– Світлано, треба поговорити. Мені дзвонила моя мама… – Денис присів поряд із дружиною, яка годувала сина.
Та приклала палець до губ і прошепотіла:
– Тихіше, Сашко тільки засинати почав. Іди на кухню, я підійду за п’ять хвилин.
Денис кивнув, кинув погляд, сповнений обожнювання, на тримісячного сина і вийшов із дитячої. Світлана поклала дитину і приєдналася до чоловіка.
– Денисе, що сталося?
Хлопець трохи зам’явся, потім кивнув на стілець.
– Сідай, нам треба поговорити.
Дівчина опустилася навпроти чоловіка і з цікавістю подивилася на нього. Денис зачекав, поки дружина сяде і не дуже охоче сказав:
– Світлано, у моєї сестри та мами проблеми. У їхній квартирі ремонт. Причому капітальний. А Віру звільнили з роботи, і вони тепер не можуть винайняти тимчасове житло, щоб там перечекати цей час. Усі гроші вкладені у квартиру, а маминої пенсії ледь вистачить на життя.
– Знову? І що ти пропонуєш? Ми не можемо їм допомагати весь час! Ти й так їм часто підкидаєш гроші. Нещодавно ось тільки давав…
Світлана не могла засуджувати чоловіка за те, що він допомагає своїй матері. Але спонсорувати її весь час вона також не хотіла.
– Я зараз не про гроші. Я покликав маму і Віру до нас пожити, доки вони не встануть на ноги. Або поки що у них не закінчиться ремонт.
– Що ти зробив?! Повтори!
Світлана дуже сподівалася, що вона не дочула, але Денис скривився і повторив:
– Завтра мама та Віра переїжджають до нас. Я хотів тобі сказати, але…
– Хотів сказати? Цікаво, що тобі завадило? Денисе, а як ти собі уявляєш наше спільне проживання? Вони у ванні будуть жити? У нас лише дві кімнати! І одна з них дитяча.
– А в них поки що взагалі нічого немає. Їм жити, можна сказати, нема де. Світлано, я все продумав – ми ліжечко Сашка поставимо до нас у спальню. Якось потіснимося. Не назавжди.
Світлана в шоку дивилася на чоловіка, а той розуміючи, що новина для дружини надто несподівана, спробував трохи її підбадьорити. Принаймні так йому здавалося…
– Світлано, це всього на пару місяців. Віра вже шукає роботу. Їм просто потрібна допомога. Ну ти ж маєш розуміти…
– А жити ми всі будемо на твою зарплату? – скептично спитала дівчина.
– Ну, у мами ще є пенсія. Плюс дитячі. Якось простягнемо.
– У тебе все “якось”! Чому ти навіть не порадився зі мною? Ми одна сім’я і маємо разом приймати такі рішення!
– Я знав, що ти скажеш! Ти просто недолюблюєш мою сім’ю, от і все! Вони ніколи тобі не подобалися. Ні мама, ні сестра!
“Звичайно, не подобаються”, – подумала Світлана, згадавши галасливу, безпардонну Віру та її матір Ларису Сергіївну, яка завжди окидала її зневажливим поглядом.
Світлана спочатку намагалася налагодити стосунки зі свекрухою, але всі її спроби були зустрінуті в багнети, і дівчина більше не прагнула стосунків. Вони жили окремо, бачилися рідко і, здавалося, все влаштовувало.
– Денисе, але нам буде важко всім жити в одній квартирі! Не має значення, які у нас стосунки, це просто дуже складно. Чотири дорослі людини і маленька дитина!
– Світлано, ну перестань. Краще давай подумаємо як приготувати для них місце. Треба буде звільнити місце у шафі для їх речей та пересунути диван.
Світлана мовчки і практично, мало не плачучи, дивилася на чоловіка. Її сильно зачепило таке ставлення до себе. Все-таки вони були чоловіком та дружиною, а він вирішив усе сам, не питаючи її. І фактично поставив перед фактом.
– Ти мене чуєш? Світлано!
Денис уважно глянув на дружину. Він чудово бачив, що вона ображена, але не хотів розбиратися в цьому. Хлопець зараз більше думав про матір та сестру, яким потрібна була допомога, чим про дружину. Що з нею не так? Він навіть трохи обурився. Чому Світлана так ставиться до його сім’ї? Вони ж нічого їй не зробили! Ну, подумаєш, поживуть трохи. Адже не чужі люди!
– Я тебе чую, не сварись… – голос Світлани був тихим.
Вона думала про те, що Денис завжди нехтує її інтересами. Якщо треба було зробити вибір між нею та сім’єю, він завжди вибирав маму та сестру. Такий розклад, звісно, не влаштовував дівчину, але Денис навіть не слухав її, коли вона намагалася поговорити. Ось і зараз він, не замислюючись, вирішив, що мама та сестра йому важливіші, ніж вона.
– Коротше, я пішов невелику перестановку робити, а ти розберися, будь ласка, з шафою.
– Почекай поки, Сашко ж спить! Прокинеться і пересунеш усе.
Денис кивнув, погоджуючись із дружиною. Потім, як ні в чому не бувало, спитав:
– Що в нас сьогодні на вечерю? Я так зголоднів! Нагодуєш голодного чоловіка, га?
– Пюре з котлетами, – відповіла Світлана, думаючи про своє.
Денис хотів вийти з кухні, але потім зітхнув і неохоче кинув:
– Світлано, не ображайся на мене, я ж просто намагаюся допомогти своїм. Вони теж моя сім’я, зрозумій це, зрештою.
Дівчина нічого не відповіла. Вона не хотіла розмовляти з чоловіком, який так робив. Денис махнув рукою та пішов.
– Не хочеш миритися і не треба, – промимрив він.
Світлана дуже хотіла, щоб Денис хоча б підійшов до неї ближче і обійняв, а не вибачався ось так. Видно ж, що йому все одно, що вона відчуває. Він зробив так, як вважав за потрібне і останнє його не хвилювало.
Дівчина сиділа на кухні, доки не прокинувся Сашко. Маля заплакало, і Світлана поспішила до нього. Денис лежав на ліжку, навіть не подумавши встати до дитини.
– Чого ти лежиш? Сашко плаче!
– То ти ж підійти можеш сама! Все одно нічого не робиш!
Світлана ледве стрималася, щоб не насваритися на чоловіка і взяла сина на руки. Він перестав плакати і притулився до неї.
Наступного дня з самого ранку почалася метушня. Денис попросив дружину приготувати смачний обід і, по суті, це було єдине, що вони сказали один одному. Світлана не мала жодного бажання спілкуватися з чоловіком. А Денис думав, що незабаром дружина перестане ображатись і все буде як і раніше. Докласти спроби примирення він навіть не думав. Як завжди.
-Так, у вас, звичайно, місця обмаль! Не хороми, м’яко кажучи, не хороми… – з порога почала Лариса Сергіївна.
– Ну, мамо, що є.
– Гаразд, це я так. Для порядку. – усміхнулася вона синові. – Краще допоможи речі занести. І заплати таксисту, він там унизу чекає.
Світлана з легким невдоволенням дивилася, як Денис слухняно виконує накази мами. І раптом вона усвідомила, що тепер буде так постійно. Лариса Сергіївна зиркнула на невістку і запитала:
– А ти чого стоїш? Іди помагай! Стоїть вона, гляньте на пані.
Світла підняла брову і кинула:
– А нічого, що я з дитиною стою? Мені його залишити і до вас кинутися ваші речі носити? Самі впораєтеся!
– Бач яка! Груб’янка. – Лариса Сергіївна похитала головою.
Світлана внутрішньо посміхнулася. Вона ще напередодні зрозуміла, що не зможе жити зі свекрухою та сестрою чоловіка, але ще на щось сподівалася. А тепер чітко усвідомила, що їм не місце в одному будинку.
Коли Денис зайшов із речами до квартири, Лариса Сергіївна відразу підійшла до нього.
– Синку, у мене до тебе прохання. Поки ми житимемо тут, нехай твоя дружина поводиться ввічливо та пристойно. Не встигла я поріг переступити, як вона мені вже нагрубіянила…
– Мамо, ти серйозно? – напружився Денис. Йому дуже не хотілося справити на матір погане враження.
– Куди серйозніше. Вона стала зухвалі речі говорити, як тільки побачила. З перших хвилин. Розберися, синку.
Денису більше нічого не треба було чути. Він суворо глянув на дружину і кивнув головою.
– Світлано, а ну ходімо поговоримо.
Дівчина зручніше взяла сина і зайшла за чоловіком до спальні.
– Ти можеш трохи заспокоїтись і не ображати мою матір? Вона й так незручно почувається, а ти все тільки гірше робиш! Поводься нормально!
– Денисе, все не так…
Світлана спробувала пояснити, але Денис приклав палець до її губ.
– Сподіваюся, що ти мене зрозуміла. Або розмовлятимемо по-іншому.
– А то що? – На переніссі дівчини залягла складка.
– Нічого, – зам’явся хлопець, – Я просто прошу бути ввічливою з моєю мамою та сестрою. Це ж не так багато, правда?
Він вийшов зі спальні, а Світлана поклала сина на ліжко і притиснула долонями щоки. Їй дуже не хотілося це робити, але вона розуміла, що доведеться вдатися до крайніх заходів.
Ще напередодні, поки Денис був у душі, вона зібрала речі собі та Сашку. Дівчина передчувала, що щось може піти не так і не збиралася закривати очі на вибрики свекрухи та зневажливе ставлення чоловіка. І тепер, витягнувши сумку з-під ліжка, вона одяглася, поклала у колиску сина, і попрямувала до виходу.
Денис зі своєю родиною сидів на кухні, вплітаючи обід, який Світлана приготувала для них.
– Ой, Світлано, а ви гуляти пішли? Купи ще щось до чаю! І не затримуйся сильно, – гукнув він їй.
– Бувай, Денисе, – тихо сказала дівчина.
Вона зачинила двері і спустилася вниз. Біля під’їзду на неї вже чекала машина таксі. Світлана домовилася з батьками, що поки поживе у них. Мама з татом не були проти, вони любили дочку і нудьгували за нею, коли вона вийшла заміж.
…Денис зателефонував лише через дві години, Світлана сиділа у батьків і відпочивала, набираючись фізичних і моральних сил.
– Ти де? – Його голос був незадоволеним. – Я ж просив не затримуватись. Чекаємо на тебе з солодощами…
– А нема солодощів! Я не прийду додому, поки там твоя родина. Ти хотів із ними жити, а не я. От і живи!
– Що? Що ти несеш? Ти де?
– У батьків, – Світлана розуміла, що чоловік, має право знати, де вона і дитина.
– Повертайся негайно!
– Ні, я не повернуся. Я тобі все сказала, Денисе. Ти сам винен у тому, що я пішла. Захочеш мене повернути, знаєш, що робити. І не затягуй, бо я можу й передумати…
Світлана поклала слухавку та сумно зітхнула. Вона знала, що поки що Денис не приїде за нею. Тепер йому треба було подумати і вирішити, з ким він хоче бути. Дівчина не сумнівалася, що Денис любить їх і повернеться за ними, але вона хотіла, щоб чоловік побачив свої помилки і більше не повторював їх. А на все це потрібен був час…