Алла щойно увійшла в квартиру, скинула туфлі і попрямувала до спальні, мріючи звільнитися від суворого офісного костюма і стати під душ.
Але не встигла вона дійти до спальні, як у сумочці задзвонив телефон.
“Оля” – висвітилося на екрані.
– Доброго дня, сестричко, слухаю тебе, – сказала Алла.
Вона вже приблизно здогадувалася, про що буде розмова, і в неї одразу зіпсувався настрій.
– Алла, я розумію, що це вже перебір, але нам дуже потрібні гроші. Ми розраховували, що Сергій отримає премію, тому трохи витратилися. А вчора він довідався, що премії не буде. У нас не вистачає, щоби заплатити за квартиру. Ти не могла б переказати мені тисяч десять?
– Оля, я, звичайно, вам співчуваю, але за два останні місяці це вже третє звернення до мене за грошима. Я не відмовляла, але цього разу допомогти не зможу. У мене зараз нема вільних грошей. Я за тиждень їду у відпустку. Я ж казала тобі минулого разу.
– Вибач, просто я не знаю, що робити. Доведеться знову просити у батьків і вислуховувати мамині повчання, – сказала Ольга.
Оля була молодшою сестрою Алли. Вона вийшла заміж відразу після того, як закінчила університет, і до двадцяти восьми років була матір’ю трьох чудових дітей – п’ятирічної Каті та трирічних близнюків Микити та Данилка.
Чоловік Олі – Сергій – був чудовою людиною, він любив дружину та дітей, займався з ними, але у нього був один дуже серйозний недолік – він не вмів заробляти гроші.
Відразу після університету мати влаштувала його в управлінську компанію чи інженером з техніки безпеки, чи ще на якусь посаду, і з того часу він працював там, отримуючи нещасні пʼятнадцять тисяч, на які мала жити його сім’я з п’яти осіб.
Плюс до всього, Оля і Сергій не мали своєї квартири. І якщо на початку, поки сім’я складалася з них двох, і навіть коли з’явилася Катя, їм могли дати притулок то одні, то інші батьки у своїх двокімнатних квартирах, то після того, як народилися близнюки, їм довелося винаймати собі окреме житло.
Біда була в тому, що багатодітні батьки часто не мали грошей, щоб оплатити орендовану квартиру. І тут на допомогу знову приходили батьки чи Алли.
Поговоривши з сестрою, Алла переодяглася, але в душ не пішла – вона знала, що зараз їй дзвонитиме мама.
І не помилилась.
– Алла, ну що ж ти? Невже в тебе немає грошей? Вибач, але я не можу в це повірити. Ти ж знаєш, як важко жити Олі. Ти маєш допомагати сестрі.
– Мамо, я допомагаю: у липні у близнюків був день народження. Окрім подарунків дітям, я перевела Олі двадцять тисяч по десять на кожного. Тоді ж, у липні, я повністю сплатила візит до стоматолога для Каті. А на початку серпня – оформлення медкарти хлопчикам для вступу до дитячого садка. Оля робила все це у приватних клініках. Я ще щось винна?
– Оля сказала, що ти скоро їдеш у відпустку. Адже це великі гроші! Може, ти цього року могла б відпочити на дачі, а грошима допомогла сестрі?
-Мамо, я багато працюю, тому хочу відпочити як слід, повністю змінити обстановку, побачити нові місця, познайомитися з новими людьми. Навряд це можна зробити на ваших шести сотках, – відповіла Алла. – А Оліі та Сергію треба щось вирішувати – так більше жити не можна. Завели стільки дітей, а утримувати не можуть.
– Значить, не даси Олі грошей? – Знову запитала мама.
– Не цього разу.
Алла поїхала відпочивати, а коли повернулася, їй зателефонували батьки та запросили на сімейну раду.
Зібралося семеро людей: батьки Алли та Олі, батьки Сергія, Оля, Сергій та Алла.
Питання треба було вирішити лише одне: як допомогти багатодітній родині?
Обидва батьки – і свекор, і тесть – ще працювали, матері і працювали, і отримували пенсію. Було вирішено, що обидві будуть віддавати свої пенсії дітям: одна піде на продукти, інша збиратиметься на перший внесок на квартиру.
– Алло, а на тобі діти – ти їх одягатимеш, – сказала мама.
– А ще краще було б, – додала мати Сергія. – Щоб ти переїхала до батьків у квартиру, а свою квартиру тимчасово віддала б Сергію та Олі – їм би тоді не треба було винаймати квартиру, і вони змогли б швидше накопичити на свою.
– Здорово ви все розподілили! – здивувалася Алла. – Але тільки ви не врахували, що я в цьому розкладі брати участь не збираюся.
– Ти не хочеш допомогти сестрі? – обурилася мати Сергія. – Ти живеш сама, тобі вже тридцять два. Дітей немає, і напевно вже не буде. На мою думку, це справедливо – поділитися з сестрою та її сім’єю.
– А, на мою думку, справедливе те, що є зараз, – відповіла Алла. – Нас із Олею батьки в абсолютно однакових умовах виростили та вивчили. Спочатку я вступила до університету, за чотири роки – Оля. Щоправда, я навчалася на бюджеті, а за неї батьки платили, але не прийматимемо цього до уваги.
Ось ми закінчили навчання і стали перед вибором: що далі? Один варіант – кар’єру збудудувати, гроші заробити, квартиру купити. Тільки працювати для цього доведеться. Інший варіант – заміж вийти, сім’я в тебе буде, дітей народиш. Кожна з нас має те, що колись обрала. Чому я маю ділитися? Оля ж зі мною не ділиться. Виходить, ви пропонуєте мені, жінці яка пожертвувала можливістю створити сім’ю, віддати Олі те, що маю? Тоді нехай вона також поділиться. Наприклад, віддасть мені одного з дітей чи поступиться на кілька років своїм чоловіком.
– Що ти несеш?! – обурився батько.
– Це ви що придумали, – відповіла Алла. – А я кажу про те, що кожен має відповідати за свій вибір. Оля обрала сім’ю, я кар’єру. Як то кажуть, за що боролися… Ну, зберете ви їм на перший внесок. А що далі? Адже їм на п’ятьох треба мінімум трикімнатну квартиру купувати. А це означає, що платити треба буде купу грошей щомісяця упродовж двадцяти років. Хто це робитиме? Ви з батьком стільки не заробите.
– А що ти пропонуєш? – Запитала Оля.
– По-перше, Сергію треба знайти іншу роботу, бо він сидить у своїй конторі і нічого не робить.
– Ти на Сергія бочку не коти! – стала на захист сина його мати. – У нього руки золоті. Бачила, як він обидві дачі – нашу, і твоїх батьків – упорядкував!
– А я не кажу, що він ледар. Ось нехай Сергій зі своїми золотими руками йде до якоїсь компанії типу «Чоловік на годину» та вечорами і у вихідні заробляє для сім’ї зайву тисячу, – відповіла Алла. – І, по-друге, близнюки йдуть у садок, отже, Олі треба виходити на роботу. Після такого тривалого декрету її у велику компанію навряд чи візьмуть, але можна поки діти в саду взяти на обслуговування парочку дрібних фірм. Я теж із цього починала. А коли Оля відновить навички, можна буде і краще щось пошукати.
– А ти допомагати не збираєшся? – Знову запитала мама.
– Чому? Я не відмовляюсь. Тільки не за вашим графіком, а тоді, коли вважаю за можливе. До речі, Оля, он той синій пакет – вам. Я Каті куртку привезла, а хлопчикам – комбінезони.
Цього вечора розійшлися, так ні до чого й не домовившись.
Через ці суперечки Алла батькам не повідомила про те, що вона за два місяці виходить заміж.
З Олегом вони були знайомі вже два роки, і у відпустку їздили разом – подали заяву та поїхали відпочивати.
У Олега була своя квартира, теж двокімнатна, то мама Алли після весілля намагалася вмовити дочку віддати цю квартиру сестрі.
– Ви все одно у твоїй живете, а ту здаєте. Навіщо чужих людей пускати – хай Оля з Сергійком та дітьми там живуть, – казала вона.
– Мама, по-перше, ця квартира Олега, а по-друге, гроші від оренди будуть зовсім не зайвими, коли я піду в декрет. А коли я після декрету почну працювати, ми взагалі плануємо цю квартиру продати та почати будувати будинок, – пояснила Алла матері.
– Ну, тоді, коли ви в будинок переїдете, адже ти зможеш свою квартиру Олі віддати? – наполягала мама.
– У вас якісь дивні уявлення. Ви думаєте, що якщо у нас з Олегом непогані зарплати, то ми – мільйонери? Ми плануємо продати його квартиру та почати будувати будинок. Але на ці кошти будинок не збудуєш, доведеться брати кредит. А коли до хати переїдемо, то мою квартиру треба буде продати, щоби закрити кредит. І ми ще не впевнені, що нам вдасться закрити його повністю. Ми не в тій ситуації, щоби розкидатися квартирами.
– Ви таких планів напланували: «У декрет піду, з декрету вийду», а дитини у вас поки що ніякої немає, а у Олі – троє! І всі троє щодня їсти просять!
– Є.
– Що є? – Не зрозуміла мати.
– Дитина є, за півроку народиться, – відповіла Алла.
За півроку Алла народила доньку.
Будувати будинок вони з Олегом розпочали раніше, ніж планували, бо Алла була у декреті лише півтора роки, потім вийшла на роботу, а для доньки взяли няню.
Поки йшло будівництво, Алла та Олег майже не допомагали родині Олі, обмежувалися подарунками на дні народження та на Новий рік.
Коли вони переїхали до нового будинку, Поліна – подруга Алли, яка знала всю ситуацію, пожартувала:
– Тепер у вас не двокімнатна квартира, а ціла хата. Невже для Олі з родиною місця не знайдеш?
– А у нас будинок невеликий: на першому поверсі – кухня-вітальня, гостьова кімната, санвузол та комора. А на другому – дві спальні, кабінет та ще один санвузол. Так що вся їхня компанія точно не поміститься.
Ситуація у сім’ї Олі за цей час також змінилася: вони в’їхали до трикімнатної квартири. На перший внесок грошей дали батьки по обидва боки: для цього вони продали обидві дачі.
І на щомісячні внески теж скидаються батьки, поки обидва батька працюють. Тільки от Сергій Сергійович останнім часом став скаржитися на здоров’я, навіть у палаті один раз уже лежав.
Сергій так і залишився працювати у своїй конторі. Оля вийшла на півставки лише тоді, коли близнюки пішли до другого класу.
Коли її запитують, чому вона не хоче працювати на повну ставку, вона відповідає:
– Це у мене тут півставки, а вдома – ще півтори. Що, втім, відповідає дійсності.
Батьки Алли та Олі досі вважають, що їхня старша дочка має допомагати молодшій, тому що, як каже мати «все має бути справедливо».