Ольга пишалася своєю сім’єю, до своїх сорока років вони вже мали свою квартиру, невеликий будиночок, який вони використовували, як дачу і двоє дітей. У своєму чоловікові вона була впевнена на всі сто відсотків, такого вірного і люблячого чоловіка треба було пошукати.
Ігор справді був чудовим сім’янином, і весь вільний час проводив із сім’єю, і не дивно вони через його роботу так рідко бачилися. Але за те, коли Ігор був вдома, у них починалося свято, яке тривало весь час, коли він відпочивав від роботи.
Подруги заздрили Ользі білою заздрістю, адже доки їхні чоловіки після роботи пропадали у своїх гаражах чи вирушали на вихідні на рибалку, Ігор вивозив родину на пікнік, на дачу чи на прогулянку.
– Ех, Ольго, яка ж ти щаслива! Ти, подруго, напевно знаєш секрет, як приручити чоловіка.
– Який тут секрет… Просто мені відповідальний чоловік попався, та й любимо ми один одного.
І хоча її подруги теж виходили заміж з кохання, вони не могли зрозуміти, чому їхні чоловіки намагаються піти з дому, коли Ігор навпаки весь час проводить час із сім’єю. Ольга була рада, що її чоловік не був схожим на тих чоловіків, які весь вільний час проводять біля телевізора або з друзями у дворі. Вона вважала, що їй просто пощастило, видно сам Бог зглянувся над нею, бачачи як вона намаялася в дитинстві, спостерігаючи за тим, як її батько частенько гульбанив, а потім сварився з мамою.
Їхня сім’я була повною протилежністю тій, у якій вона виросла. Вона була впевнена, що Ігор ніколи її не зрадить, і що їхній шлюб – це не порожній звук, а стосунки на довгі роки. Одне засмучувало Ольгу, часті розлуки з коханим, але як інакше? Ігор працював вахтовим методом, місяць вдома, місяць на роботі, зате які у них були зустрічі, а як вони весело проводили час. Може секрет був саме в частих розлуках, і саме завдяки цьому вони не тільки не встигали набриднути один одному, а й зберегли свої почуття у первозданному вигляді.
Ось і зараз Ольга готувалася до зустрічі із чоловіком. Ігор мав приїхати ввечері, а до цього часу вона мала встигнути сходити в салон, приготувати його улюблений пиріг і запекти м’ясо по французьки, яке він так любив. Вибравши сукню для вечора, Ольга замріяно посміхнулася, попереду цілий місяць сімейного щастя, а ще місяць відпочинку на їх улюбленій дачі далеко від галасливого міста, де будуть тільки найближчі: вона, Ігор та їхні діти.
Вона мимоволі згадала, як їхні стосунки лише зароджувалися. Обидва ще юні лише після інституту, але з наполеонівськими планами та амбіціями. Вони зіграли скромне весілля, проте швидко накопичили на невелику однокімнатну квартиру. Нехай маленький куточок, натомість свій, любив поговорити Ігор. А потім все якось закрутилося, і вони купили нову, просторішу квартиру в хорошому районі, з розвиненою інфраструктурою. Знайшли ділянку і звели невеликий дачний будиночок, тепер усі свята вони відзначали неодмінно там. А який там сад, а басейн… А парник який Ігор спорудив… А який він дбайливий і уважний, ніколи не повертається з відрядження з порожніми руками, обов’язково з квітами та подарунками. Так, такі чоловіки, як Ігор велика рідкість, і їй дуже пощастило з ним.
Зустріч, як завжди була чарівною, Ігор як завжди вручив Ользі її улюблені троянди, а потім, розцілувавши дітей, почав викладати з дорожньої сумки згортки з подарунками. Коли діти розійшлися по своїх кімнатах і Ольга з Ігорем залишилися наодинці, жінка припала до чоловіка, і заплющила від задоволення очі, вдихаючи запах його парфуму.
– Як же я за тобою сумувала…
– Сонечко моє, я сумував за тобою не менше. Я поки що в душ, а ти накривай на стіл, я зранку нічого не їв.
Як же Ольга любила, коли чоловік називав її сонечком. Здавалося, в ці моменти вона справді починала світитися немов сонце, зігріваючи своїм теплом свою сім’ю. Ольга вже давно накрила стіл і тепер стояла біля вікна і чекала, коли її кохані зберуться на кухні.
Ольга задумалася про щось своє, про жіноче, тому почувши незнайомий звук здригнулася. Вона ніколи не дозволяла собі заглядати в мобільного чоловіка, але наполегливі звуки, що свідчать про нові і нові смс повідомлення, переконали взяти телефон у свої руки. Через мить радісний вираз обличчя змінився гірким сумом, на екрані телефону було повідомлення, від контакту який був записаний як «Сонечко». Цікаво, скільки в нього ще таких сонечок? Як виявилося чоловік зраджував їй і дуже давно, он якісь щасливі обличчя на фотографії. Вона тихо поставила телефон на місце і залпом випила склянку води. Не може цього бути, Ігор не тільки їй зраджував, у нього, як виявилося, була друга сім’я, а в тій сім’ї ще й діти. Вона не могла повірити у побачене, але це було справді так, вона не могла помилитися, і підпис під фотографією «тату ми тебе любимо і чекаємо» та дитячі обличчя так схожі на Ігоря. Сумніву бути не може він їй не вірний.
Коли Ігор вийшов із кімнати, то він не застав Ольгу на кухні. Спочатку він подумав, що вона забула щось купити, але коли минуло більше години, захвилювався. Телефон Ольги зрадницьки мовчав, проте його телефон увесь час видавав нові трелі. Ігор переглянув повідомлення, відповів на них, а потім витягнув карту, замінивши її на іншу. Ольга повернулася пізно, незважаючи на чоловіка, вона пройшла до кімнати, і, взявши з ліжка подушку, пішла спати до вітальні. Це була їхня перша безмовна сварка, вона була ображена на нього через зраду, а він дивувався, куди вона зникла на довго, напевно за його відсутності знайшла чоловіка.
Ранкова розмова не надала ясності у їхніх стосунках. Так, він мав ще одну сім’ю на стороні, але що це змінює? Він любить їх однаково, і та й інша сім’я ні чого не потребує, так що він не бачить у цьому жодних проблем. І взагалі, якби не ці повідомлення вона жила б і ні про що б не здогадувалася. Але Ольга так не могла, так, вона сильно любила чоловіка і не хотіла руйнувати свою сім’ю, але й жити в одній родині з чоловіком, який обманював її стільки років, вона ним могла.
Розлучення було важким, Ігор довго відмовлявся підписувати папери, вигадуючи нові й нові приводи для відстрочення розлучення. Свекруха вмовляла Ольгу одуматися, і подумати хоча б про дітей, мати сказала, що не пустить доньку на поріг, якщо та спробує зруйнувати свою сім’ю, а чоловік сказав, що в разі розлучення забере у неї дітей.
– Доню, ти подумай, він чоловік, працює, сім’ю забезпечує. Має хтось про нього піклуватися, коли він їде на роботу. Тут не син мій винен, а ти, значить, недолюбила, чогось недодала…
– Ви зараз серйозно?
– А що ти думала? Він чоловік, він знову може одружитися, а кому ти будеш потрібна з дітьми?
– Я? Дітям, а він… З таким характером, як у нього, йому світить не одне розлучення.
Мати й справді відмовилася пустити Ольгу себе, сподіваючись на те, що її норовлива дочка все-таки помиритися з чоловіком, але що сильніше тиснули на Ольгу обставини, то сильніша вона ставала. Вона попросила у своєї начальниці місяць неоплачуваної відпустки, щоб врегулювати сімейні проблеми, а та не тільки пішла їй на зустріч, а й впустила пожити у службову квартиру, доки триватимуть судові позови і навіть запропонувала свого адвоката.
І ось через роки Ольга жодним чином не шкодує про те, що колись розлучилася з чоловіком. У неї хороші діти, її кар’єра йде в гору, а нещодавно вона познайомилася з чоловіком, з яким у неї багато спільного. Всупереч обіцянкам колишньої свекрухи та рідної матері Ользі все-таки вдалося досягти всього того, про що вона мріяла, а її колишній чоловік, як виявилося, знову одружився, і мотається між сім’ями в надії, на те, що цього разу ніхто не дізнається про його обман.