– Ти випадково не вагітна? – очі Оксани Геннадіївної засяяли радісним блиском.
– Ні, з чого ви вирішили? – мимоволі зіщулилася невістка і втягла голову в плечі.
– Їси дуже багато солоних огірків. Точно не вагітна? – недовірливо перепитала свекруха.
– Ні, – не стримавшись, вигукнула Алла.
Дівчина не любила, коли свекруха заводила розмову з приводу продовження роду.
Пара не те, щоб не планувала поповнення, а більше покладалася на волю випадку.
– Такими темпами я точно ніколи від вас онуків не дочекаюся, – схлипнула Оксана Геннадіївна і в засмучених почуттях опустилася на стілець. – А я знаю, чому у вас нема дітей!
– Чому ж? – Алла спідлоба зиркнула на свекруху, чекаючи від неї чергової нісенітниці.
– Ваш кіт! Завели кота, нянькаєтеся з ним, як з маленьким, і несвідомо не налаштовані на дітей, ось їх і немає, – впевнена у своїй правоті, раптом видала жінка.
Невістка у відповідь посміялася з її слів і тут же забула, проте незабаром зрозуміла, що дарма.
Повертаючись із роботи, вона зустріла сусідку з котом на руках, яка з осудом подивилася на Аллу.
– Як можна було його викинути надвір? Зовсім немає ніякого сорому! Адже так і не скажеш…
– Не зрозуміла… Що у вас на руках робить мій кіт? – Дівчина простягла руки, щоб забрати пухнастика.
– Твоя свекруха сказала, що ти вирішила віддати його до притулку, – схвильовано відповіла сусідка.
– Неправда! – Алла забрала кота і поспішила додому, щоб одразу ж зателефонувати Оксані Геннадіївні, і все їй висловити.
– Що такого я зробила? – образилася жінка, почувши претензії невістки. – Розвела паніку на порожньому місці через якогось кота!
– Він частина нашої родини! Звідки у вас взагалі ключі від нашої квартири?
– Син дав…
– Поверніть негайно! За нашої відсутності вам нічого робити в чужій квартирі! – вигукнула Алла.
– Не віддам!
– Тоді ми змінимо замки! – рішуче промовила дівчина і кинула слухавку.
Цього ж дня Алла поговорила із чоловіком із приводу замку. Скаржачись на те, що він втомився після роботи, Михайло таки змінив його.
– Не розумію тільки, навіщо ми з ним маємося? – пробурчав чоловік. – Я не помітив із ним жодних проблем.
– Твоя мати сьогодні прийшла і виставила на вулицю нашого кота, вирішивши, що через нього у нас немає дітей…
– Нісенітниця якась, – посміхнувся Михайло. – Мама додумалася теж.
– Саме з цієї причини я не хочу, щоб у неї були ключі від нашої квартири! – Алла обґрунтувала свою поведінку.
На якийсь час свекруха втихомирилася і перестала навідуватись у квартиру сина та невістки.
Саме в цей період Алла зненацька дізналася, що вагітна. Вона поспішила повідомити чоловіку цю радісну звістку, а той миттєво втішив свою матір.
Оксана Геннадіївна, запереживавши, вирішила не відкладати візит на потім і навідалася до невістки.
– Нарешті! – діловим тоном промовила свекруха, тільки-но Алла відчинила двері. – Ну і хто буде?
– Поки що не знаю…
– Тільки врахуй, що я хочу внучку! – Демонстративно схрестила руки жінка.
Дівчина закотила догори очі, вирішивши пропустити ультиматум свекрухи повз вуха.
Однак у тому, що Оксана Геннадіївна не жартувала, Алла дуже швидко переконалася.
– У тебе буде внук! – схвильовано повідомив матері Михайло і показав знімок УЗД.
– Внук? – зневажливо скривила обличчя жінка. – Я ж сказала, що хочу внучку! Не люблю цих хлопчаків!
– Мамо, ти серйозно? – спитав чоловік, переглянувшись із здивованою Аллою.
– Які тут жарти! – з досадом пробурмотіла Оксана Геннадіївна. – Навіть не думайте мені привозити його. Нянчитися не буду. Була б онука, інша річ, а так навіть не розраховуйте на мене.
Слово своє свекруха дотримала. Після того, як народився хлопчик, вона жодного разу не приїхала побачити онука і жодного разу не спитала сина про те, як він.
Через рік Михайло запросив матір на день народження дитини. Чоловік сподівався, що Оксана Геннадіївна схаменулась за цей час.
– Ні, я не приїду, – категорично заявила жінка. – Говорила ж, що я не хотіла онука. Якщо ви так сильно хочете мене побачити, оплатіть таксі туди і назад, і то, я подумаю, варто їхати чи ні.
– Мамо, тоді краще не варто, – образливо відповів Михайло.
Після цього випадку чоловік щонайменше скоротив спілкування з матір’ю. Тільки у свята він забігав до неї, вітав і швидко йшов.
Про невістку та онука Оксана Геннадіївна жодного разу не питала. Здавалося, їх взагалі не було у її житті.
На запитання сина, чому так відбувається, вона сухо відповідала, що після того, як Алла народила хлопчика, жінка викреслила її зі свого життя.
Через десять років Оксана Геннадіївна несподівано занедужала – і злягла. Вона відразу поспішила повідомити про це сина і попросила його допомоги.
– Потрібно тобі доглядальницю наймати, я постійно на роботі, – здивовано знизав плечима чоловік.
– Навіщо доглядальницю? Ще гроші на неї витрачати!
– Який вихід ти пропонуєш? – поцікавився Михайло.
– Нехай твоя дружина та син по черзі мені допомагають, – спокійним тоном відповіла Оксана Геннадіївна.
– Моя дружина та син? Нагадай-но мені, а це не ті самі люди, яких ти десять років навіть за рідних не рахувала? – єхидно посміхнувся чоловік.
– Ну було і було. Що тепер згадуватимемо?! – мати винно опустила очі на підлогу.
– Цікаво, а ти їх імена хоча б пам’ятаєш?
– Алла і.., – замислилася Оксана Геннадіївна.
– Іван.
– Точно, Іван!
– Загалом, так, мамо! Ні моя дружина, ні мій син за тобою не доглядатимуть. Після всього, що ти наговорила, я нізащо не проситиму їх допомогти, – категорично заявив Михайло. – А ось доглядальницю я зобов’язуюсь тобі оплачувати.
– Синку, такі гроші! – сплеснула руками мати. – Може, таки поговориш із ними?
– Ні!
Наступного дня до Оксани Геннадіївни прийшла помічниця, яка, не пробувши й півдня, забралася додому.
Цілий місяць Михайлу доводилося після роботи відвідувати матір. За цей час вона добряче дістала його своїм невдоволенням і моралями, і чоловік остаточно зрозумів, що Аллі та Івану пощастило, що вони стільки років не спілкувалися з його матір’ю.