– Олексій, ти поговорив з мамою щодо квартири? – запитала в чоловіка Алла.
– У суботу з’їжджу до неї, цього тижня зовсім не було часу.
– Не тягни, будь ласка. Ми вже три місяці як виплатили іпотеку за нашу однокімнатну. Адже вона обіцяла, що поміняється з нами. Поліні за два місяці до школи йти – треба вирішити всі проблеми з обміном до вересня.
У суботу Олексій, як і обіцяв дружині, просто зранку подався до матері, але повернувся дуже швидко і зовсім пригнічений.
– Алла, мама сказала, що вона передумала, що їй не хочеться жити в однокімнатній квартирі, – сказав він.
– Чому? Вона ж обіцяла! Якби не вона, ми могли б вісім років тому взяти двокімнатну квартиру і жили зараз нормально, а не сиділи один у одного на голові. Ти правильно її зрозумів?
– Правильно. Якщо мені не віриш, можеш подзвонити їй сама, – відповів чоловік.
– І подзвоню! – сказала Алла і набрала номер свекрухи.
Але те, що вона почула, жінку не втішило.
– Алло, я подумала, що нам не варто обмінюватися квартирами. Давайте кожен залишиться у своїй. Я тут вже звикла, та й вам краще не їхати з насидженого місця, – сказала свекруха.
– Ольга Геннадіївна, але ж ви обіцяли! – обурилася Алла.
Але свекруха не продовжувала розмову.
А вісім років тому, коли Алла та Олексій щойно одружилися, Ольга Геннадіївна була балакучіша.
Справа в тому, що батьки Алли після весілля подарували їй гроші – велику суму, достатню для того, щоб зробити перший внесок на купівлю двокімнатної квартири. Молодята і хотіли це зробити. Але втрутилася Ольга Геннадіївна.
Спочатку вона «обробила» сина, а потім вже вони вдвох вмовили Аллу.
– Алло, ну навіщо вам зараз одразу двокімнатна квартира? Спочатку вистачить і однокімнатної. А частину грошей давайте пустимо на ремонт дачі – влітку відпочиватимемо там всією родиною.
– Ольга Геннадіївна, мені вже двадцять п’ять років, Олексію – двадцять вісім, ми не збираємося затягувати з дітьми. А для цього таки краще двокімнатна квартира, – не погоджувалася зі свекрухою Алла.
– Звісно! А ще краще – трикімнатна, тому що я сподіваюся, що ви не зупинитесь на одній дитині. І ось, що я вам пропоную: ви берете в іпотеку однокімнатну квартиру і частину грошей віддаєте мені на ремонт дачі. А коли закінчите платити іпотеку, ми просто обміняємося квартирами. Я переїду до вашої – мені одній багато місця не треба. А ви житимете у трикімнатній, – запропонувала Ольга Геннадіївна.
Цей варіант Аллі сподобався, але вона вирішила уточнити у чоловіка:
– А як же твоя сестра Вероніка? Хіба в неї немає частки в цій квартирі?
– Нема, – відповів Олексій. – Коли Вероніка вийшла заміж і поїхала з Микитою у Київ, їм потрібні були гроші, і ми з мамою викупили її частку.
Алла все ж таки попросила чоловіка показати їй документи і переконалася в тому, що трикімнатна квартира справді належить Ользі Геннадіївні та Олексію в рівних частках.
Тоді вона погодилася. Дачу відремонтували, квартиру взяли однокімнатну та за вісім років змогли повністю виплатити іпотеку. Причому навіть попри те, що через рік після весілля у них народилася Поліна. Алла і раніше працювала здебільшого з дому, і в декреті продовжувала заробляти.
І ось тепер Ольга Геннадіївна відмовляється від своєї обіцянки. А їм у однокімнатній квартирі вже досить тісно. До того ж, доньці скоро йти до школи – треба буде десь поставити для неї стіл, обладнати робоче місце.
– Олексію, і що нам тепер робити? Продавати цю квартиру та знову влазити в іпотеку? – запитала Алла у чоловіка. – Я так раділа, що ми нарешті скинули це ярмо – у мене не вистачить сил знову почепити його на себе. Але й так жити теж не можна. Поговори ще раз із матір’ю. Не хоче виконувати свою обіцянку, хай тоді викуповує твою половину квартири. Або продавайте трикімнатну і діліть гроші. Не сиди просто так – роби щось!
Але Ольга Геннадіївна вперлася – і ні в яку.
Алла навіть до юриста звернулася за консультацією – що робити у такій ситуації. Але й там їй сказали: або домовляйтесь по-доброму, або через суд.
Але вона чудово розуміла, що судитися з матір’ю Олексій не буде.
Що робити?
Поплакала Алла, поридала, поскаржилася на свою довірливість батькам, а потім склала свій план подальшого життя. До чоловіка вона довела його в ультимативній формі: буде так або взагалі ніяк.
Олексій погодився, він і так відчував себе винним у тому, що вмовив Аллу поступитися Ользі Геннадіївні.
А план був дуже простий: три роки найсуворішої економії, обов’язковий підробіток для Олексія, всі гроші зберігаються на накопичувальному рахунку, доступ до якого має лише Алла. А за три роки – іпотека.
– І ще: май на увазі – я з твоєю мамою скорочую спілкування до мінімуму, – сказала Алла. – У гості я до неї ходити не буду, і вона нехай у нашій квартирі не з’являється – у нас і так місця мало. Хочеш із нею зустрічатися – будь ласка. Можеш і Полину з собою брати. Але її бачити не хочу. І на дачу я більше їздити не буду – нехай сама і садить, і поле, і поливає. Досить того, що я вісім років на її дачі батрачила. Бо більше не хочу.
Ольга Геннадіївна сприйняла рішення невістки спокійно. Вона вирішила, що Алла поображається, а потім заспокоїться, і все піде, як і раніше. Але минуло півроку, рік, два, а невістка продовжувала поводитися зі свекрухою, як із чужою людиною. У поодинокі зустрічі десь на нейтральній території віталася, але розмови не підтримувала, до неї у гості не ходила, до себе не кликала.
Особливо не вистачало допомоги Алли на дачі. Раніше вона, завдяки своєму вільному робочому графіку, могла будь-коли приїхати і допомогти свекрусі. А тепер Ользі Геннадіївні доводилося все робити самій. А вона вже відвикла від такого обсягу роботи на городі.
Саме там із нею й трапилася неприємність.
Якось у липні Олексію на роботу зателефонувала сусідка по дачі:
– Олексію, вашу маму швидка відвезла. Їй стало погано на городі. Не знаю, навіщо вона вийшла на грядки в таку спеку. Я побачила її зовсім випадково – вона лежала на землі.
Олексій, звісно, одразу поїхав до матері, щоб з’ясувати, що сталося. Розмова з спеціалістом його не втішила.
– Ми постараємося і зробимо все, що можемо, але відновлення буде довгим та складним. Ходити вона навряд чи зможе.
Ольга Геннадіївна провела в палаті понад місяць. Їй справді стало краще: майже повністю відновилося мовлення, одна рука працювала непогано. Але ходити вона, як і попереджав спеціаліст, не могла.
– Алло, маму за кілька днів треба забирати додому, – сказав Олексій. – Вона запропонувала, щоб ми переїхали до її квартири. Так тобі буде легше її доглядати.
– Олексію, а хто вирішив, що я доглядатиму Ольгу Геннадійну? Це перше. І друге: я в чужій квартирі не житиму, – відповіла дружина.
– Алла, але ж я працюю повний день, а ти – вдома! – обурився чоловік. – Тим більше, що в тебе є досвід – адже ти доглядала свою маму, коли вона три місяці лежала.
– Так, у мене є досвід, і я знаю, як це складно морально та важко фізично. І ти правильно помітив – я доглядала свою маму, не перекидаючи це на сторонніх людей. У твоєї мами теж є дочка – Вероніка. Чому ти не пропонуєш робити їй це? У них із чоловіком трикімнатна квартира. Перевезти нездужу людину зараз не проблема – є спеціальні машини. У чому річ?
– Я дзвонив сестрі, але вона відмовилася, сказала, що не може покинути роботу. І взагалі, це нормально, коли дружина доглядає матір чоловіка.
– І ти хочеш довірити цю почесну справу мені? І на яку відповідь ви з Ольгою Геннадійною розраховували? Особливо після того, як вона обманула мене з грошима та квартирою?
– І що ти пропонуєш? – Запитав Олексій.
– Нічого. Ти маєш сам вирішити цю проблему. Чому я маю робити це за тебе? Ти – чоловік, приймай рішення, – відповіла Алла.
Наступного дня Олексій передав Аллі іншу пропозицію від матері: сім’я сина переїжджає у квартиру Ольги Геннадіївни, Алла доглядає свекруху, а та подарує їх дочці – Поліні – на повноліття свою частину квартири.
– І знову обіцянки, які будуть виконані після дощу у четвер, – посміхнулася Алла. – Але я не настільки наївна, щоб вдруге наступати на ті самі граблі. Передай Ользі Геннадіївній зустрічну пропозицію: вона оформляє дарчу на мене. Прямо зараз. Причому із обов’язковою довідкою про дієздатність. І лише після цього ми переїжджаємо до її квартири. Нашу однокімнатну здаватимемо, а гроші підуть на доглядальницю, яка буде з Ольгою Геннадіївною першу половину дня, поки я працюю. Другу половину дня доглядатиму за нею буду я, а в суботу та неділю – ти, Олексію.
– Мама на це не погодиться. Вона скаже, що ти відбереш у неї квартиру, а її здаси до будинку для літніх, – відповів Олексій.
– Олексію, можна оформити дарчу з довічним проживанням – це не питання, – відповіла Алла.
Вже за годину їй зателефонувала Вероніка:
– Алло, те, чим ти займаєшся, має точну назву – шантаж! – обурено вигукнула вона.
– Це не шантаж, а мої умови, – відповіла Алла. – Я не прошу вас приймати їх. Ти можеш приїхати, і сама доглядати Ольгу Геннадіївну. Або домовтеся з Олексієм і здайте свою матір в спеціальний заклад. Які у вас можуть бути претензії до мене? До тієї, кого Ольга Геннадіївна завжди вважала за чужу людину? Ваша мати – вам і вирішувати.
Свекруха прийняла умови Алли.
Після цього Ольга Геннадіївна прожила ще майже чотири роки. Догляд за нею був добрий: півдня доглядальниця з медичною освітою, потім – Алла. Поліна теж не залишала бабусю поза увагою – розповідала Ользі Геннадіївні про те, що сталося у школі, дивилася разом із нею фільми.
Процедури та догляд дали певні результати – обидві руки почали працювати майже однаково: Ольга Геннадіївна навіть змогла в’язати.
Але, на жаль, її не стало.
Вероніка, яка весь цей час не приїжджала до матері і спілкувалася з нею лише телефоном, звинуватила Аллу в тому, що та обманом виманила у свекрухи її частина квартири. І навіть казала, що звернутися до суду.
Але минув час, і жодних дій не було. Ймовірно, Вероніці пояснили безпідставність її слів.