– Ганно, у мене до тебе прохання! – Славко прийшов з роботи дуже схвильований – у них нещодавно нового директора заводу призначили.
Кажуть, неугодних усіх відразу швидко звільняли, заступнику колишнього директора з виробництва теж запропонували піти на пенсію, як тільки начальник підбере йому заміну.
Як кажуть – нова мітла по новому мете.
Ганні одразу не сподобався цей новий начальник чоловіка, за розповідями чоловіка виходить, що він людей не цінує.
Але дивно, при цьому Славко на підйомі, новий директор його явно наблизити хоче, навіть мітить його на місце старого заступника.
Славко, звичайно, чудовий фахівець, він начальник цеху. Роботу знає, як свої п’ять пальців. Але бути заступником з виробництва – надто велика відповідальність. Директор на заступника може списати будь-що, а цього вони зовсім не знають!
Але ж чоловікові це не скажеш – точно образиться, що вона не вірить у нього!
– Що у нас на вечерю? – Славко співав собі щось під ніс і був явно у піднесеному настрої. – Голубці? Ганно, звичайно я буду голубці, тільки зараз піду переодягнуся.
І тут же вигукнув зі спальні:
– Ганно, ти уявляєш, наш новий директор, Геннадій Павлович, запросив своїх заступників із дружинами до кафе. У нього ювілей, та й хоче з колективом у неробочій обстановці познайомитися.
– Ну а ти до чого? Ти ж поки що не його заступник? – Здивувалася Ганна.
– А я, на правах кандидата на посаду його заступника, теж запрошений із дружиною, тож готуйся! – радісно повідомив Славко.
Він вже переодягнувся, вимив руки і повернувся на кухню.
– Знаєш Ганно, у мене до тебе прохання, адже я знаю, як ти вмієш на будь-які теми вести бесіди. У нашій старій компанії ти всіх чоловіків зачарувала, і при цьому їхні дружини на тебе не ображаються.
Це ж треба так зуміти! Розумна ти у мене і… гарна.
Прошу тебе, Ганно, ти якось розговори його, цього нового директора, ну як ти вмієш! Нехай бачить, яка в мене дружина, адже чоловік і дружина одне ціле, як то кажуть. Відразу ясно буде, що й чоловік не промах, а нам це тільки й треба.
– Славко, у вашій старій компанії всі свої, я їх знаю, мені легко зі своїми жартувати та балакати, приблизно уявляю, хто і як сприйме. А з твоїм директором невідомо, як вийде, пожартуєш – а йому не сподобається, – Ганна від чоловіка не чекала такого прохання.
Вона вже майже три роки не працювала, у декреті із сином сиділа, скоро виходити на роботу. Відвикла спілкуватися, весь час із Денисом та з чоловіком і все.
– Та гаразд, перестань, всі ми люди, і така красива і розумна жінка на будь-якого чоловіка справить враження! – не відставав Славко. – Я впевнений, що ти зможеш створити потрібну атмосферу, ну постарайся, це ж нам обом на руку.
– На руку? А раптом цей директор зрозуміє все неправильно і вирішить, що я…?
– Та облиш, Ганно, що за нісенітниця? Ну, тоді я йому…покажу! – Чоловік зробив серйозне обличчя.
– Ага, ну ти пожартував! Ти ж посаду хочеш, а за це не посаду тобі, а звільнить, як і всіх тих, про кого ти розповідав! – Ганна поклала Славку ще голубець на тарілку. – Їж, бо сил не буде за дружину заступатися. Добре, Славко, я згодна, але за результат я не відповідаю!
– Не переживай, все нормально буде, і взагалі, я в тобі впевнений, якщо що, і зовсім не ревную, знай, – запевнив Славко.
Директор виявився молодшим, ніж думала Ганна, судячи з розповідей чоловіка.
Геннадій Павлович багато жартував, розповідав про колишню роботу, підливав сусідам і досить уважно спостерігав за всіма. Усміхався тостам, які вимовляли, але сам чарку майже не піднімав. Ганна сиділа навпроти і їй було видно.
Дружина директора здалася Ганні приємною, вони зустрілися з нею поглядами і посміхнулися один одному.
– А у вас, В’ячеславе Сергійовичу, дуже симпатична дружина, – раптом несподівано сказав директор. – Та й увесь колектив дружний, згуртований, думаю ми спрацюємося. Ви не проти, якщо я запрошу вашу дружину на танець? Музику нам обіцяли організувати, ювілей таки.
Ганна спокійно посміхнулася:
– Ви вибачте, Геннадію Павловичу, але…
– Перший танець Ганна зазвичай зі мною танцює, – врятував дружину Славко. – Ну а другий ваш, якщо Ганна не проти!
Директор засміявся:
– А ви гарна пара! Сподіваюся, Ганна мені не відмовить? – і Геннадій Павлович махнув рукою помічникові, той увімкнув музику, і Геннадій Павлович запросив свою дружину.
– Я не хочу з ним танцювати! – Прошепотіла чоловікові Ганна.
– Ну ти обіцяла, а це чудова нагода поспілкуватися, я тебе не впізнаю, – тихо у відповідь шепнув їй Славко.
Поруч із ними незграбно штовхалися ще дві пари, і Ганні раптом стало смішно – напевно давно не танцювали, а новий директор зненацька всіх переконав. Цікаво, чи в роботі він теж такий спритний?
– Ну, що ви мені не відмовите? – Музика знову заграла, а Геннадій Павлович підійшов якось несподівано і простягнув Ганні руку.
Після танцю він відвів Ганну до чоловіка і підморгнув:
– Ну, що Ганна, домовилися? Чекаю на вас у понеділок у своєму кабінеті після планерки, годині об одинадцятій.
– В сенсі? – Славко здивовано дивився на дружину.
– Потім розповім, – прошепотіла Ганна.
– Мені здалося, чи ти з ним фліртувала? – не вгамовувався Славко.
– Припини, ти ж сам просив мене з ним поспілкуватися, – прошепотіла Ганна, – Зараз незручно, а вдома я тобі все розповім!
– Ти йому посміхалася! – Заявив вдома Славко.
– Ну, ти ж сам хотів, щоб ми йому сподобалися? – Ганна була здивована – перший раз у житті Славко її приревнував по-справжньому.
– Хотів, але все пішло не так, а навіщо це він тебе до себе запросив у понеділок? – не міг заспокоїтись Славко.
– Ну, він же не додому запросив, а до кабінету. Ми з ним під час танцю розмовляли, і Геннадій Павлович захотів продовжити нашу розмову на роботі. Ну я й не стала відмовлятися, щоб тебе не підводити, – пояснила Ганна.
– А про що ви розмовляли? Ось про що ти могла розмовляти з абсолютно незнайомою тобі людиною? – обурився Славко.
– Та не знаю. Геннадій Павлович раптом почав про плани розповідати, ну так, небагато. Потім сказав, що колишнього заступника з виробництва він звільняти не збирається. Він його хоче залишити радником, та й тобі Олег Матвійович спочатку допомагатиме. Мене розпитував, ким я працюю. Чесно, я не знаю, навіщо він мене покликав, я заради тебе тільки й погодилася, – щиро відповіла Ганна і Славко обійняв її. – Ну і дружина в мене! Самого директора зачарувала! Ну треба ж!
Коли в понеділок струнка і підтягнута, Ганна увійшла до кабінету директора, той був не один – поряд сиділа його дружина Олена Петрівна.
– Ось, Ганно, це моя Олена Петрівна розглянула у вас речника для директора заводу! Ви комунікабельні, розумна, у вас гарна реакція та багато інших якостей. Тож, Ганно, передаю вас у руки Олени Петрівни, ви з нею поговоріть, і якщо зарплата та обов’язки вас влаштують, я з радістю візьму вас на цю посаду.
Увечері Славко багато разів просив Ганну переказати розмову з Геннадієм Павловичем:
– Ганно, ну ти крута! Геннадій Павлович мене після обіду викликав і сказав, що підписав моє призначення на заступника. Відразу нам двом цікаву роботу забезпечила! Але я тебе все одно до директора ревную, прес-секретар директора заводу Ганна, дивись у мене!
– Ось я допомогла чоловікові! – Погодилася Ганна. – Та й твої почуття заодно оживила, а то засиділася я в декреті, ти навіть ревнувати розучився!
А директор виявився непоганою людиною. Налагодив роботу, старих, знаючих фахівців не звільнив, а перевів у наставники та радники.
Ніколи не треба поспішати з висновками, хто поганий, а хто хороший, доки не розберешся сам.