– Доброго дня, доню! Що ж ти батька на весілля не кличеш? – голос у слухавці здався Яні зовсім незнайомим. – Весілля, бачу, багате вирішили зіграти, ти он у соціальних мережах вбраннями та рестораном хвалишся. А батько рідний, як же? Непотрібний?
Яна так і застигла з слухавкою в руці. Свого тата вона востаннє бачила у глибокому дитинстві, на святі на честь Нового року. А потім він просто не приходив.
Мама про це розмовляти відмовлялася. І ось, дзвінок через стільки років.
– Я вам пізніше передзвоню, – пробурмотіла вона у слухавку, – зараз трохи незручно розмовляти…
– Треба ж, зайнята яка! Та чого вже ви, я ж тато твій. Я до тебе там у соцмережах у друзі додався.
Можеш сама перевірити, мені приховувати нема чого.
Все ще перебуваючи в зли Яна відкрила сторінку у соціальній мережі. Так і є, до неї додався «Вікінг Святослав».
Взагалі батька звали Сергієм, але, мабуть, власне ім’я здалося йому недостатньо гучним. А ось на фото у профілі був явно він, постарілий, але цілком впізнаваний.
Яна навіть усміхнулася. Додала батька в друзі, і почала дзвонити мамі, щоб повідомити новину.
– Мамо, ти уявляєш, тато з’явився. Дізнався про моє весілля, і хоче бути присутнім. Він перший мені зателефонував і навіть у соцмережах знайшов.
– Яна, давай я ввечері до вас з Ігорем приїду, і ми поговоримо. – у голосі матері Яна радості не почула.
Втім, хто знає, що там сталося між батьками? Нехай самі розбираються, а в неї свято, весілля на носі, підготовка йде на повний хід. Завтра приміряють сукні, і дівчатка-подружки свої вбрання теж примірятимуть.
Наречений Яні попався забезпечений, з гарної родини та нежадібний. Ігор керував сімейним автобізнесом, заробляв багато, наречену у витратах не обмежував.
Ресторан вони вже замовили, найшикарніший. Сукню дівчина шила у відомого модельєра, а відпочивати у медовий місяць вони запланували у Дубаї.
Перед весіллям вона навіть взяла відпустку на роботі, щоб повністю поринути у підготовку до свята.
А взагалі, Ігор наполягав, щоб його майбутня дружина не працювала, а займалася собою. Та й дітьми, коли вони з’являться.
Яні дуже хотілося порадувати Ігоря новинами, але мали домовленість: не дзвонити протягом робочого дня.
Тому коханого дівчина чекала з особливим трепетом. І ось він нарешті приїхав.
– Уявляєш, у мене тато знайшовся. Я його років із 5 не бачила. А тут він сам мені зателефонував, – Яна радісно обійняла Ігоря, не перериваючи розповідь, – каже, що за весілля без батька.
Але наречений її захоплення явно не розділив і насупився:
– Що ще за новини? А ти впевнена, що то батько, а не пройдисвіт якийсь? Дай мені номер, я попрошу щоб його перевірили.
– Він до мене ще в соцмережі у друзі додався.
– І посилання давай. Подивимося, чим відомий майбутній родич.
Я тобі, кохана, так скажу. Бачили ми з родиною цих родичів, які, як гриби, після дощу з’являлися, коли мама з татом бізнес розвинули і на ноги встали.
А поки вони нічого немали, нікому справ не було до того, як ми живемо, і чи ситі.
Я не проти ще одного гостя, якщо ти так хочеш. Але просто так на слово вірити ми йому не будемо.
– Добре як скажеш. – від радісного настрою Яни не залишилося й сліду.
Слова нареченого швидко опустили її з неба на землю. Їм теж з мамою довелося несолодко, коли батько пішов.
Аліменти він платив нерегулярно. А мама часом вибирала між черевиками доньці на зиму чи собі. І звісно ж купувала їх Яні.
За вечерею тему батька вони більше не чіпали.
Але потім приїхала, як і обіцяла, мати. Ігор делікатно залишив наречену з нею віч-на-віч, а сам звично “пішов” у переговори по телефону. Для нього робота – цілодобове поняття, Яна вже звикла до цього.
Втомлена, після роботи в салоні краси, Ірина Євгенівна буквально без сил опустилася у зручне м’яке крісло у вітальні.
– Ох, і день. Я думала взагалі ніколи не закінчу роботу. Дівчинка-стажерка зіпсувала стрижку постійній клієнтці. Якось виправили і знижку дали. Але волосся сивого, доню, у мене сьогодні побільшало.
– Мамо, я така рада, що ти приїхала. Хочеш чаю, кави?
– Та поки що тільки ноги витягти хочу. Не питиму на ніч і їсти не буду, а то в куплену тобою дорогу сукню не влізу. Що там тато? Звідки він узявся взагалі?
– Мабуть, знайшов мене в соцмережі, там і телефон вказаний, місце роботи. Я ж без кінця фото з підготовкою викладаю. Ось він і зателефонував.
– І що, ти рада?
– Мамо, він мій батько. Який би не був, чому б не запросити його на весілля?
– Тому що твій батько негідник, і обманщик! Якщо він буде на весіллі, ноги моєї там не буде, вибирай! – Ірина Євгенівна схопилася і схвильовано заходила по кімнаті. – Ти багато чого не знаєш, Яна. Я б взагалі не хотіла, щоб ця людина з’являлася у твоєму житті знову. Вирішуй сама.
Засмучена Яна провела маму і довго крутилася, не могла заснути. Батькові цього дня вона так і не подзвонила. Але він сам нагадав про себе наступного ранку.
– Яна, доню, давай зустрінемося, не люблю я ці телефони. – Голос у трубці звучав впевнено і трохи з насмішкою. – І маму запроси. Поговоримо, з’ясуємо стосунки.
Напевно, вона тобі про мене такого наговорила. От і нехай повторить мені в обличчя. Приїжджайте до літнього кафе в Центральному сквері, о першій годині дня. Я вас там чекатиму.
Яна навіть не встигла заперечити. Адже в неї сьогодні примірка сукні о 3 годині. Як все встигнути?
Якось вмовивши маму, але не сказавши їй про справжню мету відвідування кафе, Яна почала збиратися. Хотілося виглядати гарною та ошатною.
З мамою вони зустрілися біля входу до скверу, та працювала неподалік у салоні краси.
Спочатку Ірина Євгенівна була рада, що дочка не тримає образи на її вчорашню промову. Але потім вони підійшли до кафе. За єдиним зайнятим столиком сидів чоловік, одягнений модою 80-х. У білій, але явно старомодній сорочці, з зачесаним назад рідшким волоссям.
Ірина Євгенівна одразу змінилася в обличчі. А чоловік встав і промовив:
– Ну що, прийшли, то сідайте. Відзначимо возз’єднання сім’ї. Щось ти, Іро, погано виглядаєш. Роки тебе явно не прикрашають, постаріла, набрала зайвого, обличчя он, невдоволене. І білявкою тобі бути не личить, я взагалі світленьких ніколи не любив.
– І тобі не доброго дня, Сергію. Дивлюся, сорочку і костюмні штани так батьківські і носиш. Ти ж нічого свого зроду не мав. Та ще й норовив із дому останнє забрати.
– Ти мене перед донькою не сором, батьки ми. І борг батьківський свій я так бачу, що маю бути на весіллі, і особисто дочку під вінець вести.
А костюмчик мені наречений її купить. Небідний наречений там, видно, що сито живе, дорогою машиною їздить. Допоможе і тестю.
Я платив аліменти! Невже донька мені на старість не підкине? – Чоловік єхидно посміхнувся. – Сідайте, чого стоїте. Поговоримо. Чи ти, Яно, надто горда, щоб з батьком розмови вести?
На очі Яни набігли сльози. Весь її побудований на ілюзіях образ доброго тата на очах набував вигляду поганого сну.
Вона взяла матір за руку, і кинулася геть із парку.
Ірина Євгенівна відвела дочку до себе в салон, дала виплакатися як слід, і сказала:
– Розумієш, це я його вигнала тоді. Він твої черевики, куплені на останні гроші, заніс та прогульбанив із дружками.
А до цього все виносив, і сережки мої золоті, і твій кулончик, що бабуся дарувала. Вони в шкатулці лежали, я не одразу вхопилася.
А черевики просто стали останньою краплею, Яна. Зрозуміла я, що більше не вірю цій людині…
Засмучена, Яна поїхала на примірку сукні. Але відволіктися не вдавалося. Образ людини з кафе, що приходилася їй батьком, ніяк не йшов з голови.
Вона одразу видалила його із друзів, заблокувала номер. Але замість радісного передчуття весілля на душі було порожньо.
Увечері вона звично чекала нареченого вдома, вперше подумавши, що не хоче більше демонстративної розкоші. Ні в соцмережах, ні в житті.
Але Ігор приїхав не один, з ним були незнайомі Яні гості: два молоді чоловіки та дівчина.
– Знайомся, люба, твої брати і сестра. – Ігор усміхнувся. – Майбутня теща мені вже розповіла про ваше побачення з батьком. І я прискорив перевірку. Решту тобі хлопці самі розкажуть.
– Привіт, Яна, – зніяковіло сказав здоровань з добрим обличчям. – Я твій старший брат Михайло, ось це Олег, і Віра, найменша.
Бачиш, ми познайомилися вже дорослими і в подібних обставинах. Тато наш довше 3 років жодної дитини не виховував.
А ось на весілля вирішив ходити справно. І ми з Олегом на цю вудку навіть попалися.
Він на урочистості в мене грошей позичив, зрозуміло, не віддавши жодної копійки. А в Олега й зовсім половину подарованого на весілля забрав.
Віра сама нас знайшла, у неї майбутній чоловік у дільничим був. Вони вирішили батька перевірити перед весіллям і не дарма.
Загалом, думай сама, чи варто такого родича мати.
Яна сіла і затулила обличчя руками. Ігор обійняв її за плечі. Раптом дівчина подивилася на несподіваних гостей і розсміялася.
– Так, я правильно розумію, з батьком нам не пощастило, натомість у мене тепер є брати та сестра?
Гості зніяковіло закивали і теж приєдналися до її веселощів. Ігор сміявся найбільше:
– Яно, я, звичайно, розумів, що ти така одна. Але настільки несподіваного подарунка до весілля я точно уявити не міг.
Ви ж прийдете до нас на одруження? Із дружинами, чоловіками, племінниками Яни? Ми запрошуємо.
Яна радісно закивала. А потім вони весь вечір пили чай та ділилися дитячими спогадами.
Ігореві ці нові родичі явно сподобалися.
Пізніше він розповів їй, що з Олегом знайомий з бізнесу, у Віри своя студія танців, а Михайло працює на місцевому підприємстві.
До весілля Яна готувалася з легкою душею і була дуже рада бачити свою сім’ю в новому складі на урочистості.
Ось так несподіваний сюрприз із минулого став великим подарунком у теперішньому. У Яни з’явилися брати та сестра. А її горе-тато став приводом для об’єднання великої родини.