– Мамо, привіт, – Оля несподівано зателефонувала у понеділок. – А що у вас з тіткою Аллою сталося?
– Нічого особливого, – здивувалася Валентина. Хоча сама днями згадувала сестру: щось підозріло тихо, ні дзвінка, ні картинки, хоч наче й приводу немає, не сварилися.
– Так? Все як завжди? А чи давно ви спілкувалися? Вона пише тобі, дзвонить?
– Ні, мовчить. Ось як улітку з усією ріднею збиралися, так і перестала на зв’язок виходити. Я їй щось писала, потім надіслала привітання з днем матері, але вона не відповіла.
– Півроку? – свиснула дочка. – І ти теж мовчиш? Тобто така тиша для вас це нормально?
– Чесно кажучи, майже. Живемо далеко, бачимося рідко, та й тим для розмов у нас небагато спільних небагато. А що ти раптом про це переживаєш?
– Вгадай із трьох разів, – грайливо запропонувала Оля. – З чого б це я дзвоню тобі на початку робочого тижня і розпитую про твою молодшу сестру, ніби мені нема чим більше зайнятися перед Новим роком?
– Поняття не маю, от і питаю – з чого це?
– Вона вчора мені дзвонила, вперше за сто років приблизно. Попросила допомогти вибрати навушники – хоче Павлу подарувати, а вибрати не змогла, тому що не знає, які підійдуть до його телефону, не розуміє на що дивитися при покупці.
– Гугл в допомогу.
– Не вміє вона шукати інформацію чи не хоче. Їй простіше, щоби розповіли і показали.
– Так, а ще краще – щоби обрали, – погодилася Валентина. – Плавали, знаємо.
– Ну і нажалілася на тебе.
– На що ж, цікаво?
– На твою поведінку. Ти навіть не поїхала з нею на могилку батьків.
– Що?!
– Вона образилася, а ти навіть не помітила.
– Оля, їй 48 років, вона вміє розмовляти. Ми абсолютно точно не сварилися, не сварилися, вона нічого в мене не просила. Я взагалі не розумію, про що йдеться. Що треба було помітити?
– Мамо, слухай, насправді вона просила нічого тобі не казати. Просто ми довго розмовляли, і вона раптом почала згадувати літню подорож. Ви давно не бачилися, вона розраховувала, що ти залишишся на ніч, поїдеш з нею на цвинтар, допоможеш прибрати могилки. А ти поїхала. Ну ось. Вона образилась.
– На те, що я поїхала додому? По-перше, у мене були робочі плани, зустріч призначена з людьми, я їй все пояснила. І потім, вони з чоловіком приїхали машиною, самі собі господарі, це ж тобі не громадський транспорт. Загалом не розумію, навіщо ми обговорюємо це зараз. Образилася вона! І мовчить півроку. На ображених воду возять, знаєш таку приказку?
– Мамо, ви ж сестри. Рідні.
– І що? Між нами майже 400 кілометрів, у нас зовсім різне життя, Оля. Ми й раніше розмовляли раз на півроку. Ну, не хоче вона зі мною розмовляти – переживу, слово честі.
– Мамо…
– Що “мамо”? Ще й тобі дзвонить, скаржиться. Перший клас, друга чверть, їй-богу. Мирити ти нас тепер будеш?
– Знаєш, не дарма вона мені зателефонувала. Видно, важко їй – образа є, розмови немає і виходу вона не бачить, якщо мені вже почала це розповідати. Невже тебе не хвилює, що сестра перестала відповідати на повідомлення? Невже нецікаво дізнатись – чому?
– Цікаво. Але не настільки, щоб її питати. Вона з дитинства така – у мовчанку грала вічно. Піде з ображеним обличчям, а її всі наздоганяють, умовляють, заспокоюють. Так подорослішати час, ні? Я тоді їй все пояснила – не можу залишитись, не встигну дістатися вчасно, є зобов’язання. Які образи?
– Вона здалеку приїхала, а ти віддала перевагу роботі.
– Гаразд, все, давай ми закінчимо. Ми з Аллою самі якось розберемося.
– Як цікаво? Вона вважає тебе винною. Ти думаєш, що вона образилася на порожньому місці?
– Не знаю, подумаю.
– Мамо, у мене є план. Я знаю, як вам помиритись.
– Ну, – зітхнула Валентина. Куди від цих дітей подітися?
– Вона ж у Вінниці живе, так? Адреса є у тебе? Тільки не кажи, що нема.
– Є.
– Чудово. Давай на Новий рік посилку надішлемо. Купимо солодощів, новорічних прикрас, календар якийсь. Зараз стільки всього милого продають. Уявляєш, як приємно отримати під Новий рік посилку з подарунками? Давай?
– А що, непогана ідея. Треба солодощів купити. І прикрас на ялинку, вона їх любить.
– Все домовились. Тільки треба швидко все робити – щоб посилка встигла дійти до Нового року. Ну і ти листівку напишеш, га? Теплу, щоб усі образи пройшли.
– Добре Добре. Післязавтра зайдеш? Все зберу.
У листівці Валя написала:
Ось і пролетів ще один рік. Рік, коли ми були разом. Рік, у якому ми побували у рідних місцях. Дякую тобі за ці теплі спогади. Мені шкода, якщо я тебе образила. Вибач. Адже ми рідні люди і немає в мене нікого дорожче, ніж ти, діти та чоловік. Давай загадаємо нову зустріч у новому році.
31 грудня Валя отримала …посилку:
Люблю тебе, сестро! Подарунки – розкішні. Чекай у гості на день народження. З новим роком! Щастя, здоров’я, добра!