Шість років тому Дмитра від одруження з Вірою відмовляли і батьки, і друзі, але він нікого не послухав, про що пізніше пошкодував.
Коли між молодими людьми виник роман, Дмитро не підозрював, що його обраниця – заміжня жінка.
Віра наявність офіційного чоловіка ретельно приховувала, на роботу вона навіть обручку не носила.
Правда розкрилася банально і дуже некрасиво – чоловік Віри побачив їх з Дмитром в ресторані, і там же влаштував сварку:
– Поки я працюю не покладаючи рук, щоб закрити всі твої потреби, ти по… скачеш! Скажи мені, чого не вистачає? Навіщо ти це робиш?
Трималася Віра спокійно:
– Я навіть рада, що ти все дізнався. Набридло мені, Олегу, ховатися. Дмитра я люблю, і із задоволенням вийду за нього заміж!
До речі, він щойно зробив мені пропозицію. Я сподіваюся, що ти проти нашого розлучення нічого не маєш?
Олег проти нічого не мав, сам подав на розлучення і, ставши вільним, одразу ж поїхав із міста.
Друзі по вуха закоханому Дмитру казали:
– Ну, куди ти лізеш? Невже цей вчинок твою наречену характеризує з позитивного боку? Де гарантія, що вона колись не зрадить тебе?
– Не зрадить, – від чогось був упевнений Дмитро, – вона мене кохає. А коли кохають, до кінця зберігають вірність!
***
Заради коханої дружини Дмитро старався. Через 2 роки після весілля у пари народився син, а ще за два роки Дмитро взяв в іпотеку двокімнатну квартиру в новобудові.
Весь цей час подружжя жило на орендованій квартирі, тому що батьки чоловіка навідріз відмовилися приймати у себе вдома невістку:
– Не подобається вона мені, синку, – тихенько говорила Дмитру мама, – погляд у неї поганий… Не можу пояснити…
Розважлива вона жінка, розумієш? Коли вона витягне з тебе всі соки, то просто піде.
І дитина їй не перешкода, вона і її покине! Віра твоя звикла жити лише для себе.
Дмитро не вірив: ну хіба могла його кохана дружина з ним так вчинити?
Коли будинок здали та мешканці отримали ключі від своїх квартир, Дмитро у двокімнатній квартирі затіяв ремонт.
Поспішав, вкладав у облаштування власного кута всі вільні гроші заради того, щоб швидше переїхати, влаштувався навіть на другу роботу.
Віра теж працювала діловодом в одній невеликій фірмі. Зарплату красуня витрачала виключно на себе.
Дмитро, у гонитві за додатковим заробітком, одразу й не помітив, що дружина до нього охолола.
Віра стала пізніше повертатися додому, часом пахло терпким чоловічим одеколоном.
Увагу чоловіку вона зовсім припинила приділяти, на будь-які запитання Дмитра відповідала:
– Давай потім. Я втомилася, день сьогодні був важкий, мені треба відпочити.
Маленький Степан теж потребував уваги матері. Віра начебто забула про існування дитини.
Якось Дмитру зателефонувала вихователька і запитала:
– Дмитре Валерійовичу, привіт. А ви дитину коли забиратимете? Дитячий садок закритий, тільки Степан ваш лишився. Ви мені, звичайно, вибачте, але мені теж треба додому.
– А хіба дружина не забрала? – застиг Дмитро.
– Ні, Віра Олександрівна його лише привела. Я і здивувалася, адже зазвичай вона до шостої вечора за хлопчиком заходить, а зараз вже шість – сорок, а її все немає і немає.
До дружини Дмитро додзвонився лише з четвертої спроби. Віра чоловікові на претензії відповіла холодно:
– Ну нічого страшного. Подумаєш, сорок хвилин зайвих у садочку побув. З’їзди, забери, мені ніколи!
– Чим же ти цікаво таким зайнята? – обурився Дмитро, – у тебе робочий день закінчується о п’ятій – тридцять!
– У мене теж можуть бути свої справи, підробітки, зрештою. Менше говори, просто з’їзди у сад і забери сина! Ти його батько, чому я весь час за дитину повинна відповідати?
Дмитро сина забрав і відвіз до батьків. Він хотів віч-на-віч, без дитини серйозно поговорити з дружиною і з’ясувати в неї нарешті, що відбувається.
Віра повернулася додому пізно, чоловіка вона слухала в піввуха.
– Дмитро, припини влаштовувати сварки, – зморщившись, попросила Віра, коли чоловік вп’яте поставив їй одне і те ж питання, – я ж пояснила, що працювала! Чому взагалі ти мені влаштовуєш допит?
Я – вільна, доросла людина, і ні перед ким звітувати не зобов’язана. Так, трапився форс-мажор, я не встигла забрати сина з дитячого садка. Це така проблема?
***
Через два тижні після цієї розмови Дмитро нарешті дізнався правду.
Він якось заїхав додому в обід, впевнений, що в квартирі нікого немає. Христину з незнайомим чоловіком він застав у самий пікантний момент.
Навіть не соромлячись, вона посміхнулася:
– Так, не вчасно ти. Завадив нам, що ще сказати!
Сварилося подружжя довго.
Віра в тому, що сталося, звинуватила чоловіка:
– Та тому що ти абсолютно ніякий! У всіх планах! Мені з тобою нудно та прісно.
Щоб дивувати жінку, Дмитре, потрібно постійно працювати над собою. Припини репетувати! Нічого такого не сталося. Подумаєш…
– Я забираю сина і йду! Мали рацію мої батьки, коли казали, що з тобою зв’язуватися не варто.
Про кохання співала, у почуттях клялася, і набік від мене бігала… Та ще сюди, в цю квартиру, водила. Совісті як ще вистачило!
– Тільки спробуй забрати сина, – відповіла Віра, – Я в суд звернуся!. Не наживай собі проблем.
Дитина має жити з матір’ю. Так, і ще раз повторюся: нічого страшного не трапилося, просто забудь про те, що сталося, і все.
Зі свого боку, я обіцяю, що більше такого не повториться. У нас з тобою дитина, і сім’ю треба зберегти хоча б заради неї.
***
Дмитро зібрав свої речі та пішов. Попереду на нього чекав суд з визначення місця проживання дитини, але адвокат Дмитра попередив відразу:
– Шанси насправді мізерно малі. На жаль, у нашій країні суд завжди стоїть на боці матері.
З погляду закону вона нічого протиправного не зробила, з ймовірністю 90% сина залишать з нею.
Ми наполягатимемо на визначенні порядку спілкування, у будь-якому випадку ви з дружиною маєте однакові права на дитину.
У цьому питанні, гадаю, суддя піде вам назустріч.
Віра була впевнена, що варто їй тільки поманити Дмитра пальчиком, як він одразу до неї прибіжить.
Нічого у своєму житті жінка міняти не збиралася. Вона просто вирішила надалі бути обережнішою і ретельно дотримуватися конспірації – коханців додому не приводити.
Віра щиро вважала, що Дмитро, як і раніше, повинен повністю утримувати її і сина.
Коли настав час оплачувати квартиру, вона відразу зателефонувала чоловікові і попросила:
– Гроші мені на карту переведи. Потрібно з господаркою розрахуватися.
– Доброго дня, по-перше, – привітався Дмитро, – а по-друге, я в цій квартирі вже не живу і платити за неї не збираюся.
– Зате я в ній живу! І Степан, до речі, тут також живе. Твій, нагадаю, сину. Гроші переказуй! Я не хочу ще раз з тобою сваритися.
Мені все одно платити нема чим, ти сам чудово знаєш. Не псуй остаточно стосунки, виконай моє маленьке прохання.
А, і ще продуктів привези. У мене навіть туалетний папір закінчився.
– Оберти зменш! Нехай коханець тебе годує, нічого ти від мене не дочекаєшся. Якщо ти забула, то я нагадаю: ми з тобою скоро розлучаємося! Все, я нічого про тебе чути не хочу!
– А доведеться. Ми будемо майно ділити, іпотечну квартиру, наприклад. Аліменти ти будеш і на мене, і на сина платити.
Компенсацію я з тебе проситиму за машину – вона в шлюбі куплена. Навіщо тобі ці проблеми? Ще не пізно вибачитись.
– За що? – Здивувався Дмитро.
– За свраку, яку ти при сторонній людині влаштував. Поводився, як… ганчірка!
Я, звичайно, підозрювала, що ти в нас натура вразлива, але не настільки ж. Вибачишся і можеш повертатися.
Забудемо це непорозуміння і житимемо далі, як жили.
Дружині Дмитро на поступки не пішов. Якщо Віра наполягає на розподілі майна, то нехай він відбудеться.
Водночас у суді поділять і кредит, взятий на ремонт іпотечної квартири.
***
За кілька днів до засідання суду Віра зателефонувала Дмитру та запропонувала угоду:
– Я хочу, щоб Степан жив із тобою. Якщо ми розлучаємося, то я не готова взяти на себе турботу про дитину.
Ти його виховуй, утримуй, а я стану недільною мамою.
Дитину добровільно віддам лише у разі твоєї відмови від аліментів.
Сам розумієш, що після розлучення мені доведеться знову влаштовувати своє особисте життя, і можливості платити гроші дитині у мене не буде.
Того ж вечора Дмитро забрав дитину. Віра йому пояснила:
– Я з цієї квартири з’їжджаю. Мій молодий чоловік проти, щоб син жив у його квартирі, тому я, власне, і зважилася на такий крок.
Я сподіваюся, у тебе вистачить совісті не позбавляти мене можливості бачитись із сином? Я хочу, щоб Степан мене пам’ятав.
– Засідання покаже. Якщо чесно, Віро, я від тебе такого не чекав. Невже ти готова ось так ось проміняти дитину на особисте щастя?
Нічого не відчуваєш всередині? Тобі перед Степом не соромно?
– А чому мені перед ним має бути соромно? – Здивувалася Віра, – ти що ж, вважаєш, що я не маю права на щастя? Ще як маю!
Чужа дитина для вас, чоловіків – це обов’язково проблема. Ніхто мене з дитиною заміж не візьме, у цьому я певна.
А тобі, як мені здається, і одружуватися не треба. Інші в тебе пріоритети. Та й Степану з тобою буде краще – все-таки хлопчик.
Зовсім скоро він подорослішає і потребуватиме батьківського виховання. Мені здається, що це найоптимальніший вихід із ситуації!
Я сподіваюся, що совість тобі таки не дозволить подати на мене на аліменти.
У суді Віра заявила, що згодна сина залишити з батьком. Незважаючи на заперечення, аліменти їй такі присудили.
Від своєї частки майна, нажитого у шлюбі, Христина відмовлятися не збирається – вона колишньому чоловікові зазначила суму компенсації.
З сином Віра не бачиться, надто багато часу тепер у жінки забирають нові стосунки. Степан за мамою дуже нудьгує.