– Рита, уявляєш, сьогодні зустрів Катю, подругу дитинства! Ми з нею більше десяти років не бачилися, якось розійшлися наші шляхи. Зайшли до кафе, згадали дитинство й молодість!
– Пам’ятаю, ти розповідав про неї… І що цікавого розповіла подруга? Одружена, діти є?
– Була заміжня, розлучилася, дітей немає. Переїхала у наше місто, роботу хорошу знайшла, живе поки що на орендованій квартирі. Обмінялися номерами телефонів, спілкуватимемося тепер.
– Он як… Цікаво…
Рита не впізнавала чоловіка. Зазвичай малобалакучий, беземоційний, тут прямо розговорився від радості, так радий зустрічі. Навіть неприємно стало. Ти диви – зустрів знайому, з якою росли разом, вчилися. Начебто й стосунків не було між ними. А там, хто його знає…
– Вона просить допомогти у квартирі прибити якісь полички, шафу полагодити, кран. Каже – ти ж завжди рукастий був! Тож після роботи заїду до неї, не можу ж я відмовити подрузі дитинства!
Рита скривила обличчя, але нічого не сказала. Ця Катя вже їй не подобалася. Стільки бурхливих емоцій викликає у чоловіка. Цікаво, як вона виглядає? Може, між ними іскра промайнула? Скільки таких випадків, коли з друзями починають зустрічатися, кохання виникає. Ех, от же ж принесло її в їхнє місто…
Стосунки з Павлом останнім часом були дивними. Віддалився він від Рити, цілий день на роботі, увечері швидка вечеря і сидить за комп’ютером чи телефоном.
Кудись сходити бажання не мав, нічого не цікаво. Часто затримувався на роботі. Рита ніколи не перевіряла його телефон, вважала це соромом. Та й не схожий він на гуляючого. Хоча, досвіду у неї не було, вона не знала, як поводяться невірні чоловіки.
Дітей не було в них. Рита перевірялася, все гаразд. А ось Павлик категорично відмовлявся, переконуючи, що в нього все гаразд. Були думки зробити штучне, але він не погоджувався.
Квартира, де вони жили, належала Риті. Коли вона навчалася в університеті, батьки купили у знайомих добротну двокімнатну квартиру з хорошим ремонтом і меблями. Тим терміново були потрібні гроші, і ціну вони назвали дуже привабливою.
Рита була єдина улюблена дитина в сім’ї, і батьки ні в чому їй не відмовляли. Тато працював на керівній посаді, мати була домогосподаркою. Забезпечувала вдома порядок і затишок.
Павлика батьки прийняли неохоче.
– Дивний він якийсь, дочко… Незрозуміло, чого хоче, які плани у житті. Роботу змінює часто, а це багато про що говорить. Але тобі з ним жити, тож лізти не будемо. Весілля відгуляємо, як має бути. Квартира є у тебе, машину допоможемо купити. Головне, щоб ти була щасливою.
І Рита була щасливою перші три роки сімейного життя. Батько влаштував Павлика на хорошу посаду у фірму його знайомого. Зарплата була більш ніж пристойна.
Павлик почав купувати дорогі костюми, парфуми. Відчув себе поважною персоною.
Його батьки жили скромно, в іншому місті. Зрідка Рита з Павликом їздили до них. До себе в гості Павлик ніколи їх не кликав, ніби соромився. До Рити вони ставилися добре, як і вона до них.
В останню зустріч Павлик розізлився коли матір заговорила про онуків.
– Синку, коли ж ви вже потішите нас із батьком, внуків побачити хочеться… Чого ви тягнете? Роки ж ідуть…
– Мамо, це взагалі не твоя справа! Ми самі вирішимо, коли нам дитину народжувати чи не народжувати. Куди поспішати, нам не п’ятдесят років! І більше, щоб я не чув розмов на цю тему, а то не приїдемо більше!
Риту вразило, з якою злістю він відреагував на питання мами. Її батьки теж періодично натякали на онуків, але вона жартувала, що всьому свій час. Негативу не було, адже це природно – хотіти онуків.
Увечері наступного дня чоловік прийшов пізно і, як їй здалося, веселий.
– Ну що, допоміг подрузі? – Рита чекала на нього у вітальні, дивилася фільм.
– Ой, Рито, ти чого не спиш, пізно ж! Ага, допоміг! Але там роботи непочатий край! Вона нікого не знає тут, наймати незрозумілих мужиків боїться, сама знаєш, які зараз часи лячно незнайомих людей запускати в квартиру. Бо ж є я, старий друг дитинства!
– Щось вдома немає в тебе такого прагнення полагодити кран чи шафу. А тут прямо розійшовся…
– Я не зрозумів, а в чому проблема? Чи може ти ревнуєш? Так не варто! Катя для мене як сестра! Просто допомогти хочу!
І побіг у душ. Мов сліди замітає… Ох, недарма це все… Рита засмутилася. І що ж робити? Заборонити бачитися й спілкуватися з Катею? Так він обманювати почне, викручуватись. І все одно спілкуватиметься з нею.
Краще приглядати. Хай не боїться розповідати, хоча де гарантія, що він правду розповість, що вони там роблять…
З цього дня Павлик завжди був на зв’язку з подругою дитинства. То в месенджері листувався, то по телефону говорив. Періодично їздив до неї додому щось лагодити.
– Павлику, а тобі не здається, що стосунки з Катею у вас не зовсім дружні якісь. Ти з нею більше спілкуєшся і проводиш часу, аніж зі мною. І очі в тебе сяють, наче закохався…
– Ой, я тебе благаю, Риточко… Щоб я і в Катю закохався?! Та вона взагалі не на мій смак! От іще вигадала! Вона мій друг, а ти дружина, от і все! Це різні речі! До речі, їй нема з ким сьогодні ввечері в кіно сходити, я запропонував себе.
Ну ми ж з нею все дитинство разом провели, стільки спільного, спогади і таке інше. Ну, як ти не розумієш! Просто в тебе немає такого друга, от ти й заздриш!
– Це що ж виходить, якщо зараз раптом з’явиться якийсь мій друг дитинства, почну з ним у кіно ходити, спілкуватися, ти спокійно поставишся до цього і дозволятимеш?
– Звичайно, якщо це справді просто друг, як Катя моя!
Риту аж зачепило це – Катя моя! Він про Риту ніколи не говорив із таким захопленням і наснагою. Пора сполошитися! Інакше залишиться без чоловіка.
– Павлику, я з вами в кіно піду.
– Чого раптом?! Навіщо тобі це потрібно? Ви незнайомі, та й про що говоритимете? Про мене пліткуватимете? Не треба. Не заважай нашій дружбі, заради Бога! Гаразд, я вже побіг, скоро сеанс почнеться. Не сумуй, Риточко! Подивися вдома кіно!
Він побризкався одеколоном і побіг. Точніше, втік.
Рита подзвонила мамі і все розповіла. Їй треба було з кимось поділитись. Подрузі Вірі не хотілося розповідати. Тій Павлик ніколи не подобався. Риту це ображало. Що він поганого їй зробив, і вона його не знає зовсім…
Мама вислухала і важко зітхнула.
– Дочко, ну ти вже взагалі нічого не бачиш, їй Богу! Невже ти віриш у чисту й святу дружбу між дорослими чоловіком та жінкою? І те, що вони були раніше знайомі, тільки посилює ситуацію.
Тобі треба поговорити з цією Катею, і ти одразу зрозумієш і побачиш, що між ними відбувається. Візьми його телефон і запиши її номер, зателефонуй і домовись зустрітися. А інакше все так і продовжуватиметься.
Йому зручно було так жити. Є квартира, машина, робота, гроші, дружина, яка обслуговує квартиру і його. Розлучатись з тобою йому невигідно. А ось чи вигідно тобі жити з такою людиною – питання…
Рита сама розуміла, що це все так не має бути. Мамина порада виявилася потрібною й корисною. Погляд із боку, так би мовити.
Наступного дня, поки чоловік був у душі, вона взяла його телефон і відкрила чати з листуванням. Вона не встигла нічого знайти, почула, як чоловік вийшов, швидко поклала телефон на місце. От же ж досада яка…
Ну, нічого, завтра спробує знову.
Але наступного дня сталося те, на що Рита ніяк не очікувала.
Дзвінок на телефоні, незнайомий номер. Рита відповіла.
– Рито, це ви? Привіт. Мене звуть Катя, я подруга дитинства вашого чоловіка.
– Катя? Здрастуйте… Я знаю, хто ви. Чоловік тільки про вас і говорить, Катя те, Катя се…
– Он як? Я хотіла б зустрітися з вами й поговорити. Тільки щоб Павлик не знав. Це можливо?
– Звичайно, можливо! Я й сама хотіла вже знайти вас і поговорити!
– От і чудово! Тоді завтра в кафе «Лицар» о сьомій вечора чекаю на вас.
– Я прийду.
От і все… Можна здогадатися, що Катя скаже. Вони люблять один одного, призначені один одному долею, вона проситиме залишити Павлика у спокої й відпустити… Недовго музика грала…
Що вдієш, треба йти. Нехай краще правду скаже, як є, аніж усе це продовжуватиметься!
Павлику вона нічого не сказала. Інакше зустріч могла б не відбутися, а Риті цікаво було побачити суперницю.
Увечері вона ретельно підібрала вбрання, хотілося виглядати солідно. Строгий брючний костюм, мінімум макіяжу. Така собі бізнес-вумен. Головне, не розплакатися там, тримати себе в руках.
Рита дуже хвилювалася. Не щодня така подія відбувається. Як у фільмах прямо. Дружина йде на зустріч із розлучницею…
За столиком сиділа худенька світловолоса дівчина в окулярах. Миловидна, але не красуня. І що Павлик у ній знайшов?
– Катя? Я Рита…
– Так, я Катя. Замовлятимете щось?
– Ні, нічого не треба.
– А я ігристого вип’ю, мабуть…
Рита уважно вивчала опонентку. Видно, що також хвилюється. Ще б пак! Не щодня зустрічаєшся із дружиною коханого!
– Рито, можна ми на “ти” перейдемо?
Рита кивнула.
– Ми з Павликом росли на одному подвірʼї, навчалися в одній школі, спільні друзі, компанії, сама розумієш. Дитячі спогади найсвітліші та найчистіші.
Ми з ним ділилися секретами, питали поради у всьому. Ми ніколи не були парою, тільки друзями.
Після школи наші шляхи розійшлися. Я вийшла заміж, розлучилася, шукала себе, як то кажуть. Нещодавно мені запропонували роботу у вашому місті, пристойну зарплатню. Втрачати мені не було чого, і я приїхала.
І випадково зустрілася з Павликом! Він так зрадів! Ми зайшли в кафе, і багато балакали, згадували дитинство, юність, хто знає про друзів. Коротше, звичайна зустріч друзів.
– Я знаю про це. Павлик розповідав.
– Чудово! Так ось, а потім Павлик дуже здивував мене однією річчю.
Рита застигла очікуючи почути найгірше.
– Ой, тільки не треба мені подробиці, як ви з ним там…
– Рито, ти неправильно все зрозуміла! Як би так сказати… Ох, важко це все…
– Давай я полегшу твою долю. Потім ви зрозуміли, що жити не можете один без одного, у вас розігралося кохання, і ви хочете бути разом! Все правильно я сказала?
Обличчя Каті витягнулося
– Я з Павликом?! Ти що! Ми з ним не цілувалися навіть жодного разу, тільки в щічку! Боже збав! Я не те зовсім хотіла сказати…
Тут уже витяглося обличчя у Рити.
– В сенсі?! Ви не зустрічаєтесь? А як же ж тоді похід у кіно, ремонт шафок й інше… Він же ж майже щодня бігав до тебе…
– В тому то й справа. Рито, скажу як є. Павлик давно має коханку. Якась неприємна дівчина з великими губами. Так ось він вигадав легенду, що нібито зі мною зустрічається, дитинство згадуємо, а сам до неї їздить.
Мені ця ідея не сподобалася одразу. Не люблю обману. Але він сказав, що мене це не стосується, він сам розбереться.
Ти не подумай, це не ревнощі з мого боку. Павлика я люблю як друга, не більше. У мене є чоловік, скоро приїде сюди, тож не подумай нічого такого.
Просто я вважаю підлим його вчинок. Хоч він і мій друг. І ще… Ця Ліза, так звати її, чекає дитину від Павлика. Він думав, що не може мати дітей, перевірявся потай від тебе, лікарі сказали. А тут вона вагітна…
Розлучатися він не хоче, багато втратить, роботу престижну, все налагоджено з тобою… Хоче залишити поки що все, як є. І вирішив прикриватись мною. Нібито до мене їздить. Але це не так. Я відмовилася брати участь у цьому, він розлютився, наговорив купу гидот… Але я мовчати не хочу. Ти маєш право знати, з ким живеш. Я все сказала.
Рита оторопіла. Оце так поворот… Не гірше, аніж у серіалах… Ліза, дитина, не може мати дітей…
– Дякую, Катю, за правду… Я піду. Мені переварити все треба…
Рита вийшла з кафе сама не своя. Оце так Павлик накоїв…
– Рито, ти де була? Прийшов, а тебе нема вдома!
– З Катею знову зустрічався?
– Ну а з ким же ж іще! Знову попросила відремонтувати двері. Що б вона робила без мене!
– А з Лізою коли встигаєш бачитися? Чи не ревнує вона до Каті?
Павлик застиг.
– Звідки ти знаєш? Хто розповів? Невже мати Лізи знайшла тебе? Рито, я все поясню… Це не те, що ти думаєш…
– Збирай речі й забирайся. Завтра на розлучення подам. І, до речі, коли народиться дитина, зроби тест, не факт, що це від тебе.
Павлик намагався щось пояснити, але Рита не слухала. Вона відкрила шафу і викинула звідти його речі.
Через годину Павлика вже не було в квартирі. На прощання він наговорив багато неприємного про неї, про її батьків. В душі нічого не поворушилося, коли зачинилися двері. От і кінець її сімейного життя…
Розлучили їх швидко. Рита стійко перенесла цю подію, батьки підтримували і подруга. Павлик звільнився і поїхав із міста, один. Ліза зізналася, що дитина не від нього.
Це все вона дізналася від Каті. З якою вони почали спілкуватися…
…Через кілька років Рита вийшла заміж за сина татового знайомого, народила сина і була щаслива.
Ось такі повороти бувають у житті, крутіші, аніж у серіалах…
А подруги дитинства можуть бути й корисними.