– Марино, я приїду тільки завтра. Знову не доробили. Не готові у них документи, а я маю їх обов’язково підписати. А ти вже й вечерю приготувала? Завтра не треба буде готувати. Відпочинь. Прибирання зроби, мама моя в гості у вихідний зайде. Вона любить чистоту, ти знаєш. Ну давай, бувай, мені треба бігти.
Марина все, що приготувала, забрала в холодильник. Їсти не хотілося, зник апетит. Вона заварила собі каву та влаштувалася перед ноутбуком. Раптом пролунав дзвінок у двері. Пожартував, а сам приїхав, подумала Марина і радісна відчинила двері. На порозі з’явилася молода дівчина, навіть дуже молода. Поруч із нею стояла жінка.
– Вам кого?
– А нам тебе, – сказала жінка.
– Не тебе, а вас. Що ви хотіли?
– Так і триматимеш нас на порозі?
– Я вас не запрошувала.
– Ну тоді слухай, – жінка як і раніше зневажливо тикала. – Може і сусідам буде цікаво.
– А сусідів немає вдома.
– Смілива. Твій Роман та моя дочка люблять один одного. Моя дочка вагітна від нього.
– І чого хочете від мене?
– Відпусти його.
– Мамо! – Промовила перше слово в діалозі молода дівчина.
– Доню, не хвилюйся, тобі не можна. Я все пам’ятаю! А ти, – жінка звернулася вже до Марини. – Звільни квартиру.
– Навіть так? А на якій підставі?
– А сама не розумієш? Роман має дитину, але не від тебе. Квартира Романа, так що з речами на вихід.
– Квартира в іпотеці на нас двох.
– От і йди, платити не треба буде.
– Це ви все вирішили.
– Так я! У моєї дочки і онука має бути все! Ми маємо подивитися квартиру.
– Ось коли вона буде ваша, тоді й подивіться.
Марина зачинила двері перед нахабною жінкою і заплакала.
Як він міг! Вони вирішили відкласти народження дитини, коли буде краще з грошима. Саме все стало налагоджуватися, а тут таке. Адже вона йому вже приготувала сюрприз – тест із двома смужками.
Несподівано задзвонив телефон, свекруха. Вона навіщо дзвонить. Знає про коханку сина?
– Марино, у тебе якийсь голос не такий. Ти не занедужала?
– Ні.
– Я завтра приїду, у мене для вас невеликий сюрприз.
– Ще один, – Марина заплакала прямо в трубку.
– Марино, що сталося? Я зараз приїду.
За годину свекруха була вже в неї. Довелося їй все розповісти.
– Ось же негідник, у батька пішов. Адже він знає, чому я розлучилася. Його батько на стороні нажив двох дітей, поки ми були одружені. А третя його видала.
– І що ви зробили? Розлучилися?
– Я його вигнала. Потім моя свекруха бігала, хотіла помирити нас. Адже він до неї пішов, і на всіх аліменти довелося платити. А хто ж годуватиме його? Нахабна потрапила дівчина, аліментів їй було мало. Ти не думай, я як моя свекруха не буду. Я повністю на твоєму боці. Особливо коли дізналася про дитину. А Роман знає? Ні ще? Як вирішиш, так і буде. Я його не шкодуватиму.
– Я подам на розлучення.
– Не поспішай, ти вагітна. Можеш не жити з ним, а розлучитися встигнеш. Хай сам іде.
– Але ж у нас квартира в іпотеці. Із цим треба теж щось робити.
– А я й забула. Я до вас із сюрпризом хотіла прийти. На початковий внесок твої батьки давали, а я тоді не мала грошей. Але я зараз продала будинок батьківський. Хотіла все вам віддати. Тепер подумаю.
Роман приїхав. Він хотів поговорити з дружиною, але виявилося, що й мама вже все знає.
– Марино, ти зрозумій, квартира в іпотеці. А там у мене дитина буде. Тобі доведеться поступитися. Та й заплатили ми ще небагато. Я тобі поверну половину від усього. Погоджуйся, тобі ж платити не треба буде, будеш вільна.
– А про нашу дитину ти подумав?
– Про нашу?
– Так. Я вагітна.
– Але ж ми не планували.
– Натомість на стороні ти не планував. А перший внесок мої батьки дали. Його ти теж хочеш поділити?
Роман мовчав. Він навіть не знав, що сказати. Щойно він розмовляв із майбутньою тещею. Вона була рішуче налаштована, і його налаштувала, обіцяла допомогти, а тут такий поворот. Вся рішучість кудись поділася. Та ще й мама тут, слухає та мовчить. Ось влип!
– Чого мовчиш? Порадься зі своєю новою сім’єю, дзвони або біжи до них. Тільки квартири тобі не бачити. Мені батьки допоможуть.
– Мамо, а ти? Ти мені допоможеш?
– У чому? З онуками?
– Ну…
– Розбирайся сам. Мені не подобаються люди, як твій батько. Ти про це знав. В одному онуці чи онуці я певна. А ось з рештою питання відкрите. Але ти не сподівайся на мене. Всі діти твої, а якщо ти будеш їх батьком, то й утримуй сам, забезпечуй.
– Які ви всі меркантильні? І ти, мамо, теж. І ти, і ти…навіщо я зв’язався з вами.
– Ось як ти сину заговорив! Ми й винні!
Роман пішов, голосно гримнувши дверима. Марина подала до суду. Вона була вагітна, але дуже хотіла розлучення. Іпотеку допомогли закрити батьки. А половину того, що виплатили, поки були одружені, Роману віддали. Але йому цього мало, щоб знову взяти іпотеку.
Свекруха, хоч і колишня, часто відвідувала Марину. А перед пологами навіть лишалася в неї на ніч.
Одного разу знову пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла та сама пара. Мама і дочка. Тільки донька була з величезним животом, майже таким самим як у Марини.
– Де цей?
– Хто?
– Чоловік твій де? Лишив мою дівчинку без пояснень. Я привела її до вас.
– Він тут не живе.
– Але квартира його, отже, і вона тут житиме.
– А ось це ні. Квартира не його. Він навіть квадратного сантиметра не має у власності тут. Шукайте його самі. І попрошу більше не турбувати нас.
– А де живе мати?
– А вона зі мною живе. А більше нічого вам не потрібно знати. Шукайте самі батька своєї дитини.
Марина зачинила двері та схопилася за живіт. Добре, що свекруха була з нею.
***
На світ з’явилася дівчинка Вероніка. З пологового будинку їх зустрічали батьки Марини та свекруха. Роман теж приїхав і навіть узяв дочку на руки. Лише додому його не запросили. Його мати згодом розповіла, що живе він сам. Як пішов від Марини, так і туди не пішов. Іноді заходить до матері, але залишатись у неї не хоче.
А ще пізніше його розшукала теща, що так і не відбулася. Дитина народилася, потрібні аліменти, і взагалі квартира для дитини не завадила б. Але Роман вирішив платити і допомагати лише через суд, а там виявилося, що дитина не його.
Нині Роман спілкується з дівчинкою, гуляє, іноді разом із Мариною. У них добрі стосунки, але лише дружні. Жити з ним Марина більше не збирається, а він сподівається на її прощення. Його мати теж сподівається, але її і так все влаштовує.