Валерій у своїй дружині душі не чув. Одружилися вони багато років тому і досі любили одне одного так само, як і в день весілля.
Поліна подарувала чоловікові трьох прекрасних дітей, при цьому поклавши на вівтар сім’ї здоров’я.
Кожна вагітність давалася жінці дуже тяжко. Поліна з дитинства непереносила багато продуктів і, як на зло, у вагітності їй дуже хотілося чогось «забороненого».
Відсутність можливості з’їсти апельсин чи мандарин Поліну доводила до сліз.
Валерій, спостерігаючи, як дружина плаче, вирішив спробувати її здивувати. Він одного разу приготував японський суп, рецепт якого дізнався у гостя ресторану, японця.
Несподівано страва Поліні сподобалася, і з того часу Валерій взяв за правило кілька разів на тиждень тішити кохану дружину різними вишуканими стравами.
Після народження третьої дитини вони домовилися, що тепер готуватимуть по черзі.
У Поліни відновився гормональний фон, жінка знову повернулася у свій звичний спокійний стан, і до прохання чоловіка поставилася з розумінням:
– Звісно, ти, мабуть, і так уже втомився від сковорідок та плити. Я не хочу, щоб улюблена робота приносила тобі розчарування.
У будні дні готуватиму я, а у вихідні, якщо в тебе з’явиться бажання – ти.
На тому й вирішили.
Взагалі Поліні та Валерію завжди вдавалося домовитися, за чотирнадцять років шлюбу подружжя жодного разу не посварилося.
Сварка трапилася зовсім недавно через сестру Поліну, Лілю. Вона саме завагітніла і почала просити, щоб усі до неї ставилися мінімум як до англійської королеви.
***
Поліна та Ліля ніколи близькі не були. Старша – молодшу недолюблювала. А молодша – старшій заздрила.
У Поліни, на думку Лілі, все було краще. Квартира – більша, чоловік – надійніший, машина – новіша.
Батьки, дізнавшись про швидке поповнення в сімействі, закотили свято, на яке, природно, запросили Поліну з чоловіком.
Сидячи за столом, Марина Сергіївна, мати Поліни та Лілі, сказала:
– Поліно, я знаю, що в тебе деякі речі від молодшого лишилися. Ви ж для кожної дитини на все нове купуєте.
– Так, є, – кивнула Поліна, – а що?
– Хотіла попросити, щоби ти Лілі ці речі віддала. Пора придане для дитини купувати.
– Добре, – відповіла Поліна, – я продам колиску та заколисуюче крісло-качалку за суто символічну суму. Манежу немає, подруга забрала.
– За гроші? – здивувалася Марина Сергіївна. – Ти хочеш продати колиску своєму рідному племіннику?
– Я ж сказала, мамо, що сума буде суто символічною! Речі практично нові, у чудовому стані. Ти ж знаєш, я завжди користуюся всім акуратно. Коштували вони дорого, мені хотілося б бодай частину від суми повернути.
– Тааак, – простягла Ліля, – не чекала я від тебе! Я, звичайно, знала, що ти – та ще скнара, але не настільки!
Сварка назрівала, і Валерій поспішив попрощатися з гостями та забрати дружину додому.
Ось дорогою вони й посварилися:
– Ну що ти, Поліно, віддати Лілі просто так колиску не можеш? Якось незручно гроші з неї брати, ви таки рідні сестри.
– Вона звикла жити на халяву. Я взагалі не зрозумію, чому я маю її чи її дитину чимось спонсорувати? У неї чоловік є. Ось хай і заробляє!
– Поліно, годі тобі скупитися! Ну, незручно, правда, навіть мені.
– А ти мене не вчи, як власними речами розпоряджатися, я сама знаю!
Жаль тобі? Іди та купи для Лілі все нове, а чоловік її нехай продовжує лежати і нічого не робити!
Ось зараз і вирушай у магазин, тільки мене додому довези!
***
Ліля за гроші щось брати у сестри відмовилася навідріз.
Марині Сергіївні старшу доньку розлучитися з речами вговорити не вдалося.
Поліна на чоловіка ображалася три дні, а потім вони помирилися.
Валерію вона сказала:
– Ти не ображайся на мене, просто я чудово знаю Ліліну натуру. Вона з раннього дитинства вважає, що їй усі чимось зобовʼязані, от і намагається постійно на чужому горбі до раю в’їхати! А я таких людей не переварюю!
***
Валерій дуже скоро зрозумів, що його дружина мала рацію.
Ліля, використовуючи своє «особливе» становище, почала звертатися до зятя з незвичайними проханнями:
– Валерій, привіт, – дзвонила чоловікові Ліля. – Я така рада, що ти в ресторані працюєш! Хочемо з Павлом вибратися в люди, посидіти трохи у пристойному закладі.
Дзвонила у ваш ресторан, і мені сказали, що вільних столиків немає! Ти вже пошукай для нас містечко, не відмовляй рідні!
– Валерій, привіт, – дзвінок повторювався за кілька днів, – ти ж сьогодні вихідний? Прекрасно! Відвезеш мене в зоопарк, а то Павло за такої погоди машину заводити не хоче. Через ожеледицю він, бачите переживає!
А мені так хочеться з тваринами поспілкуватись. Говорять, це дуже корисно для вагітних!
Валерій, спочатку хвилюючись зіпсувати своєю відмовою стосунки із родичами дружини, прохання Лілі покірно виконував, а потім втомився.
Поліна, дивлячись на все це, тільки посміювалася:
– Чекай, далі буде ще гірше. Я тобі, Валерій, рекомендую поки ще не пізно, Лілю зі своєї шиї зняти. Потім ти її взагалі не позбудешся.
Тиждень тому Валерій зрозумів, що дружину варто послухатись. Ліля вигадала для нього чергове, тепер уже «довгострокове» завдання.
***
Ліля зателефонувала зятю рано-вранці і його розбудила.
Валерій слухавку підняв не дивлячись, він думав, що, можливо, хтось із колег його шукає. Знав би він, що телефонує сестра дружини, телефон би відключив.
– Валерій, привіт. Я тебе розбудила? Ну вибач, я в цей час вже давно не спаю. Хотіла в тебе дещо дізнатися. Скажи, а правда, що ти, коли Поліна була вагітна, якісь особливі страви готував?
– Ну так, правда, – не відчуваючи каверзи, чесно відповів Валерій, – було таке.
– Ммм, – сказала Ліля, – а мені мама вчора сказала, а я відразу не повірила. Ну що, у мене замовлення приймеш?
– В якому сенсі? – не зрозумів Валерій, – яке замовлення?
– Ну як! На ресторанні страви! Мені теж хочеться спробувати щось особливе, а грошей на походи різними закладами не напасешся!
А в тебе в ресторані і продукти безкоштовні, і є час, щоб мені їжу приготувати, і можливість кур’єра відправити.
Мені б, Валерій, дуже хотілося сьогодні поїсти морепродукти. Прям як уявлю собі – слинки течуть!
А краба у вас там нема? Га?
Валерій застиг:
– Ліля, почекай, ти все неправильно зрозуміла. Я готував вдома із продуктів, які за свої гроші купив.
Страви були цілком собі звичайними, ніяких делікатесів.
Як би я не хотів тобі допомогти, я не можу. Хто мені дозволить витрачати на свої потреби продукти, які закуповує хазяїн для свого закладу?
Ліля відразу зашморгала носом:
– Ти мені не можеш відмовити. Валерій, я вагітна, мені хочеться! Це не я тебе прошу, це дитина просить. Не бери гріх на душу – вагітним не можна відмовляти!
Поліна прокинулася і з цікавістю спостерігала за розвитком подій.
Валерій, слухаючи схлипування Лілі, намагався вставити хоч слово:
– Ти зрозумій мене, що я не можу! Та це навіть звучить дивно. Чому я маю готувати для тебе окремо? Хочеться тобі ресторанної їжі – йди в ресторан, я тут до чого?
– Але ж Поліні ти ж готував, – вигукнула Ліля, – я чим гірше? Я чим відрізняюся від неї? Я теж вагітна!
Валерій остаточно втратив сенс розмови:
– Поліна – моя дружина, і носила вона тоді моїх дітей. Ти сестра моєї дружини. Різницю вловлюєш? У тебе є чоловік, нехай він і водить тебе ресторанами.
І взагалі, я давно тобі хочу сказати: припини мене своїми проханнями діставати! І не дзвони мені більше так рано!
Валерій кинув слухавку, а Поліна глянула на годинник:
– П’ять хвилин – і тобі подзвонить мама. Зараз Ліля їй нажаліється, сльозу пустить, розкаже, який ти поганий!
Поліна мала рацію: за кілька хвилин із зятем захотіла поговорити Марина Сергіївна.
Її Валерій вислухав мовчки.
– Ти непорядно робиш, Валерій, – почала читати нотації Марина Сергіївна, – ти Лілю навіщо до сліз довів?
Тобі що, складно півгодини витратити і приготувати для моєї доньки тарілку чогось особливого? Я не розумію?
– Марино Сергіївно, – вигукнув Валерій, коли теща закінчила свій монолог, – Я цього робитиму! Не повинен я, зрештою! Нехай за Лілею доглядає її чоловік. Телефонуйте до Павла з цими претензіями.
– З нього немає жодного сенсу, він лінивий, зайвий раз з дивана не встане. А ти міг би допомогти нам!
Тим більше, таку шикарну нагоду маєш. Я серіал дивилася по телевізору, бачила, які продукти на кухні ресторану є. І ти до них усіх маєш доступ!
Валерій тещу та Лілю відразу заблокував. Поліна розсміялася і потяглася за своїм телефоном:
– А зараз дзвонити почнуть мені. Проситимуть, щоб я тебе вмовила виконати мааааленьке прохання Лілі.
Ну, та я – не ти, мені завжди є, що сказати нахабній сестричці.
У Поліни розмова з родичками вийшла коротка:
– Обійдетеся! Мій Валерій вам нічого не зобов’язаний. А якщо, мамо, Ліля твоя хоче смачно поїсти, то дай їй на це грошей! За свій рахунок у ресторани води.
Тільки я вважаю, що далі трьох походів справа не дійде – тобі швидко набридне витрачати гроші на забаганки Лілі.
Валерія вмовляти не буду, йому можете більше не дзвонити, ваші номери в чорному списку.
Чоловіка я підтримую, нема чого нахабніти! Жити за коштами треба.
Ліля на сестру та зятя образилася, тепер з Поліною вона не спілкується.
Марина Сергіївна теж деякий час не дзвонила, але потім все ж таки зв’язалася зі старшою дочкою і визнала її правоту.
Валерій зітхнув спокійно – таки чудова річ цей чорний список.