто так, – відповіла йому Алла. – Але ж ти не слухаєш.
За кілька днів Ілля вранці поїхав на роботу, а вона ще збиралася. Запис цього дня розпочинався трохи пізніше. У ванній, досушуючи волосся, Алла раптом відчула запах диму. А потім побачила, як з-під дверей у коридорі йде дим.
Вона спробувала відкрити замок. Але двері не піддавалися. Алла викликала службу, зателефонувала до чоловіка. Той теж примчав швидко. Великої біди вдалося уникнути.
Алла ледве трималася від пережитого. А чоловік усіма силами намагався дати їй зрозуміти, що про камеру не треба говорити. Вона промовчала.
А коли всі пішли, подружжя подивилося запис. І побачили, що це зробила Ганна Андріївна.
– Все! Це вже не жарти, зі мною могло статися найгірше, – заявила чоловікові Алла. – Більше тут жодної секунди не залишуся. Краще їздити на роботу з мого передмістя, ніж жити з твоєю матір’ю в одному під’їзді.
– Разом з’їдемо, – відповів її чоловік, – я теж з нею не залишусь. Це вже виходить за межі материнської любові. Тільки не подавай заяву, шкода її.
– Ні, Ілля, – відповіла Алла, – жити з тобою я теж не буду. Це, як виявилося, теж несе свої ризики. Мало що ще спаде на думку твій матусі. Я подаю на розлучення.
Алла того ж дня з’їхала з квартири чоловіка, звільнилася із салону та знайшла роботу ближче до своєї квартири.
Через місяць після подання заяви їх розлучили.
Ілля так і живе в одному під’їзді зі своєю матір’ю. На особистому житті він поставив крапку.