У Зінаїди Іванівни одружився єдиний син Микола. Виховувала вона його сама. Чоловік від неї пішов, коли синові було чотири роки.
Чому пішов?
Каже, що дружина зраджувала йому. Вона, звісно, обурювалася і до розлучення, і після, але сама знала, що звинувачення справедливі.
Після весілля сина, коли Валя, невістка, переїхала жити у її двокімнатну квартиру, вона твердо вирішила, що у сина дружина буде вірною та надійною.
Сама теж колись жила зі свекрухою, всяке було, але зараз зовсім інша справа – жінка ж єдиного й улюбленого сина.
…Закінчилося весілля й медовий місяць, всім пора на роботу. Син уже пішов. Невістка теж збиралася, вона в працювала продавчинею.
Сама Зінаїда також в магазині, тільки в іншому, адміністраторкою.
Ось свекруха і спитала прямо:
– Валя, а ти на якому місяці?
– Я ще не вагітна, – на обличчі невістки читалося подив. – Ми із Миколою поки не плануємо.
– Так? Ну гаразд, – з якимсь здивуванням промовила Зінаїда.
Було чому дивуватися. Своє весілля вона добре пам’ятала. Була на третьому місяці, коли виходила заміж. Чоловік про це, звісно, не знав, вони з ним до весілля всього місяць були знайомі.
А сучасним дівчатам, як її невістка, Зінаїда Іванівна зовсім не довіряла. Ще раз уважно оглянула її фігуру:
– Здається не бреше. Дивно! Адже гарна і фігура хороша. Невже в неї до мого Миколи хлопців не було? Рано чи пізно про все дізнаюся.
Наприкінці робочого дня не витримала Зінаїда й зателефонувала подрузі, яка працювала у тому ж магазині, де й її невістка.
– Привіт, Віко!
– Привіт, Зіна!
– Як там моя невістка?
– Валя? На роботу сьогодні вийшла.
– А як вона поводиться?
– В сенсі? – подруга навіть не зрозуміла.
– Віка, ти що сучасних дівчат не знаєш?
– Нормальна вона в тебе. Працює, ні з ким не фліртує.
– Ну то добре!
Зінаїда поклала слухавку і похитала головою:
– Щось не віриться. Бо ж зовсім недавно, я сама такою була, фліртувала до самої декретної відпустки. Та й багато чого було…
Декілька хвилин, з усмішкою на обличчі, вона згадувала свою бурхливу молодість:
– Ох, не вірю я сучасній молоді! Не вірю…
…Повернулася Зіна увечері з роботи. Уже сьома година. Син у кімнаті пультом від телевізора клацає. Зайшла на кухню. Невістка біля плити стоїть.
– Мамо, сідайте! – повернулася вона до Зіни. – Я плов приготувала.
І Валя поставила перед нею тарілку, від якої такий аромат ішов, що ух! А поруч миску з салатом.
Сіла свекруха за стіл, глянула на невістку і подумала:
– Щось тут не так… Напевно їм потрібні гроші. Так просто для свекрухи не готуватиме, по собі знаю…
Вона спробувала плов. Смачний! А з салатом, так ще смачніше.
– Я не заважатиму, – сказала невістка і вийшла з кухні.
Тут Микола на кухню зайшов:
– Мамо, ми підемо погуляємо, – сказав він і молоді пішли.
Поїла Зінаїда. Посуд за собою прибрала. Ось тільки заспокоїтись не може. Пройшлась по квартирі, зайшла у кімнату до молодих. Все гаразд, все на місцях лежить. Згадала свою свекруху, яка до неї постійно сварилася за безлад, і знову подумала:
– Щось тут не так. До мене свекруха постійно сварилася, може тому й розійшлися ми з чоловіком, а з цією й посваритися нема за що…
Прилягла вона на диван, увімкнула телевізор і… Не помітила, як заснула.
Прокинулася Зіна від звуку вхідних дверей. Вона глянула на годинник – уже десята година!
– Ой, а я навіть поїсти нічого не приготувала! – промайнула у неї думка.
Зіна встала, кинулась у ванну. Молоді навіть не помітили, що в неї сонні очі чи вдали, що не помітили.
Вийшла з ванної, а молоді на кухні:
– Мамо, – покликав її син. – Ходімо какао пити! Ми булочок свіжих купили.
– Все, зараз попросять гроші в борг. Не повірю, що це все просто так…
Вони всі сиділи, пили гаряче какао. Молоді, посміхаючись, щось розповідали, Зінаїда Іванівна їх особливо не слухала, а все думала, адже вона стільки чула від своїх подруг про невісток, вони й готувати не вміють, і безлад у них, і сваряться постійно:
– Що це таке? Навіть причепитися нема до чого. У неї і порядок, і готує добре, і не свариться. Скажу подругам, не повірять!
…Попили вони какао, невістка прибрала зі столу, і молоді вирушили спати у свою кімнату.
А Зінаїді не спалося. Вона сиділа дивилася телевізор, іноді підходила до спальні сина й прислухалася. Що вона там хотіла почути? Не зрозуміло. Тільки все її дратувало.
Вже години о другій ночі син підвівся і пішов у туалет, а слідом невістка у ванну:
– Валю, що ви всю ніч ходите туди-сюди, – пробурчала вона, коли та поверталася назад.
– Мамо, ми більше не будемо, – прошепотіла невістка і шмигнула у свою спальню.
Так добре стало на душі в Зінаїди Іванівни. Вимкнула вона телевізор і заснула спокійним сном…
…Минуло тижнів зо два, все тихо, мирно, а потім сталося в їхній родині зовсім неймовірне.
Був кінець місяця, п’ятниця. Син затримався на роботі у другу зміну, як він сказав, щоб не працювати у вихідні. Зінаїда сиділа з подругами на лавці біля сусіднього під’їзду за кущами бузку.
Раптом з їхнього під’їзду вийшла її невістка, озирнулася і, не помітивши свекруху, кудись попрямувала, але Зінаїда її помітила і відразу майнула думка:
– А куди це вона зібралася?
Вона встала і, як можна спокійніше, оголосила подругам:
– Гаразд, я пішла додому, треба ще в магазин зайти.
Подруги щось хотіли сказати у відповідь, але вона тільки рукою махнула.
Зіна знайшла поглядом невістку і пішла за нею, намагаючись не втратити ту з поля зору. Ось та зупинилася біля парку.
– Так-так! – очі свекрухи засяяли недобрим блиском. – Значить, у парку? Романтика. Мені тут у юності теж неодноразово побачення призначали.
Вона чекала кілька хвилин. Ось з’явився чоловік, хоч Зінаїда і забула окуляри, але одразу зрозуміла, що він немолодий. Невістка кинулася до нього і обійняла його, а свекруха дістала телефон, увімкнула камеру і зробила кілька знімків.
Ті пішли кудись в інший бік, а Зінаїда додому. У душі все кипіло:
– Ох, я їй і влаштую сьогодні!
Вона навіть не стала дзвонити синові. Пила чай на кухні і уявляла майбутню розмову з невісткою:
– Все показувала з себе тихоню, порядну дівчину, а в самої коханець є! Зараз візьме в нього грошей, а моєму сину скаже, що заробила. Знаю я цей прийом, сама ним не раз користувалася. Вилетить вона в мене із цієї квартири. Син, звісно ж, одразу не повірить, але я маю докази.
Не встигла вона допити чай, як у коридорі почувся звук дверей, і вона кинулася туди.
Невістка стояла і посміхалася. Зіна глянула на неї й ахнула від несподіванки.
Поряд з нею стояв той самий чоловік!
– Мамо, познайомтеся! – радісно сказала Валя. – Це мій дядько!
– Олексію, – сказав той і посміхнувся такою приємною усмішкою.
– Зінаїда, – кивнула господиня, а в голові стільки думок промайнуло: – Старший за мене, цілком симпатичний і… Схоже неодружений…
– Я за кордоном працював, – почав пояснювати чоловік. – Не зміг на весілля улюбленої племінниці приїхати. А зараз вирішив назавжди повернутися.
– Ви проходьте, проходьте! – схаменувшись, заметушилась Зіна. – Зараз чай будемо пити.
– Ми ось із Валею до чаю солодощів купили, – і гість простягнув пакет зі смаколиками.
– Мамо, я сама все приготую! – невістка взяла пакет. – А ви поки що знайомтеся.
– Олексію, проходьте в кімнату! – господиня посміхнулася чарівною посмішкою і додала. – Будемо знайомитися!
– Зіно, тільки одразу переходимо на «ти». Ми з тобою тепер родичі, хоч і дуже далекі…
Він зняв взуття і попрямував за Зінаїдою.
Повернувся із роботи Микола. Вони вчотирьох допізна посиділи за столом. Розмовляли про життя. Молоді з подивом помітили, що сьогодні їхня мама надто весела та гарна.
– Мені пора, – з жалем сказав Олексій.
– Дядьку, а ти куди зараз?
– У готель.
– Олексію, який готель?! – ахнула Зінаїда. – Що ми місця тобі не знайдемо, де переночувати?
Тут же ж вона встала і кинулася діставати щось із шафи, одночасно командуючи:
– Валю, зі столу прибери! Олексію й Миколо, розбирайте стіл. Він якось складається. Поставте його у ту кімнату!
Молоді пішли у свою кімнату. Олексій ліг на підлозі. Господиня на своє величезне ліжко.
Звісно ж, сьогодні не спалося. Вона дістала телефон, стерла фотографії, що їх зробила сьогодні.
Чомусь разом із ними захотілося стерти всі свої любовні пригоди. І почати все спочатку з цим літнім чоловіком, який лежить зовсім поруч на підлозі.
Вона вже знала, що в нього, колись давно була дружина, дорослий син, живе із сім’єю, десь далеко. Всі думи, чомусь були про Олексія:
– Чому він не одружився вдруге? Невже так любив свою дружину? Адже є такі чоловіки – однолюби. Але від мене він сьогодні очей не відводив. Знаю я, що можу ще подобатися чоловікам. Ось тільки, порівняно зі мною, він такий безневинний. А раптом ми половинки один одного? Адже справжнє кохання приходить не лише у двадцять, а й у сорок, і п’ятдесят. Він теж крутиться, не може заснути. Якби він залишився зі мною назавжди, я була б йому найвірнішою дружиною!
…Далі події розвивалися стрімко. Наступного дня Олексій та Зінаїда разом поїхали до його сестри, матері Валі.
Коли повернулися назад, то вже не приховували свого кохання.
Олексій мав гроші, і він купив ще одну квартиру, так би мовити, у подарунок молодятам, а сам залишився із Зінаїдою.
Вони вже зрозуміли, що є тими самими половинками, що належать одна одній.
Зінаїда Іванівна стала найкращою свекрухою, бо в неї була найкраща невістка на світі!