Оксана крутилася перед дзеркалом у довгій сукні смарагдового кольору, оглядаючи себе з усіх боків.
Фігура в неї шикарна, сама з себе красуня.
Чоловік Андрій дивився на неї і прямо млів – вісім років одружені, а він досі закоханий у неї по вуха і готовий ще багато років терпіти її примхи!
У кожного за плечима по шлюбу, але тут у них повне порозуміння, вони дві половинки одного цілого.
– Андрійку, ти тільки подивися яке плаття! Я тобі подобаюсь у ньому? – чіплялася з питаннями дружина.
– Звичайно, та ти і без ніякої сукні мені подобаєшся! – усміхався чоловік.
– Ну, Андрійку! Уявляєш, який прийом буде у подруги в ресторані? Ігристе, вишукані страви, подруги у діамантах!
– Так, голі тобі, звичайний день народження! – махнув рукою чоловік.
Оксана здивовано глянула на нього:
– Ти забув із яким розмахом Софійка святкувала свій день народження минулого року? І цього разу чоловік зняв найдорожчий ресторан з живою музикою і таке інше. А мій день народження ми відзначаємо вдома, у родинному колі, от же ж нудьга…
– Ну не всім же ж відзначати в дорогих ресторанах. У нас із тобою фінанси не дозволяють святкувати на широку ногу. Оксанко, ти ж чудово знаєш, що однієї моєї зарплати не вистачить на шикарний прийом, – роздратовано сказав Андрій.
Оксана пропустила повз вуха слова чоловіка про його зарплату, не хотілося їй акцентувати на цьому увагу.
Адже вона не працює, чоловік хоч і отримує добре, але їхнє фінансове становище могло бути і кращим, якби вона теж вносила свій внесок у сім’ю.
Але їй не хочеться, правда, у неї є спеціальність бухгалтерки, але їй не хочеться працювати на когось.
Вона періодично проходила якісь курси, але їй все швидко набридало.
Андрій так і казав, що його дружина химерна, але він її все одно любить.
Добре хоч син від першого шлюбу живе в іншому місті у її батьків і навчається в інституті. Андрій неодноразово пропонував допомогу дружині у пошуку роботи.
– Андрійку, я не хочу хапатися за будь-що, хочеться займатися чимось своїм, щоб мені було цікаво. І взагалі я не маю наміру рахувати чужі гроші, – безтурботно говорила вона.
– Андрійку, ну подивися, до цієї сукні потрібна якась прикраса. Мій золотий ланцюжок не підходить! – стоячи перед чоловіком у довгій елегантній сукні, казала вона.
– Чудово, тобі дуже пасує, моя красуне… – видихнув він.
– Так, чудово, але потрібна прикраса. І біжутерія тут не підійде, якось простакувато, – муркотіла Оксана.
Андрій уже все зрозумів і напружився, що розмова повернеться в інше русло і вирішив випередити дружину, хотів було почати розмову посвоєму:
– От якби моя дружина працювала… – але він не встиг відкрити рота, як та сказала:
– Андрійку, а ти знаєш, я знайшла вихід! У твоєї матері є старовинна брошка, вона точно підійде до моєї сукні, попроси в неї, га?!
– Ні, Оксанко. Ти ж знаєш, вона навіть своїй дочці її не дає, це сімейна реліквія, вона дісталася їй від бабусі, – твердо заявив чоловік. – І ти в курсі, як вона оберігає її.
– Ну, Андрійку-у-у, тобі ж хочеться, щоб твоя дружина виглядала супер! Або сам нишком візьми в неї, вона ж не перевіряє щодня на місці брошка, чи ні. А потім так само повернемо на місце, – казала Оксана.
– Ти що, на це я не піду… Ну добре вже… Спробую вмовити, а раптом пощастить.
Що вже там казав син матері, як умовляв, але вона погодилася і віддала на якийсь час старовинну брошку, золоту, на якій виблискували два дрібні діаманти.
– Синку, скажи своїй Оксанці, щоб акуратно з нею була, й не загубила, сам знаєш, як ця річ мені дорога, – казала мати Андрія.
– Так-так, мамо! Ти ж знаєш, Оксанка акуратна.
А Оксана була від щастя на сьомому неб! А як же ж?! Вона ж буде шикарно вбрана на дні народження у Софійки.
Вечір був шикарним і пройшов чудово. Оксана дійсно виблискувала в елегантній сукні, що підкреслювала її струнку фігуру і з гарною брошкою біля вирізу.
Вони чудово провели час і повернулися у хорошому настрої додому. Підійшовши до дзеркала, у Оксани округлилися очі від побаченого.
– Андрійку-у-у! Ходи скоріше сюди! – почала галасувати вона, що Андрій швидко вискочив з іншої кімнати.
Оксана стояла біла з широко відкритими очима.
– Її нема, Андрійку! Вона загубилась!
– Брошка? Ох ти ж, як же ж це так? – запитав Андрій.
Вони кинулися шукати, навіть у під’їзді й на вулиці все переглянули.
– Господи, Андрійку, що ж тепер буде? Це кінець, твоя мама не пробачить мені, – жалібно запитувала дружина.
Так і не знайшлася дорога прикраса. Але її треба було повернути свекрусі за будь яку ціну. Трохи опамʼятавшись, Оксана сказала:
– Нам треба замовити таку ж брошку у ювеліра!
– Оксанко, ти не уявляєш, скільки це буде коштувати! – вигукнув чоловік. – Там же ж справжні діаманти.
– Ну, ми можемо взяти кредит… – сказала Оксана.
– Гаразд, зранку все, давай спати, – сказав Андрій.
Звісно, заснути вони нормально не могли, кожен мовчки думав, як викрутитися з цього положення.
Андрій себе на себе – навіщо він взяв цю брошку у матері, послухав дружину, але справа зроблена…
Вранці Андрій прокинувся і відчувши запах кави, здивувався.
Зазвичай він прокидався, снідав сам і їхав на роботу, а дружина спала.
– Привіт, що ти тут з самого ранку робиш? – здивовано спитав він, побачивши, як дружина розливала каву по чашках.
– Андрію, – серйозно сказала дружина. – Ти недавно пропонував мені роботу бухгалтерки у твого друга в офісі, подзвони йому, чи вільна ще вакансія? Я сама винна і піду працювати, візьмемо кредит і виплачуватиму ювеліру.
Чоловік дивився на дружину з недовірою.
– Ти зараз серйозно? Підеш працювати? Якщо так, то це чудова ідея. Зараз подзвоню…
Місце бухгалтерки виявилося вакантним, так що наступного дня Оксана поїхала разом із чоловіком на роботу, добре, що було якраз по дорозі.
Тепер Оксана щоранку вставала рано, збираючись на роботу.
А чоловік вмовив ювеліра, якнайшвидше зробити брошку, бо його мати вже цікавилася:
– Ну що, коли повернете мою брошку, синку? Щось вона у вас прижилася…
– Мамо, повернемо скоро, ну зовсім немає часу, адже Оксанка вийшла на роботу. Не хвилюйся, повернемо, – відмовлявся Андрій.
Нарешті брошка була готова і у вихідний Оксана з Андрієм приїхали до його матері.
– Мамо, вибач, що так довго, – вибачився Андрій.
– Нічого, – відповіла мати, але якось здивовано й уважно дивилася на брошку.
– Оксанко, ти що почистила брошку? Якась вона новенька, а камінці виблискують, немов діаманти! – спантеличилася свекруха.
Оксана гарячково вигадувала відповідь, а свекруха раптом сказала:
– Колись давно, моїй бабусі не було чого їсти, і вона обидва діаманти продала, один за одним, щоб купити хліба… А потім уже вставила скельця, бо не було грошей, а брошка все ж таки золота.
Андрій з Оксаною перезирнулися, мати вловила їхні погляди.
– А що сталося?
– Та нічого особливого, мамо, – тихо відповіла Оксана. – Я загубила вашу брошку, і довелося замовити ювеліру нову, і тут справжні діаманти. Вибач будь ласка. Я навіть пішла працювати, щоб виплатити кредит, бо я сама винна…
Усі мовчали, пауза затяглася.
– Ну от тому я й нікому не давала її, зберігала. А тепер що ж, – сказала мати. – Візьми Оксанко цю брошку, я дарую її тобі. Вона все одно вже не реліквія, а ту старовинну, звісно, дуже шкода, хоч і зі скельцями.
– Дякую, – обійняла свекруха Оксана, а Андрій сказав:
– Ну що ж, якщо так, то можеш звільнятися, виплатимо потихеньку.
– Ні, Андрійку! Ти що з мене домогосподарку хочеш зробити, мені подобається працювати, і не звільнюся я ні за що. Як це я раніше сиділа без діла, час довго так тягнувся. Та й я сама маю виплатити кредит за свою брошку. А мені вона дуже подобається! – із задоволенням і захопленням дивилася на прикрасу вона.
Мати Андрія мовчала, вона не була сварливою жінкою – ну що ж так сталося, треба жити далі.
А брошку їй було дуже шкода, але вигляду вона не показувала.
– Мамо, пробач нас, ми не хотіли. Оксанка дуже переживала тоді. Я бачу тобі шкода твою реліквію, все ж таки пам’ять від бабусі… – говорив Андрій, а Оксана кивала головою підтримуючи чоловіка.
– Гаразд, діти, чого не буває в житті, а той, хто знайшов, нехай користується на здоров’я, – сумно відповіла мати. – Але ви даремно витратилися, я б і так вам пробачила.
– Не даремно, зате Оксанка має тепер отаку красу!