Катя з Василем зустрічалися два роки. Мама Каті вже переживати почала, що дочка час втрачає з ним, до весілля справа так і не дійде.
Сам Василь казав, що поспішати нема куди, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев облетіло листя, покривши тротуари золотим килимом, почалися дощі.
І в один із сирих і вогких жовтневих днів Василь раптом незграбно зробив Каті пропозицію, подарував скромну маленьку обручку.
Вона обвила його шию руками і прошепотіла на вухо: «Так».
Потім одягла каблучку на палець і радісно вигукнула:
«Так!».
І радісно підстрибуючи від щастя.
Наступного дня вони пішли в ЗАГС і, бентежачись і переживаючи, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.
Каті хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона красива в білій сукні. Але сперечатися з Василем не стала.
Раптом відкладе до наступного літа, а потім може передумати?
А вона його любить і не витримає розлуки…
У день весілля була справжня хуртовина. Вітром розпатлало ретельно вкладену зачіску.
Поділ білої сукні надувався дзвоном, і, здавалося, черговий порив підхопить красуню наречену і віднесе далеко-далеко.
На ґанку Василь підхопив щасливу дружину і на руках доніс до машини. І ні що, ні хуртовина, ні розпатлана зачіска не могли зіпсувати радості закоханих…
…Спочатку Катя купалася в любові та щасті. Здавалося, що так буде завжди. Ні, бували й невеликі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирилися і любили один одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій сім’ї народився Денис.
Хлопчик ріс спокійним і тямущим на радість мамі й татові. Василь, як і більшість чоловіків, мало допомагав Каті поратися із сином, переживав брати малюка на руки, а якщо й брав, то Денис починав вередувати, і Катя швидко його забирала.
– Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось виросте, тоді і буду з ним у футбол грати. Я краще забезпечувати вам життя буду, – говорив Василь, але його зарплати ледь вистачало на трьох.
Денис підріс, пішов у садок, Катя вийшла на роботу. Але грошей не побільшало, назбирали на перший внесок на квартиру в кредит ніяк не виходило.
Почалися претензії, подружжя сварилося, дорікаючи один одному за зайві витрати. Легко миритися, як раніше, в них вже не виходило.
– Все, набридло! Працюєш-працюєш, а тобі грошей все мало. Їси ти їх, чи що? – роздратовано спитав якось Василь.
– Їси ти, – уїдливо сказала Катя. – Дивись он, якого маєш живота.
– Тобі щось не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася!
Слово за слово вони посварилися вщент. Катя, витираючи сльози, пішла по Дениса у садок. По дорозі назад, слухаючи лепет сина, вона раптом зрозуміла, що не може втратити Василя.
Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й вибачиться. І Василь, як раніше, відповість на поцілунок і все стане, як і раніше.
Настрій піднявся, і Катя поспішила із сином додому.
Але квартира зустріла їх тишею й темрявою. З вішалки зникла куртка чоловіка, не було й черевиків.
– Заспокоїться – повернеться, – вирішила Катя і почала смажити картоплю з салом, яку дуже любив Василь.
Але Василь так і не прийшов додому, а на дзвінки не відповів.
Вранці Катя, виснажена безсонням та поганими думками, відвела Дениса у садок і поїхала на роботу.
Абияк дочекалася обідньої перерви, відпросилася, пославшись на погане самопочуття, але поїхала не додому, а до Василя на роботу.
Катя підійшла до його кабінету і, повторюючи про себе заготовлені заздалегідь слова, відчинила двері.
Василь стояв до неї спиною.
Катя глянула на свого чоловіка й аж відсахнулася від побаченого.
Василь цілувався з іншою жінкою!
На темному піджаку його спини було видно її руки з яскравим манікюром, нагадуючи розчепірене кленове листя…
Жінка раптом відкрила очі й побачила Катю, але не відсторонилася від Василя, не прибрала руки з його спини, а навпаки, міцніше обійняла.
Катя вискочила на вулицю. Вона йшла, не розбираючи дороги, зустрічаючись з перехожими, нічого не бачачи перед собою за сльозами, що застилали очі.
Ноги самі по собі принесли її до будинку матері.
– Мамо, за що він зі мною так?! Невже усі чоловіки такі?! – запитала Катя крізь сльози.
– Які такі? – запитала мама.
– Зраджують. Мабуть, у них давно все вже було, а я не помічала. Не може ж так, раптом все статися, га?
– Не знаю, дочко. Коли любиш, весь світ вкладено в одному чоловікові. Тому нам здається, що якщо зраджує він, то й увесь світ, усі чоловіки зрадники, – зітхнувши, сказала мама. – Нічого, повернеться…
– А якщо ні? – тихо запитала Катя.
– Згодом стане легше. У тебе син. Думай про нього. А не повернеться, то, може, це й на краще. Ти молода, ще зустрінеш своє щастя.
– Ти ж не зустріла.
– Звідки ти знаєш? Просто злякалася, що з іншим все може знову повторитися. Та й ти вже була велика, за тебе переживала. А в тебе син, йому батько потрібен…
Трохи заспокоївшись у мами, Катя поїхала в садок по Дениса.
– Мамо, давай пограємося, – попросив син удома.
– Дай мені спокій, – сказала Катя.
– Не люблю, коли ти так говориш, – сказав син і більше не чіплявся до неї.
Василь прийшов додому, коли Катя вже вклала Дениса спати. Він дістав валізу й почав збирати свої речі.
– Ти куди зібрався? – запитала Катя, хоча вже здогадалася.
– Іду я від тебе. Все набридло. Сварки набридли, квартира ця тісна, твій вигляд набрид, – Василь нервував, не дивився їй у вічі.
– А ми як же ж?
– Ти хотіла весілля, дитину? От і живи з ним, – Василь закрив на валізі блискавку, окинув кімнату поглядом, затримавшись на широко відкритих очах сина, і швидко вийшов у коридор.
Гримнули вхідні двері…
Катя сіла на диван і розплакалася. Хтось торкнувся її за плече, вона швидко підвела голову, сподіваючись, що це Василь повернувся. Але поруч стояв син у піжамі.
– Мамо, не плач, я ніколи не піду від тебе, як тато, – сказав Денис, гладячи її по плечу.
Катя обійняла сина, і заплакала ще дужче. Потім вклала сина спати, і сама лягла поруч з ним.
Василь так і не повернувся. Подав на розлучення…
Денис запитав одного разу про батька, але отримав різку відповідь матері і більше не ставив запитань.
Як би не було важко, життя поступово налагодилося.
Коли Денис пішов у перший клас, Катя познайомилась із Володимиром. Він був набагато молодшим за неї, може, тому вони швидко подружилися з Денисом.
Неодноразово Володимир кликав Катю заміж, але вона не поспішала погоджуватися. Він захоче свою дитину, а вона переживала, що Денис ревнуватиме. Та й різниця у віці зупиняла. Рано чи пізно зустріне молодшу за неї, і залишиться вона одна з двома дітьми.
Якось Катя прибирала в квартирі, відправивши Володимира гуляти на подвірʼя з Денисом.
Раптом двері відчинилися, і Володимир вніс на руках її сина. Хлопчик невдало зʼїхав з гірки і зачепив руку. Навіть у лікарню їздили.
Катя розуміла, що Володимир не винен. І при ній скільки разів схоже було. Але відчуття, що якби Денис був його рідним сином, цього б не сталося, не залишало її.
Незабаром їхні стосунки самі собою зійшли нанівець.
– Мамо, не хвилюйся. Я тебе ніколи не покину, – знову тоді сказав син.
Більше Катя у дім нікого не приводила, сина ні з ким не знайомила.
Денис ріс і ставав симпатичним підлітком, потім юнаком якось зовсім непомітно став дорослим.
Катя пишалася сином, але й турбувалася. Дівчата за ним бігали, одружиться – залишиться вона зовсім одна.
– Така доля матері. Виростила – відпусти. Я живу сама. Звикнеш і ти. Онуки підуть, нудьгувати не буде, – заспокоювала мудра мама.
– Справді, що я тільки про себе думаю? Мама старіє, їй теж потрібна допомога. Переїду до неї, нехай Денис у цій квартирі живе із дружиною, – вирішила Катя.
Але мама занедужала і не стало її через рік. Вона встигла оформити на внука дарчу на свою квартиру.
І тут зненацька прийшов колишній чоловік.
Пошарпаний, недоглянутий. Він скаржився, що коли був здоровим, жінки любили його, а як заслаб, то став нікому не потрібен.
Обережно запитав, як поживає колишня теща. А дізнавшись, що її не стало, почав палко сваритися на долю, яка зіграла з ним поганий жарт, що він втратив через свою нерозумність дружину і сина.
Натякав, що жити йому залишилося мало. Тільки й любив у своєму житті, що одну Катрусю. Одним словом, хотів викликати жалість.
– Мамо, хто це в нас в гостях? – запитав з порога Денис, побачивши в коридорі велику спортивну сумку.
Він швидко скинув куртку, кросівки й зайшов на кухню. Назустріч йому підвівся з-за столу чоловік.
– Привіт, синку… Який ти виріс, – з повагою сказав він.
Посмішка сповзла з обличчя Дениса.
– Який я вам синок? – різко спитав він.
– Денисе, – сказала мати від вікна, де стояла, перебираючи в руках кухонний рушник.
– Пробач, мамо, але я його не знаю, не пам’ятаю. Спочатку я чекав, що ти прийдеш за мною в садок, потім, що прийдеш на день народження, чекав на подарунок. Але ти жодного разу не прийшов, не спитав: «Як ти живеш, синку? Як ти виріс! Як справи в школі?» А я чекав, тільки вигляду мамі не показував…
Денис говорив, а батько все нижче опускав голову.
– А ти де був? З молодою коханкою розважався? А коли вона завагітніла, ти малюка сказав їй не залишати. Потім була друга, третя…
– Денисе, звідки ти… – почала було Катя.
– Я знайшов його! Хотів подивитися на нього, дізнатися, чому він покинув нас. Тебе розлюбив – гаразд. Але я в чомусь винен? – Денис перевів погляд із матері на Василя. – Чому мене покинув? Навіщо зараз прийшов? Ще одна жінка виставила на вулицю? Згадав про дружину і сина? А може, дізнався про квартиру, залишену мені бабусею? Вигадав, що слабий? Хочеш щоб тебе пожаліли? Я колись маленький був, теж був слабий, але ти жодного разу не прийшов, не пошкодував мене…
– Денисе, припини! Так не можна, він же ж твій батько, – строго сказала Катерина.
– Ні. Він брав участь у моїй появі на світ, а батьком була ти!
– Це ти його так виховала? Налаштувала проти мене, наговорила гидот? – звернувся Василь до Катерини, хитнувши головою у бік Дениса, що стояв у дверях кухні. – Я, між іншим, брав участь у твоєму житті, аліменти платив.
Голос Василя зненацька зміцнів, він недобре дивився на Дениса.
– Чого ж сам не виховував? – Катя відвернулася до вікна.
– Гаразд, я все зрозумів, – Василь ляснув долонями і підвівся. – Не раді мені тут. Вибачте, що потурбував.
Він стояв, сподіваючись, що його зупинять, але ні Денис, ані Катя не промовили ані слова.
Денис відійшов убік, даючи пройти батькові. Василь вийшов у коридор і почав повільно вдягатися, навмисне голосно крекчучи і зітхаючи.
– Мамо, не треба, – Денис перегородив дорогу Каті, яка хотіла вийти й провести колишнього чоловіка. – Хай іде.
І от, через багато років, знову так само гримнули вхідні двері…
Після закінчення інституту Денис поїхав працювати в інше місто. Катя відмовилася поїхати з ним, а сама тяжко переживала розлуку з єдиним сином.
– Ти ось-ось одружишся, я тільки заважатиму вам. Не вмовляй, я впораюсь, адже я ще не стара.
Ось така доля всіх матерів – одного разу відпустити дітей і залишитися на самоті.
Денис приїжджав майже кожних вихідних.
– Мамо, мені треба з тобою поговорити, – в один із таких приїздів сказав він.
– Якщо знову вмовлятимеш поїхати до тебе, не варто, не поїду.
– Я одружуюся, – сказав Денис.
– Що, правда?! – зраділа і розгубилася водночас Катя.
Такої новини вона чекала і все одно виявилася до неї не готова.
– Хто твоя наречена? Ви разом працюєте?
– Хороша дівчина. Сподіваюся, вона тобі сподобається. Весілля буде через місяць. Це не все.
– Вона матиме малюка? – припустила Катя.
– Ні. Дітей ми плануємо, але не зараз. Я не про це хочу сказати. Бабусина квартира моя?
– Так, звісно. Ти хочеш у ній жити з дружиною?
– Ні. Я хочу її продати.
– Як? – ахнула Катя.
– Зачекай. У сусідньому будинку, де я живу, продається недорого однокімнатна квартира. Я вніс завдаток і хочу купити її для тебе. Але всієї суми я не маю. Ти житимеш зі мною поруч, але заважати не будеш.
– Як же це так?..
– А цю квартиру можна здавати в оренду. Якщо захочеш, то ти завжди зможеш повернутися сюди.
– Денисе… – на очах Катерини виступили сльози.
– Не плач, мамо. Нема для сліз причин. Я ж обіцяв, що тебе не залишу.
Все сталося швидко, як уві сні. І ось уже Катерина із сином їде до нього.
Район виявився не таким галасливим, як центр. Денис відчинив двері квартири і пропустив матір уперед.
Вона оглядала кімнату, велику кухню, пригортаючи руки до грудей і ойкаючи.
– А мій будинок поряд. Відпочинеш, ходімо до мене, я познайомлю тебе з моєю майбутньою дружиною. Із роботою теж проблем не буде. Тобі не подобається?
– Що ти, синку! Я й не мріяла про таке, – голос Катерини аж зник від хвилювання. – Зазвичай діти забувають батьків, а ти… Навіщо мені таке щастя?
– Ти заслужила, мамо!
– Чим? Я нічого такого не зробила…
– Ти виховала мене. Що ще потрібно?
– Ти справжній чоловік… Тепер я можу спокійно піти. Твоїй нареченій дуже пощастило…
– Живи довго, мамо! Тобі ще онуків бавити…