– Нам третій бібліотекар не потрібний, Алло. Будемо змінювати штатний розклад. Я вважаю, що вам простіше буде знайти те, що підходить, ніж Світлані Андріївні, ні, я впевнена, що у вас вийде. А їй за два роки на пенсію, її нікуди не візьмуть.
Директорка не дивилася на Аллу, коли все це говорила, а поливала квіти на підвіконні.
“Ось чому вона покликала мене відразу після застілля в обід, а не вранці”, – Алла зітхнула: “Звільнила у день народження. Сильно”.
– Так, я розумію, – нарешті змогла видавити із себе співробітниця.
– І так. Заяву напиши сама. Нехай буде за власним бажанням.
– Добре, – ще раз зітхнула Алла. – Я тоді сьогодні раніше піду додому.
– Так, звичайно, зараз і йди.
Алла вийшла з кабінету директора, повернулася в зал, обійшла стелажі найдальшим проходом і повернулася в кімнату, де вони тільки-но зі співробітниками пили чай і їли торт. Аллі виповнилося двадцять сім.
– А що в нас сумна іменинниця? – Марія, дочка директорки, явно не знала, що тільки-но повідомили Аллі.
– Мене сьогодні… не всі привітали, – усміхнулася вона.
Світлана Андріївна подивилася на Аллу з жалем: “Отже знала. Хто б міг подумати, що в бібліотеці теж можуть плести інтриги”.
– Я додому, мене відпустили.
Алла зібрала деякі речі зі свого робочого місця, взяла сумочку, пакет і пішла додому.
Білі пухові хмари лежали всюди. Пух висів у повітрі, забивався в ніс, до рота. Спека плавила все довкола, але тільки не свій літній сніг. Пух збивався в грудки, ставав схожим на наповнювач для подушок.
Алла йшла і поринала у свої думки.
З декрету вона вийшла лише півроку тому. Хотіла спокійно попрацювати кілька років і знову піти у декрет. Алла любила дітей. До заміжжя та народження доньки офіційний стаж у Алли напрацювати так і не вийшло. Виплати на дитину швидко закінчилися, а чоловік не вважав за можливе знайти більш високооплачувану роботу, тому вона відразу ж знайшла місце за спеціальністю. А тепер знову доведеться щось шукати та думати, як заощадити.
Добре, що квартира дісталася Аллі від родичів, але був кредит на машину, який потрібно було віддавати, хоча скромний дохід жінки все ж таки справлявся з цим завданням. Алла на кредит погодилася відразу, тому що права у неї були, вона уявляла себе за кермом білої іномарки, яка відвозила дочку в дитячий садок.
Але автомобіль Сергій водив сам. Відмовки були незаперечні: “У мене робота далі”, “Вам тут два кроки до дитячого садка”, “Фігуру поправиш, після декрету набрала зайвого”. Алла не ображалася на слова чоловіка, теж вважала, що скинути їй не завадило б.
Вікна на третьому поверсі були відчинені. За дочкою в дитячий садок Алла вирішила зайти через годинку, відпочити трохи, прийти в себе.
Алла здивувалася, коли побачила відкрите вікно, але те, що їхній автомобіль стояв біля будинку, схвилювало її ще більше. Одразу в голову полізли погані думки, ніби щось сталося погане.
Алла швидко піднялася сходами і двічі натиснула на дзвінок, але ніхто не відчинив. Тоді Алла відкрила сама.
У спальні почулася метушня.
– Сергій?! – вона не могла повірити, що побачила. – Це так ти вітаєш мене з днем народження?
Жінку, що спішно натягала на себе блузку, вона бачила вперше. Та не ховалась, задоволено посміхаючись.
– Це не те, що ти подумала. Ти чого раніше прийшла з роботи? – намагався виправдатися чоловік.
– А мені не потрібно нічого думати, я все побачила, – Алла не йшла, вона стала в отворі, підперши двері в кімнату. Трималася з останніх сил, щоби не опуститися на підлогу, ноги погано слухалися. Руки довелося скласти перед собою, щоб угамувати тремтіння і хоч якось заспокоїтися.
– Речі забрати можеш будь-коли до вихідних, потім я поміняю замок, – стримуючись, щоб не розплакатися, сказала Алла.
Сергій посміхнувся.
– Ха-ха, розкомандувалась. Та кому потрібні твої речі, та й ти сама, бібліотекарка. Прийдеш ще до мене, просити аліменти будеш.
Чоловік вийшов із жінкою і одразу повернувся. Він пройшов взутий у спальню та забрав папку з документами на автомобіль.
– Не забувай, що нам доведеться машину поділити, – відразу нагадала Алла.
– Ну діли, ділити навпіл будеш уздовж чи впоперек? Я продавати її не буду.
Алла навіть розгубилася. Вона хотіла другу дитину. Від кого? Від цієї людини? Такі радикальні зміни її схвилювали. Значить, уміло приховував усе.
Алла зачекала хвилин двадцять, переконалася, що машини під вікнами немає, і одразу ж вибігла з квартири. Перебувати там не було сил.
У кафе біля дитячого садка було майже порожньо. Алла зайшла до приміщення та сіла у глибині зали. Їй хотілося побути на самоті. Зовсім однією.
Біля панорамного вікна мило воркувала парочка. Хлопець тримав молоду дівчину за руку і не зводив з неї очей.
– Хочу таку сукню, щоб ніхто не мав.
– Марино, в тому салоні точно поодинокі екземпляри, не думай про гроші.
Дівчина взяла до рук каталог і довго гортала його.
Алла сама не зрозуміла, чому почала стежити за парою, напевно, щоб відволіктися. Вона взяла серветку, дістала з сумочки олівець та принялася малювати. Алла завжди так робила, коли хотіла заспокоїтись.
Малювати вбрання лялькам вона почала ще в дитинстві. Виходило добре. Вчителька праці хвалила дівчинку та говорила, що талант треба розвивати. Алла навіть збиралася вступати до інституту, але батьки не підтримали і тоді Алла отримала диплом “Бібліотечна справа”.
Коли ескіз був готовий, Алла взяла свою сумочку, серветку і перед тим, як піти, поклала серветку перед парою.
– Вибачте, що почула вашу розмову і втручаюся, але в такій сукні ви сяятимете. Щастя вам, – Алла посміхнулася і попрямувала до виходу.
Дівчина наздогнала її на вулиці.
– Вибачте, – почала розмахувати серветкою Марина. – Як? Як ви дізналися, що мені підійде такий фасон? Швачка мені не вірить.
Алла знову посміхнулася і знизала плечима.
– Прошу вас, прошу, зробіть мені малюнок на папері. Я заплачу, правда, любий?
– Так, звичайно, – закивав головою хлопець. – Якщо у вас є час, чи давайте домовимось на завтра.
– Давайте. Я із задоволенням зроблю вам ескіз. Пропоную завтра зустрітися у цьому ж кафе.
Час вибрали зручний для всіх.
Увечері дочка спитала про батька, але Алла перевела тему і не відповіла їй. Наразі матері не хотілося навіть згадувати про чоловіка. Вона взяла кілька аркушів і, уклавши доньку спати, взялася до роботи.
Марина взяла до рук кілька альбомних аркушів і, навіть не розглядаючи їх, запитала:
– Алла, скажіть, а ви б не могли взятися за реалізацію цих малюнків. У мене є швачка, гарна, але я думаю, що вона щось зробить не так.
Алла зніяковіла:
– Я раніше ніколи цього не робила.
– А я думаю, що у вас вийде. Ну то що, беретеся? Часу ми ще маємо багато.
І Алла погодилася.
Несподівано для себе Алла зрозуміла, що їй вдалося відчути настрій нареченої, і навіть вгадати з якої тканини вона хотіла б вбрання. А далі не було перешкод для реалізації задуманого. Сукня вийшла чудова: ніжно-кремового кольору, з додатковою спідницею, яку після офіційної частини відстебнули, щоб у ресторані було зручно святкувати. Незвичайне рішення верху, тільки підкреслювало принади фігури, обійшлися без утяжок і корсета, а сукня не м’ялася.
– Ось, – наречений Марини простяг Аллі пухкий конверт. – Ми домовлялися на суму, але я додав ще від себе. Такої задоволеної я свою кохану давно не бачив. І сукня, гадаю, мені теж сподобається.
– Дуже рада, що змогла вам допомогти.
Алла сховала конверт у сумочку та відкрила лише вдома. Такої суми вона ніколи не тримала в руках. Тепер із дочкою вони могли спокійно жити півроку, не замислюючись про гроші.
А за тиждень Аллі зателефонували з незнайомого номера. Сарафанне радіо спрацювало. Щось нестандартне і по фігурі захотіла пошити для себе мати нареченого, а потім ще кілька жінок, які були на весіллі і були в захваті від сукні Марини, теж звернулися за вбранням.
А потім замовлень стало стільки, що Алла орендувала невеликий офіс біля будинку, щоб приймати клієнтів і не гаяти час на роз’їзди. Працювати доводилося багато, часто ночами. Тепер треба було багато читати, вивчати, не вистачало знань. Алла не зупинялася, вона була рада вбирати в себе нове, все, що потрібно було для виконання замовлення: модні тенденції, властивості тканин, скільки потрібно часу, щоб привезти той чи інший матеріал з-за кордону. Вона намагалася піднести замовнику не просто ескіз, вона завжди давала трохи більше. Це подобалося всім без винятку, створюючи ефект дослідності та індивідуальності.
– Здрастуйте, – дама у стильному червоному костюмі з чорними гудзиками увійшла до офісу одразу після його відкриття. Вона озирнулася і сіла в крісло перед Аллою.
– Дуже рада, що ви пунктуальні, це вас характеризує з відмінного боку, – сказала жінка і дістала візитку з клатчу.
-Я Олена Сергіївна Мельник. У мене своя фірма з пошиття. Бутік брендових речей. Я хотіла б вам, Алла, запропонувати співпрацю на постійній основі. Скажімо, три дні на тиждень. Я чудово розумію, що вам потрібен час на себе та сім’ю, і звичайно, на індивідуальні замовлення і не прошу 24/7, хоча дуже цього хотіла б. Але запевняю, ви залишитеся задоволені.
Алла нічого не могла відповісти. Надто спішно накручувалися події, що відбуваються, на її життєвий клубок.
– Треба вам вигадати свій бренд і почати отримувати справжні гроші за роботу, – додала жінка у червоному костюмі і посміхнулася.
– Мені треба подумати, – Алла вирішила, що втрачати їй нічого, але й одразу погоджуватися не стала. Нерозумно відмовлятися від того, що саме йде в руки. Деякі моменти вони обговорили відразу, а для розгляду договору гостя запросила Аллу до себе в офіс.
Жінка пішла, а Алла вирішила подивитися на карті, де знаходиться швейний цех та офіс.
“Далеко, на автобусах не наїздишся. Може, купити машину”, – раптом сама не вірячи в таке подумала вона.
Алла відкрила мобільний інтернет, щоб перевірити, коли можна зняти гроші з вкладу і застигла. У витратах значилося немислиме – пристави зняли всі гроші з її основного рахунку, їх якраз вистачило, що б повністю погасити кредит та пеню за автомобіль, який вони брали із колишнім чоловіком. Більше півроку її роботи, важкої роботи, тепер дорівнювали нулю.
Алла відразу набрала на телефоні номер колишнього чоловіка і спокійно запитала:
– Як ти збираєшся повертати мені гроші?
– Які гроші?
– У мене сьогодні списали всю суму боргу за кредит за машину. Виходить, ти нічого не платив?
– Ти завжди платила за кредитом. Що, грошей нема?
Алла навіть застигла від такого нахабства.
– У сенсі я? Ти вирішив забрати машину собі. Ми домовилися. Але кредит, з чого ти вирішив, що я маю його платити? Якщо ти не повернеш мені гроші, я подам до суду. Тоді ділитимемо так, як мені потрібно.
– Ха-ха, – почула у відповідь Алла.
Все стало ясно. Алла натиснула кнопку і поклала телефон поруч.
– Ви сьогодні виглядаєте схвильованою, – швидко побачила ОленаСергіївна настрій Алли. – І це не пов’язано з моєю пропозицією.
– Вибачте, не хотіла, щоб мої особисті проблеми впливали на нашу розмову.
– Я намагаюся зі своїми співробітниками бути чесною і прошу від них того самого. Особисті проблеми часто надто впливають на робочий процес, це мені не по кишені. То що у вас трапилося?
Алла подивилася на Олену Сергіївну та коротко розповіла їй, що сталося.
– Так. Після нашої розмови я попрошу свого юриста вас проконсультувати. Але знайте, з такого чоловіка треба здерти все і ще трохи більше. А про автомобіль не турбуйтесь. Мій шофер відмінно розуміється на цьому, підбере найкращий варіант і надішле особистим повідомленням. Якусь суму я зможу відразу дати, Алло, але тільки після підписання договору. У рахунок авансу.
Алла відразу хотіла сказати, що згодна, але стрималася. Не можна. Потрібно почекати, вона вже давно так вирішила. Потрібно знати собі ціну.
***
Через два місяці Алла припаркувала іномарку біля будівлі суду та подивилася на годинник.
Вона вийшла з машини, поправила піджак і мигцем подивилась у вікно. Виглядала вона чудово. Коротка зухвала стрижка, темний брючний костюм з білими вирами і такими ж манжетами чудово відповідав діловому стилю.
Алла переклала клатч з однієї руки до іншої і попрямувала до входу. Колишнього чоловіка з тією ж жінкою вона побачила одразу. Чоловік теж побачив Аллу і навіть від подиву відкрив рота.
Алла пройшла повз з гордо піднятою головою. Сильна, незалежна.
– Та в оренду вона все взяла, щоб покрасуватися, – несподівано почула Алла жіночий голос позаду. Усміхнулася і, не зупиняючись, пройшла до будівлі.
Після засідання юрист привітав Аллу із задоволенням її вимог.
Алла вийшла із зали зовсім щаслива. Вона могла і не приїжджати на засідання, але зробила це з однією метою – сподівалася, що колишній чоловік буде присутнім.
Спочатку була ідея показати йому, чого вона змогла досягти за такий короткий термін, навіть рік ще не минув. А потім зрозуміла, що це робить для себе. Дати собі сили йти далі, не зупинятися, розвиватись. Повірити за допомогою реакції колишнього чоловіка в те, що вона це може, а потім забути та жити своїм життям. Інакшим. Новим. Щасливим.
На ганку Алла відчинила клатч і дістала ключі від автомобіля.
– Що задоволена? Тепер буде чим розрахуватися з юристом і сплатити за оренду авто, – розсміявся Сергій, зупинившись біля колишньої дружини.
– Це моя машина, я купила її без кредиту, і це мій особистий юрист. – Алла зробила тривалу паузу. – І знаєш, хочу, щоб ти знав – без тебе бібліотекарка досягла значно більшого, ніж з тобою. Я впевнена, що ти про мене ще почуєш і не раз прочитаєш. І щоразу переживатимеш, але мені буде все одно. Прощай.
Алла летіла на крилах до своєї машини, впевнено, гарно. Так вільно та легко їй не було давно. А все хороше у її житті тільки починалося.