Ірина Іванівна щось готувала на кухні, коли у двері подзвонили. На порозі стояла її невістка Наталка. – Привіт! А ти чому не попередила, що зайдеш? – здивувалася свекруха несподіваному візиту. – Ірино Іванівна, нам треба серйозно поговорити! – з порогу сказала невістка. – Проходь, – Ірина провела невістку на кухню. – Ну, що за справа у тебе? – Ірино Іванівно, як ви можете таке робити? – несподівано, мало не плачучи сказала Наталя. – Що робити? – перепитала свекруха. – Не прикидайтеся, я все знай! – вигукнула невістка. Ірина Іванівна здивовано дивилася на Наталю, не розуміючи, що відбувається

– Те, що я отримую пенсію, працюю та здаю житло, тебе не стосується. Це мої гроші. А син зобов’язаний допомагати матері, – заявила Наталці свекруха.

Наталка та Борис одружилися ще в інституті. Мати Наталі запропонувала їм жити у себе у приватному будинку, але Борис одразу відмовився, він вирішив винайняти квартиру. Вони обидва працювали й почали потроху збирати на іпотеку. Наталя собі у всьому відмовляла. Вона вважала, що Борис її коханий і єдиний чоловік на все життя, а зараз аби швидше купити свою квартиру.

Мати Наталі їм допомагала чим могла. Вона мала невеличкий город, і вона постійно привозила їм продукти. Вона теж була на пенсії, але ні про яку допомогу собі навіть не заїкалася. Розуміла, що молодим треба жити далі, народжувати дітей. Їм потрібніше.

І тут Наталка дізналася, що мати Бориса, Ірина Іванівна, потребує від сина щомісячної допомоги! Її подиву не було меж! Ірина Іванівна отримувала пенсію, підробляла на півставки бібліотекарем. І здавала квартиру!

Тут Наталка взагалі розгубилася. Свекруха мала ще одну квартиру, яку вона здавала. І ще просить із сина щомісяця п’ять тисяч гривень. Мовляв, дочка їй стільки надсилає, і син теж повинен.

Наталка поїхала до свекрухи.

– У вас квартира є ще одна, невже вам не вистачає? Ми, між іншим, живемо в орендованій, – вона виразно дивилася на свекруху

– Це мої гроші, – спокійно відповіла Ірина Іванівна. – Дочка допомагає і син теж повинен. Ви ж обоє працюєте.

Наталка не стала з нею сперечатися. Борис так і продовжував перераховувати матері щомісяця по п’ять тисяч. А Наталя на всьому заощаджувала, навіть картоплю купувала поштучно. На суп стільки, на гарнір стільки.

У них народилася дитина. Мати Наталі знову покликала їх до себе, Борис знову відмовився. Грошей постійно не вистачало, і він поїхав на заробітки. Поїхав на півроку, натомість казав Наталці, що кілька разів так з’їздить і квартиру можна купити навіть без іпотеки. Наталка залишилася одна з маленькою дитиною. Свекруха запропонувала допомогу.

– Якщо треба, можу посидіти з дитиною. Ось мій розклад.

Наталя відмовилася. Вона переїхала до матері. Коли Борис повертався, то до тещі не йшов, а жив у своєї матері. Наталка скаржилася матері:

– Все через неї, через цю свекруху. Адже вона має гроші, так вона ще в сина просить кожного місяця. Ось він і вирішив на заробітки їхати. За півроку його не бачу. Може, в нього там уже інша родина, та й сюди він не хоче приходити.

А свекрусі було все одно. Головне для неї, щоб син та дочка їй допомагали. Внука вона бачила лише один раз. До них не приходила, подарунків, не дарувала.

Минуло два роки. Наталка чекала на чоловіка, нарешті ця робота закінчилася. Борис її втішив, він сказав, що грошей достатньо, купуємо квартиру.

Тільки оформив її Борис на ім’я своєї матері. Наталці навіть не хотілося туди переїжджати. Вона так і уявляла, що прийде свекруха і встановлюватиме там свої порядки. Як би ще грошей не попросила з неї, з Наталі за те, що вона там житиме.