– Ти не розумієш, ми ж купили гараж у стані, що потребує ремонту, тому доводиться вкладати в нього гроші та сили, – розповідав Віктор дружині. – Там довелося замінити ворота, ось зараз для них зроблю додаткову опору, потім пофарбую та зроблю під’їзд із плитки.
– Рік тому ми купили цей гараж, і ти тепер там постійно пропадаєш, – бурчала Тетяна. – Таке відчуття, що комфорт машини турбує набагато більше за власний.
– Ми не молодіємо, – нагадував Віктор. – Ось підемо на пенсію, важко буде цим займатися, а так все акуратно і якісно буде зроблено.
– Прямо палац, – сміялася Тетяна.
Насправді вона відчувала змішані почуття щодо поведінки чоловіка. З одного боку, він і справді постійно пропадав у цьому гаражі, з іншого не гульбанив, підтримував себе в хорошій формі і дбав про облагородження території.
– Може синові нашому потім знадобиться, – міркував він, виправдовуючи чергові витрати. – А якщо Дмитру не знадобиться, значить, продасть його дорожче, і сам вирішить, як з грошима вчинити.
Проти таких аргументів Тетяна не могла виступати, визнаючи правоту чоловіка. Справді, треба було синові хоч так допомогти, бо гордий він був і самостійний, грошей у батьків ніколи не брав.
– Мамо, я сам нормально заробляю, – казав він Тетяні, яка намагається засунути якусь копійку. – Ти ж постійно кажеш, що батько на свій гараж все витрачає, хай краще зробить, що йому потрібно.
– Він збирався оглядову яму бетонувати, – розповідала Тетяна. – Потім Віктор розповідав, що треба купити компресор та генератор у гараж.
– Це потрібні та корисні речі, нехай бере, і я таким користуватимуся, – сміявся Дмитро.
Тетяна раділа, що син підтримує та схвалює дії батька, тому була спокійна. Вона сама нічого не розуміла у техніці, термінах і навіть не намагалася вникати. Таня була жінкою спокійною, довірливою та терплячою. Вона все життя пропрацювала у шкільній бібліотеці, дітей любила, онуків чекала і господинею була хорошою. Завжди родичі та друзі до них у гості по молодості заходили часто. Тепер рідше, бо у всіх були свої проблеми та турботи, а у Віктора ще й улюблена іграшка у вигляді гаража.
– Я шикарний набір інструментів учора бачив у магазині, – із захопленням розповідав він. – Мабуть, із зарплати куплю такий, хай буде.
– Тобі він справді потрібний? – цікавилася Тетяна, розуміючи, що покупка буде не дешевою.
– Ну звичайно! – запевняв її в цьому Віктор. – Там безліч корисних розхідників, ключів та насадок, вважай, як тобі косметичка.
Тетяна тільки посміхалася, бо її косметичка давно складалася з бюджетних засобів, так само, як і гардероб, телефон та більшість побутових витрат. Усі заробітки чоловіка йшли на гараж, в якому вона була лише один раз після покупки, вже понад рік тому. На решту витрат доводилося використовувати лише свої заробітки, яких було небагато.
– Та годі тобі бурчати і гроші рахувати, – казала їй сестра. – Подивися на інших чоловіків, після п’ятдесяти животики відростили, ходять у спортивних костюмах чи під магазинами труться. Віктор завжди одягнений акуратно, за собою стежить, з роботи приходить вчасно, а що вихідні в гаражі проводить, то ж тобі спокійніше має бути.
– Може ти й маєш рацію, тільки мені зовсім не спокійно, – відповіла Тетяна. – Не розумію я такого заняття чоловіка, ніколи він раніше не турбувався так про гараж і догляд за нашою машиною.
– Можливо, це прийшло з віком, – заспокоювала її родичка. – Я ось теж раніше по салонах краси та магазинах модного одягу бігала, а тепер захопилася кулінарією та онукам пироги печу постійно.
Тетяна намагалася відганяти від себе погані думки, але вони постійно поверталися і збиралися разом із втомою. Особливо непросто було останні кілька місяців, тому що вона майже не бачила зарплати чоловіка, що йде на автомобільні справи. Почала в’язати на замовлення, щоб мати додаткову копійку, та все одно грошей не вистачало. Віктор постійно обіцяв їй, що залишилося ще трохи і невдовзі все буде куплено, відремонтовано та доведено до ідеального стану.
– Я начальник Віктора і мені треба терміново з ним поговорити, бо є виробнича проблема, от і турбую у суботу, – говорив незнайомий голос по телефону.
– Віктор пішов у гараж і залишив телефон вдома, – розповідала Тетяна. – Я зазвичай не відповідаю на дзвінки чоловіка, просто ви подзвонили шість разів і ось.
– Я вас попрошу передати йому прохання передзвонити мені за першої нагоди, – просив бос. – Розмова забере не більше п’яти хвилин і врятує ситуацію.
Тетяна залишила приготування вареників, взяла телефон та пішла в гараж до чоловіка. Він знаходився не дуже далеко від будинку, але потрібно було йти двадцять хвилин, жінці хотілося виконати цю обіцянку. Тетяна заспокоювала себе тим, що це привід подивитися на «гаражний палац» чоловіка. Саме так мала виглядати будова, враховуючи зроблені в неї вкладення. Тільки підійшовши до місця призначення, Таня розгубилася і стала сумніватися, чи туди прийшла. Застарілий гараж стояв у бур’янах висотою під два метри, через які ледь проглядалися старі ворота з іржавим замком. Нічого не нагадувало, що тут нещодавно хтось був.
– Де ти була? – зустрів її на порозі квартири чоловік. – Я повернувся додому, тебе нема, телефонів немає, і я розгубився навіть.
– А де ти був? – не знала, як поводитися Тетяна.
– Звичайно ж, у гаражі, – не розумів Віктор. – Я ж уранці говорив, ти забула.
– Передзвони начальнику, – віддала вона телефон і пішла на кухню.
– Добре, зараз трохи відпочину, пообідаємо і потім хочу поїхати на авторинок, – влетів у кімнату Віктор, який перебував в піднесеному настрої, – мені приятель підказав, де можна купити якісний домкрат.
– Де ти був весь цей час і на що витрачав наші гроші? – Випалила Тетяна, подивившись чоловікові в очі. – Тільки не обманюй, я все знаю.
– Ну раз так, може воно і на краще, – сів на стілець чоловік. – У мене є інша жінка, тільки не наважувався тобі правду розповісти. Якщо сама знаєш, так і приховувати далі немає сенсу.
– Весь цей час ти витрачав гроші та час на неї? – застигла Таня.
– Ганні потрібна була допомога у будівництві літньої кухні, от я й допомагав, – опустивши голову, розповідав Віктор. – Вона сама, сама не справлялася, а нам вистачало.
– Тоді передай їй і від мене допомогу, – витягла останні п’ятсот гривень зі скриньки Тетяна
– Навіщо ти так, ми стільки років разом прожили, я думав, ти зрозумієш, – засуджував Віктор.
– Звичайно ж, зрозумію і буду щаслива заощаджувати на собі заради гаража, – намагалася не плакати Тетяна. – Бери останні гроші для своєї коханки, і йди до неї назавжди.
– Я піду, тільки квартира у нас у спільній власності, – нагадував Віктор. – Якщо не хочеш її втратити, можеш виплатити мені половину вартості, і питання закрите.
Тетяна гірко плакала після відходу чоловіка, забувши про приготування вечері та обіцянку зателефонувати синові. Вони з Віктором прожили разом тридцять років, а він останній рік, як виявилося, будував будинок для коханки і тепер намагався ділити їхню квартиру. Колись Тані здавалося, що все можна пережити, і розважливість творить чудеса, тепер почувала себе дуже не розумною. Хотіла кредит взяти, але не давали через маленьку зарплату, позичити теж не було в кого. Та й у сина було багато питань щодо стосунків батьків, тож довелося йому правду розповісти.
– Я все зрозумів, не переживай, – сказав тоді Дмитро, що різко став серйозним.
Через тиждень він привіз матері нотаріально завірену відмову батька від претензій на квартиру. На той момент він уже подав на розлучення та перебрався до своєї пасії. Тетяна вчилася жити сама, бажаю чоловікові, щоб його рішення не було марним. Просто вона достеменно знала, що Діма ніколи не простить батька, і навіть спроби з її боку вмовити його на мир не спрацювали. Віктор вибрав нове життя, а Тетяна вирішила жити для сина і так само, як і раніше, чекати на онуків. Тільки тепер вона чекала на них одна.