– Чому ти завжди негативно сприймаєш мої прохання допомагати своєму молодшому братові? – постійно обурювалася мама Віри Алла Ігорівна.
– Коли щось потрібно Денису, то йому одразу всі допомагають, а як тільки я прошу, то одразу або грошей немає, або ця річ тобі не потрібна. Згадай, мамо, коли я в тебе одного разу за весь шкільний час попросила купити мені ноутбук для навчання, ти мені що тоді сказала? Тобі така дорога річ не потрібна. Зате коли Денису знадобився ноутбук, то ти одразу побігла в магазин і купила, – з образою в голосі відповіла Віра.
– А ти бачила, скільки коштує ноутбук? Ти забула, що твій батько пішов із сім’ї, коли Денису було всього 10 років і крім аліментів більше від твого недолугого татуся ніякої допомоги не надходило. Як я можу дістати такі гроші? Та й навіщо тобі ноутбук. Я навчалася у школі, і комп’ютерів у мій час не було. Ходила до бібліотеки, все переписувала до конспекту, і нічого, не розсипалася.
Алла Ігорівна не любила, коли дочка їй перечила. Віра тільки важко зітхала. Вона ще зі школи перестала сподіватися, що мама зрозуміє, як вона не має рації, коли ставила на перше місце інтереси тільки сина. Віра закінчила інститут і знайшла роботу, але мати, як і раніше, вважала, що дочка повинна допомагати молодшому братові.
Денис вже й сам був дорослим, здоровим хлопцем. Він не любив напружуватися на роботі, зате любив смачно поїсти та посидіти в кафе зі своїми друзями. Алла Ігорівна та її двоє дітей жили у трикімнатній квартирі, де кожен із членів сім’ї мав свою частку. Віра, розуміючи, що мати ніколи не погодиться продати квартиру і роз’їхатися, потихеньку збирала гроші на іпотеку. Вдома вона про це нікому не говорила.
Віра давала гроші матері на комуналку та продукти, але Алла Ігорівна завжди була незадоволена. Вона вважала, що Віра недостатньо бере участь у сімейних витратах і має більше вкладатися. Віра категорично відмовлялася витрачати гроші на утримання свого братика.
– Мамо, він вже не маленький. Денис незабаром дружину тобі приведе до будинку, а ти все продовжуєш вважати його дитиною. Нехай працює та буде йому щастя.
Віра розуміла, що братові дуже зручна така позиція. Він нізащо не хвилювався, всі його побутові питання вирішувала мати. Віра спочатку намагалася присоромити Дениса, але брат зовсім не звертав уваги на повчання сестри. І вона згодом припинила спроби достукатись до совісті брата.
Віра непогано заробляла, сума на її рахунку в банку зростала, і така бажана окрема квартира для Віри була дедалі ближче. Тим часом Денис вирішив одружитися. Його наречена Віра була вже вагітною, тож весілля вирішили не відкладати. Алла Ігорівна раділа – якого чудового сина виростила.
– Справжній чоловік вийшов, – хвалилася вона подружкам. – Скоро онука мені на радість подарує.
Подруги хитали головою на знак згоди, тільки одна найприскіпливіша подружка таки запитала Аллу Ігорівну: – А жити де молода сім’я збирається? Невже в тебе?
– Звісно, у мене. А де ще? Хто ж їм із онуком допомагатиме няньчитися? У нареченої мама на іншому кінці міста живе. Молоді спочатку думали, що житимуть у неї, але син потім передумав. Він мені сказав, що там теща часто нездужає. А в мене сил вистачить і онука підняти на ноги, і допомогти синові.
Подруги мовчазно переглянулися один з одним, даючи зрозуміти, що не надто й завидна доля у Алли Ігорівни – тягнути на собі сина ледаря, та ще й онука. Але на словах подружки вітали Аллу Ігорівну з успішною перспективою.
– Ох, подружки, до чого ж я задоволена. Ось ще залишилося лише доньку прилаштувати заміж. Недолуча вона в мене якась, все працює. Де там вона працює, сама не знаю, але так мало грошей в будинок приносить, навіть соромно сказати. А як тільки я про це їй прямо говорю, що нам грошей не вистачає і треба б їй влаштуватися на другу роботу, так вона одразу починає ображатися, навіть звинувачує брата в тому, що він іноді сидить без роботи. Донька мене не розуміє. Недолуга вона в мене виросла.
Подружки знову красномовно переглянулися між собою. Перше, що чула Віра, коли приходила додому у день своєї зарплати, було: – Зарплату отримала, давай мені. Готуватимемося до весілля. Витрати будуть великі. Потрібно все зробити, як у людей.
Але Віра думала інакше. Вона сказала матері, що витрати на весілля лежатимуть на молодих.
– Мамо, якщо грошей немає, щоб сплатити весілля, то навіщо тоді його влаштовувати? Навіщо пускати пил в очі оточуючим? Ти як хочеш, звичайно, але я брати участь у цьому не збираюся.
Мати почала говорити доньці, що вона невдячна але Віра стояла на своєму. Весілля хотіла наречена. Денису було байдуже, якби не Оля, він би навіть не реєстрував шлюб. Він переконував дівчину, що вона могла б потім як одинока мати отримувати допомогу на дитину. Оля не погоджувалась. – Я дівчина пристойна. Яка я тобі самотня мати, навіть і не думай.
Весілля таки зіграли. Віру і не запросили, бо грошей вона не дала, але вона навіть не засмутилася. Народилася дитина. Ліжечко поставили в кімнату бабусі, щоб не турбувати Дениса ночами. Через півроку після народження племінника Віра придбала однокімнатну квартиру в іпотеку. Сім’я досі нічого не знала. Віра розуміла, що мати, якби знала про ці гроші, то почала б умовляти її віддати їх братові.
Зроблю косметичний ремонт і одразу переїду, планувала Віра, але на неї чекав сюрприз. Тяжко занедужала мати Олі, теща Дениса. Постало питання про те, хто доглядатиме за нею, оскільки жила вона одна.
– Я точно не переїду жити до тещі, – відразу пішов у відмову Денис. Невістка почала просити свекруху. – Аллу Ігорівну, може, ви допоможете моїй мамі? Я з маленькою дитиною, хвилюватимуся, ще молоко від переживань пропаде. Мамі багато не треба допомагати, приготувати поїсти, прибратися в квартирі.
– Я б з радістю допомогла, але я вам тут допомагаю. Як Денис без мене житиме?
– На доглядальницю грошей немає. Що робити, навіть не знаю, – невістка почала шморгати носом, намагаючись показати, що вона зараз заплаче.
– Я знаю, що робити, Оля. Не плач, все вирішимо.
Тут прийшла дочка із роботи. – Мені треба з тобою терміново поговорити, – сказала їй мати.
– Це справді терміново? Я втомилася, може, на завтра перенесемо?
Віра після роботи з’їздила до гіпермаркету, купила необхідні для ремонту будматеріали та відвезла все до себе на квартиру. Вона дуже втомилася і мріяла лише про одне – прийняти душ і лягти спати.
– Це терміново, почекати не може, – сказала мати.
Віра, важко зітхнувши, пішла на кухню. – Доню, – ласкаво почала Алла Ігорівна. – На тебе у нас уся надія. Завтра ти збираєш речі та переїжджаєш до мами Олі.
– Що ще за вигадки? – Втому як рукою зняло. Віра одразу зрозуміла, звідки вітер дме.
– Сваха занедужала, їй потрібен догляд, і я подумала, що ти всіх нас виручиш, якщо візьмеш догляд за нею на себе, – урочисто сказала Алла Ігорівна.
– З чого це? Я не рідна дочка, чому я маю доглядати її, – здивувалася Віра.
– У Віри малюк, як вона поїде до людини, яка нездужає, а в мене вже здоров’я не те щоб, доглядати інших. Самій би догляд не завадив. Ось і залишаєшся тільки ти. Тож збирай сумку і завтра з ранку поїдеш. Віра тобі дасть адресу. Не так вже й складно. Випрати, приготувати, дати ліки, ти впораєшся.
Алла Ігорівна говорила як про вже вирішену справу, вона була задоволена. Віра уважно подивилася в обличчя матері – чи все з нею в порядку. Тільки цим можна було пояснити таку пропозицію.
– Ти добре почуваєшся? – Запитала Віра. – Ти серйозно думаєш, що я доглядатиму чужу тітку?
– А що тут такого? Рідним треба допомагати. І в тебе є можливість, то чому б тобі не піти назустріч, – ображено сказала Алла Ігорівна.
– На мене навіть не розраховуйте. Нехай Оля бере дитину і їде до своєї матері, заразом і Дениса з собою забере. Нехай поживуть там якийсь час.
Алла Ігорівна з обуренням дивилася на дочку. – Як ти можеш? У них маленька дитина, а там нездужа людина.
– Мамо, хочу тобі повідомити новину, щоб ти не витрачала так багато сил на вмовляння. Я купила квартиру та переїжджаю жити до себе. Ваші проблеми вирішуйте самі.
Віра почала збирати речі в сумку. Алла Ігорівна застигла. – Це на які гроші ти купила квартиру? На наші гроші?
– Я сама заробила, уявляєш, мамо? І хочу попередити, що свою квартиру братові я не віддам. Наперед кажу тобі ні.
Вона пішла, залишивши матір у здивуванні. Вийшовши надвір, Віра з полегшенням зробила повний вдих. Свіже вечірнє повітря трохи охолодило її. Віра розуміла, що мати після того, як прийде в себе, з подвоєною енергією кинеться обробляти її, щоб допомагати Денису, якщо вже в неї такі гроші з’явилися.
І вона вирішила, що подасть на розділ їхньої спільної квартири, якщо мати не вгамується. Краще бути однією, ніж з такими родичами, згодні?