Аліса залишилася вдома зі своєю бабусею Тетяною Андріївною. – Бабусю, там у мами на тумбочці помада лежить! – раптом сказала дівчинка. – Давай ти хоч помадою губи підфарбуєш, га? Вони саме збиралися йти в дитячий садок. Тетяна Андріївна підвела помадою губи, поправила волосся й подивилася на себе у дзеркало. – Яка ж ти гарна, бабусю! Як королева! – захоплено дивилася на неї внучка. Біля входу на територію дитячого садка стояв їхній сторож дядько Микола. Він провів їх поглядом. А коли жінка виходила з дитсадка, дядько Микола раптом підійшов до Тетяни Андріївни з несподіваною пропозицією

– Матусю, я не хочу до бабусі Надії їхати, – Аліса щось ліпила з пластиліну і слухала, що говорять батьки.

Як вони втомилися на роботі та що хочуть хоч на кілька днів поїхати відпочити. Їхати з ними Аліса відразу відмовилася.

– Ти чого, маленька? – тато посміхнувся й обійняв доньку.

– Просто не хочу! – Аліса не хотіла зізнатися, що там же ж іще треба буде літаком летіти окрім поїзда.

А цього вона побоювалася.

Але бабуся Надія якось говорила по телефону з якоюсь тіткою. Про те, як мама з татом люблять літати, це страшно. Літак весь тремтить. І що її мама завжди придумує якісь нісенітниці. Краще б, мовляв, на дачі у неї відпочивали.

У бабусі Надії Алісі завжди подобалося. Але зараз вона подумала, що бабуся буде переживати за батьків, дзвонити подругам і тріпати Алісі нерви! Мама так іноді каже – «не тріпай мені нерви»…

– Що значить не поїдеш до бабусі Надії? – Здивувався тато. – Тобі вже шість років, з нами їхати ти відмовилася, ну ти ж розумієш, що нам треба відпочити?

– Тату, мені вже шість років, я скоро до школи піду! – Аліса поблажливо подивилася на тата. – Ти забув, як я тобі тоді смажила яєчню? І чай я вмію заварювати і канапки робити. Не пропаду, тиждень якось протримаюся, їдьте, якщо вам так треба!

Тато розсміявся, а мама обняла Алісу.

– Доню, і справді, ти вже така доросла у нас! Але я все ж таки тоді попрошу бабусю Таню приїхати до нас, гаразд? Вона казала, що може взяти вихідні.

Бабуся Таню Аліса трохи побоювалася. Вона жила на іншому кінці міста і мала важливу роботу. Тому з Алісою вона не вміла говорити, як звичайні бабусі говорять. Чи не звикла напевно. І взагалі бабуся Таня була у них не часто.

Тато про неї якось говорив мамі, думаючи, що Аліса не чує:

– Я до твоєї мами добре ставлюся. Теща вона добра, не лізе в наше життя і грішми нам допомагала, я добре пам’ятаю! Але більше вона не пристосована ні до чого. Тільки й уміє, що працювати, не розумію, як вона взагалі існує? Тому й заміж більше не вийшла, який мужик таке життя витерпить? Ні оладок, ні борщу, ні тобі котлеток! Та й сама худа, одягається в костюми, що на ній висять. І бліда, хоч би помадою нафарбувалася!

– Ну, ти даєш, я думала ти і не помічаєш таке, – здивувалася мама.

– Ну так, я сліпий! – тато смішно захихотів і вони поцілувалися.

Аліса давно для себе вирішила, що обов’язково вийде заміж за такого самого чоловіка, як її тато! Він найкращий!

Мама і тато швидко зібрали гарну червону валізу, з якою любили їздити. Дочекалися приїзду бабусі Тані й поїхали на таксі на вокзал.

А бабуся Таня та Аліса залишилися вдвох.

Аліса сиділа й займалася улюбленою справою – ліпила з пластиліну й поглядала на бабусю.

Вона знову прийшла в костюмі, сіла на диван, зітхнула й вувімкнула телевізор. Потім на Алісу подивилася:

– Ти любиш ліпити?

– Так дуже! – Алісі стало смішно – доросла, а не знає, що говорити! Й Аліса чемно підтримала розмову,

– Бабусю, а ти взяла халат удома переодягнутися?

– Ні, я не подумала про це, – бабуся Таня засмучено посміхнулася.

– Нічого, у мене є велика футболка і штани, мені на виріст купили, тобі точно підійдуть, ти худа, – Аліса по-хазяйськи дістала їх із шафи,

– Одягай!

– Може краще мамин халатик? – засумнівалася бабуся.

– Без дозволу не можна брати, а мами нема. Одягай, я тобі дозволяю, дивись яка велика й нова! – Аліса щедро виклала нову кольорову футболку й широкі штани.

Бабуся Таня покірно переодяглася.

– Ха, тобі якраз, – засміялася Аліса. – Ти не бійся, я слухатимуся! Мама казала, що ти з дітьми не вмієш поводитися? Ой, а як же ж ти маму тоді виростила? – Раптом здивувалася Аліса.

– Ну я… Працювала, бо ж із чоловіком розлучилася. А мені моя мама допомагала, – пояснила бабуся Таня.

У футболці та її штанах, які їй були до коліна, вона здалася Алісі дуже милою!

– Твоя мама? Вона зараз уже на небі? – Аліса зліпила з пластиліну ведмедя і поставила на картон. – А мої мама з татом будуть у літаку летіти, високо високо! Бабуся, а ти боїшся літати літаком? – тихо спитала Аліса.

Вона за маму та тата дуже переживала.

– Літати? – пожвавішала бабуся Таня. – Звичайно не боюся, я ж раніше літала колись. Це так чудово, раз – і вже на морі. Або в якомусь гарному місці, наприклад. Хочеш ми з тобою разом якось у подорож полетимо?

– Хочу! – Аліса уявила, як вона з такою смішною бабусею полетить – з нею не страшно.

– До речі, бабусю, я хочу з тобою на дивані спати, бо мама поїхала і мені одній страшно, – закинула вудку Аліса, і бабуся погодилася!

Увечері затишно влаштувавшись поряд із бабусею, Аліса спочатку попросила розповісти казку. Але казка була не дуже.

– Ну, розкажи тоді, як ти була маленька?

– Я маленька? – Бабуся посміхнулася. – Алісочко, я забула вже!

– А ти на дивані стрибала? А кошеня хотіла? – розпитувала її Аліса.

– На дивані стрибати дуже хотіла, але мені не дозволяли, – зізналася бабуся Таня. – Та й кошеня я один раз принесла з вулиці, а мама його сусідці віддала. Тому що в мене руки ніжні, не можна, подряпини будуть!

– Бідненька ти в мене, – Аліса з сонним виразом обличчя їй усміхнулася і погладила по щоці. – Ну не сумуй, вранці будемо разом на дивані стрибати, гаразд? Бо мені теж не дозволяють!

Вранці Тетяна Андріївна прокинулася за звичкою рано. Але боялася поворухнутися – на її плечі, уткнувшись носиком і згорнувшись тепленьким грудочкою, сопіла її онука. Таке незвичайне почуття – її рідна онука! Вона і доньку свою Юлечку теж рідко малесеньку бачила.

З чоловіком майже відразу розлучилися, він не допомагав і Тетяна Андріївна на дві роботи влаштувалася.

Добре мати їй допомагала, але у мами пенсія була крихітна. Ось і працювала Тетяна Андріївна за двох. І тепер за звичкою як заведена все працює, і працює. Щоб колектив не підвести, та й удома одній що робити?

Коли Алісочка у Юлі народилася, їм свекруха одразу взялася допомагати. Надія Михайлівна жінка хороша, хазяйська. На дачі у неї город, кущі смородини, вишня і яблуні. І ще двоє онуків від дочки до неї на літо приїжджають.

Молодець вона, у Тетяни Андріївни так би спритно не вийшло і варення варити, і всіх годувати, і госте вітати.

Вона сама навіть усі казки забула. Їй і кошеня не завести, вона допізна на роботі, або взагалі у відрядженні. Кошеня сумуватиме одне.

Аліса заворушилася і розплющила очі.

– Бабусю, ти не спиш? Чудово, сьогодні в садок не треба, а тоді давай трохи на дивані пострибаємо? Поки мами з татом немає, га? Ти худенька, ми не зламаємо, дивись ось так, потихеньку!
Сама не знаючи навіщо, Тетяна Андріївна стала на дивані і взяла за руку Алісу. І вони разом підстрибнули на дивані, а потім ще й ще!

Диван був пружний і це було так чудово!

Аліса щасливо засміялася і бабуся Таня теж. Але потім акуратно присіла і злізла з дивана.

– Алісо, давай більше не будемо, поки диван цілий? А до мене приїдеш і пострибаємо?

– Давай! – Аліса в байковій піжамці, тепла зі сну, обійняла Тетяну Андріївну. – Бабусю, ти така гарна!

На сніданок вони разом варили кашу.

Аліса її не дуже любить, але разом несподівано смачно вийшло. Потім ходили гуляти в парк і разом каталися на атракціонах. І Аліса помітила, що бабуся очі закривала,

– Ти боїшся, бабусю? Не бійся, тримайся за мене!

На обід була локшина куряча, мама їм зварила. А потім вони разом робили аплікацію, їм у садочку завдання дали.

Увечері Аліса знову заснула на плечі бабусі. А Тетяні Андріївні довго не спалося. Вона лежала і думала, що в її житті не було такого простого й затишного щастя. І, певно, вже ніколи не буде.

У дитячий садок вони мало не проспали, добре, що можна було поснідати у садочку.

– Бабусю, ти мене раніше забереш? – благаюче дивилася Аліса.

Батьки її ледве встигали після роботи забрати. А їй так хотілося, ось Віктора дід рано забирає, і Софійку теж рано бабуся забирає, і вони гуляють.

– Звичайно раніше, а можна? – Тетяна Андріївна і сама була рада.

З Алісою їй було тепло й добре на душі.

– Ух, яка у тебе нова бабуся? – сказав їх сторож дядько Микола.

– Вона не нова, вона стара, вона просто рідко приїжджає! – пояснила Аліса.

– І не стара зовсім, – усміхнувся дядько Микола. – Правда Мурчик? – І погладив кота, що сидів поруч з ним.

Бабуся Таня забрала Алісу одразу після денного сну. Внучка була щаслива! Сторож помахав рукою.

– Бабусю, а уявляєш, у дядька Миколи цей кіт Мурчик домашній, він з ним разом на роботу ходить. Дядько Микола його не залишає вдома одного, щоб він не сумував! – весело розповідала Аліса, тримаючи бабусю за руку.

– Треба ж, прямо як я думає, тільки у мене немає кота, я не додумалася до такого, – міркувала Тетяна Андріївна.

І якась нова радість з кожним днем дедалі більше заповнювала її серце.

– Бабусю, там у мами на тумбочці помада лежить. Ти така бліда, давай ти хоч помадою нафарбуєш губи, – запропонувала Аліса, коли вони вкотре вранці збиралися у садок.

Тетяна Андріївна підвела помадою губи, поправила волосся і подивилася на себе в дзеркало.

– Яка ти гарна, бабусю! Як королева! – захоплено дивилася на неї онука.

Біля входу на територію дитячого садка стояв дядько Микола. Він теж із захопленням провів їх поглядом і підморгнув Алісі.

– Бабусю, а ти йому подобаєшся! – прошепотіла їй, прощаючись, Аліса.

Тетяна Андріївна зніяковіла від несподіванки.

А коли жінка виходила з садка, Микола раптом підійшов до неї з несподіваною пропозицією.

– Ви вибачте, я чоловік самотній, а ви така чарівна жінка! Якщо ви вільні, можливо ми з вами сходимо разом у кіно чи в кафе?

– Я буду вільна за кілька днів, – розгубилася від несподіванки Тетяна Андріївна. – Коли повернуться з відпустки тато й мама Аліси. А взагалі я теж незаміжня!

Коли Артем та Юлія повернулися додому відпочілі й засмаглі, вони дуже здивувалися. Тетяна Андріївна з Алісою спекли пісочне печиво, виявилося, це Аліса бабусю навчила. Вдома пахло ваніллю й корицею. А у вазі стояв шикарний букет квітів.

– Це дядько Микола бабусі подарував, він за нею доглядає! – пояснила здивованим мамі й татові радісна Аліса.

Цей тиждень із онукою Алісою повністю змінив життя Тетяни Андріївни.

Вона нарешті вирішила піти з роботи на пенсію, бо… Микола Іванович зробив їй пропозицію!

Тепер бабуся Таня живе поруч із ними, у Миколи Івановича гарна квартира. Кіт Мурчик щасливий, йому не треба більше ходити на роботу із господарем.

Бабуся Таня часто забирає внучку з садка раніше і вони ходять гуляти чи в кіно чи в парк. І мріють, як поїдуть разом на відпочинок, якщо відпустять батьки.

А ще іноді, коли ніхто не бачить, Аліса з бабусею Танею стрибають на дивані. Хоча це вже їм набридло, адже це вже не заборонений, так би мовити, плід.

А в житті ще так багато цікавого! У їхньому затишному й щасливому житті…