– Таня, ми запрошені до Мельників на річницю весілля, – з порога повідомив чоловік. – Сергій ресторан замовив, справжній банкет готує, купа гостей буде.
– Чого це він? – Здивувалася Таня. – Ніколи не запрошував…
– Та не знаю, не розпитував, ніколи було. Кругла дата – мабуть тому. Наступної суботи о третій годині, при повному параді, на нас з тобою чекають у ресторані «Вікторія».
– То скільки років весілля? Подарунок тематичний треба шукати.
– А я не сказав? Десять років! Ювілей.
– Як час біжить, – задумливо сказала Таня, – здається, зовсім недавно вигукували «Гірко!», а вже десять років минуло.
– Так Юля у перший клас пішла цього року.
– Так? Ну діти, особливо чужі, ростуть швидко, – пробурмотіла Тетяна, набираючи у пошуковику «10 років весілля». – Та-а-к, весілля у них рожеве чи олов’яне. Можна дарувати будь-що із олова, або щось у рожевих тонах. Може, халати банні купити на всіх?
– П’ять штук? – Славко закотив очі. – І потім, ти уявляєш Сергія в рожевому халаті? Може, гроші? Або подарунковий сертифікат?
– Це нудно. Ну чи як доповнення можна… гаразд, час ще є, пошукаю щось. Пішли вечеряти.
Запрошення до Мельників для Тетяни було несподіванкою – вона, можна сказати, мало знала ювілярів. Були вони на весіллі, потім ще кілька разів перетиналися на пікніках. Чоловік її, Славко, дружив із Сергієм зі шкільної лави, і це був суто чоловічий світ.
Спочатку вони намагалися дружити сім’ями, але через два роки після першої доньки у Мельників народилися дівчатка-двійнята. А Таня із Славком жили без дітей. У перші п’ять років не хотіли, потім не виходило. Коротше, на тлі відсутності у дружин спільних інтересів дружба сім’ями не зросла, що не заважало Славку та Сергію разом їздити на рибалку, грати у футбол та займатися іншими чоловічими справами.
Дівчаток своїх Сергій любив. Працював не покладаючи рук, звичайно. У відрядження часто їздив. Тетяна, коли чула від чоловіка про чергову далеку подорож друга, завжди замислювалася: як там дружина справляється з трьома маленькими дівчинками? Це ж неймовірно важко! Вона одного свого племінника насилу може винести.
Рожеве весілля Сергія та Олени мало асоціювалося у неї з романтичними картинками на сайті, де давали поради про подарунки. Все ж таки далеко не кожна пара встигає за десять років стати багатодітною. Вони мають зовсім інші турботи. Тані навіть здалося, що «рожеве» в цьому випадку, дивна назва, тому що через десять років подружжя точно бачить одне одного без рожевих окулярів.
У результаті Тетяна замовила молодятам лампу з рожевого кварцу, подарунковий сертифікат у СПА та купила однакових ляльок донькам.
… У суботу о третій годині дня в одному з найкращих ресторанів міста під живу музику збиралися ошатні гості. Людей під 70 точно. Усі ті ж люди, які колись танцюють на весіллі у Сергія та Олени: рідня, друзі, колеги. Плюс хтось новий.
У холі запрошених зустрічала романтична фотозона «Десять років кохання», у залі на стіні красувалася фотовиставка – кадри з дня одруження, де всі із задоволенням шукали себе, а потім із білою заздрістю розглядали картинки ключових подій сімейного життя щасливого подружжя.
Хвилин за сорок гості почали переживати. Час іде, гості зібралися, а винуватців урочистостей все немає і немає.
Тут вийшов ведучий:
– Дорогі друзі, з хвилини на хвилину до цієї зали увійдуть наречені. Увага! Наречена ні про що не підозрює! І мені потрібна ваша допомога.
По залі пролетіло захоплення, розбавлене подивом: нічого собі, ось це вечірка!
– Щоб сюрприз вдався, нам потрібно кілька хвилин повної тиші, – продовжив ведучий. – Пропоную зайняти місця з двох боків, вам зараз роздадуть пелюстки троянд, і ви, сподіваюся, знаєте, що з ними робити, коли з’являться Олена з Сергієм.
Тетяна розгублено подивилася на чоловіка:
– Ти знав?
– Що це сюрприз? Ні! Та ти подивися на обличчя – ніхто не знав. Сергій завжди любив спецефекти.
…Заграв марш Мендельсона, відчинилися двері. Першим увійшов Сергій із величезним букетом різнокольорових троянд, а за ним, збентежена та здивована, Олена. За дівчатками, схоже, хтось наглядав у фотозоні.
Після пелюсток загриміли оплески, до зали одна за одною зайшли доньки, а наречена залилася сльозами.
– Так вже, гарний жест, – прокоментувала Таня. – Не кожна такий сюрприз витримає.
… Вечір вдався на славу.
Це був гімн справжнього кохання. З дитячими виступами, живими спогадами, відеофільмом, тостами, віршами та подарунками.
Наприкінці Олена попросила слова і простодушно зізналася:
– Знаєте, останні два тижні Сергій поводився дивно. Почав ховати телефон, йшов розмовляти в іншу кімнату. Загалом йому дзвонили підозріло часто. І вигляд у нього був такий, наче він щось приховує. Ніколи за всі десять років спільного життя я його таким не бачила і, звісно, запідозрила недобре. А коли він запросив нас на вечерю до ресторану, взагалі запереживала. Зазвичай ми відзначали річницю вдвох, у нашому заповітному кафе. А тут … чого я тільки не передумала! Словом, дякую вам усім за те, що прийшли, дякую Сергію за цей прекрасний вечір, це було незабутньо!
…При гостях Сергій не став розкривати карти. А Славку потім розповів, як народилася ідея свята. Восени був у відрядженні. Сусідом по купе виявився монах. Довга дорога, багато розмов. Монах розповів, що у мирському житті втратив дружину та сина.
Він і порадив Сергію влаштувати велике свято для дружини. Тому що в рутині буднів чоловіки так часто забувають говорити слова кохання.
Привід та масштаби свята Сергій вже сам вигадав. Ну і зрозумів у процесі, що за десять років вони із дружиною стали єдиним цілим: найскладнішим було зберегти задумане в таємниці.
Ось така рожева та гарна історія.
Бережіть кохання.