Влаштувавшись у купе поїзда, Микита дивився за вікном пропливали дерева, а потім він заплющив очі й замислився.
Якось безглуздо все вийшло в їхній розлуці з дружиною…
Єдине, що шкода доньку, якій уже шістнадцять років.
Микита й раніше помічав за своєю дружиною Жанною деякі проблеми, але вона вважала їх несуттєвими.
Наприклад, іноді вона приходила з роботи пізно і була весела, пояснюючи це посиденьками з подругами в кафе.
Від неї чулося димом.
– Це дівчата димили в кафе, от у мене й запах, – говорила вона.
Якось навіть заступник Микити, Ігор сказав, що бачив його дружину в сумнівній компанії у кафе, де чоловіків було більше, аніж жінок. Але й тут вона викрутилася:
– Ну, кому ти віриш Микито? Бачила я цього Ігоря з такими легковажними дівчатами, що ого-го! Змінює жінок, як рукавички, хоч сам одружений. Хоче розбрат посіяти між нами. Це я тобі точно кажу, недолюблюю я його.
Микита вірив дружині, і коли сам особисто застав її зі своїм конкурентом у ліжку у них же ж вдома, він просто оторопів від цього. Того дня його секретарка нагадала про зустріч із замовниками, і він раптом згадав, що забув удома флешку із важливими документами.
– Ну, як же ж я так міг її забути? Цілий тиждень пам’ятав, а в найвідповідальніший день забув, залишив у вітальні на журнальному столику! Ні, щоб одразу покласти в кишеню або в папку! – сердився сам на себе Микита дорогою додому.
Довелося їхати в обід додому – через три години зустріч.
– Вдома заразом можна швиденько перекусити, – вирішив собі Микита. – Жанна на лікарняному, мабуть щось готує…
Микита заїхав у двір і раптом побачив чужий чорний джип…
Їхні родичі на таких крутих машинах точно не їздили!
Микита вирішив, що це якась подруга приїхала провідати Жанну.
Микита зайшов у будинок.
Було якось напрочуд тихо…
Микита зазирнув у кімнату й аж відсахнувся назад від побаченого!
Там була Жанна з його ж конкурентом! Вони ніжно воркували…
Микита підбіг до них, виставив коханця за двері, а тоді підійшов до Жанни і глянув їй прямо у вічі.
– Приїду з роботи, тебе щоб тут не було! – сказав чоловік і вийшов з будинку.
Він був дуже обурений. Сівши в машину, Микита трохи отямився, а потім поїхав до офісу.
Біля офісу він зайшов у кав’ярню, випив чаю, наче трохи заспокоївся… А попереду була ще зустріч…
Ігор одразу ж зрозумів, що керівник не в настрої і сказав:
– Не хвилюйся Микито, я все зроблю сам, ти тільки будь присутній і слухай, ну якщо що поправиш мене.
Добре, що зустріч із замовниками пройшла нормально, Ігор провів її класно, усі залишилися задоволені. Залишившись в кабінеті наодинці, заступник уважно дивився на Микиту. Розпитувати не хотів – захоче, то сам сам все розповість.
– Ігорю, ти мав рацію щодо моєї дружини. Я приїхав додому, а там… Але найприкріше, що вона з нашим конкурентом… – говорив сумно Микита. – Виявляється це так просто застати дружину з іншим…
– Гаразд, Микито, все пройде. Заспокойся, давай я відвезу тебе додому…
…Розлучення проходило бурхливо, дружина виявилася такою сварливою, що чоловік дивувався, звідки це в ній.
Він розумів, що вона дружина має всі права при розлученні, і ні за що не чіплявся. Як суд вирішить, так і буде.
Але дружина зривала засідання, нервувала всіх. І врешті-решт розлучення відбулося.
Донька залишилася з матір’ю.
У голові Микити оселилася думка виїхати з міста до свого рідного містечка і там вести бізнес. Звичайно на новому місці потрібно багато працювати і масштаби не ті, але там всі свої й друзі допоможуть. Він втомився від великого бізнесу. Але це все було у планах…
…А зараз Микита їхав до матері в невелике містечко. Давно він не був удома. Хотілося відволіктися від усіх проблем, подихати свіжим повітрям.
Ігор в офісі сам впорається, він у ньому був впевнений.
Виходячи з вокзалу Микита мало не наскочив на якусь жінку, вчасно відступив убік, і раптом почув:
– Микито, привіт!
– Привіт, – відповів він машинально, але раптом усміхнувся, впізнавши в жінці сестру свого покійного друга та однокласника.
– Олено, Оленко, це ти! Ох як давно ми не бачилися, – зрадів Микита.
Вони відійшли від входу і розглядаючи один одного, навіть не знали про що говорити, так багато треба було всього розповісти.
– Олено, ти їдеш кудись?
– Ні, я зустрічаю тітку Ганну, мамину молодшу сестру, вже теж поїзд підходить. Якщо хочеш почекай, я машиною, довезу тебе до твого будинку, ти ж знаєш, це по дорозі. Ось тобі ключ від машини, он синя стоїть, чекай.
Поки Микита чекав Олену в машині, він згадував свого друга Андрія.
Дуже шкода, що того так рано не стало. Жили вони у сусідніх будинках, літо проводили здебільшого на морі.
Купалися, пірнали за черепашками, засмагали, їли варену кукурудзу та фрукти.
Сестричка Андрія теж з ними часто бувала. Вона була на три роки молодшою за них.
– А Олена он яка красуня. Останній раз я бачив її на поминках її брата. З того часу минуло вісім років. Начебто вона заміжня і син є, – думав Микита.
Дорогою з вокзалу вони балакали з Оленою, а тітка Ганна сиділа на задньому сидінні тихо, заплющивши очі. Втомилася…
– А ти до мами, Микито? Давно не приїжджав. Бачила я якось її в супермаркеті, скаржилася, що рідко дзвониш і приїжджаєш. Ох ти, який син поганий, мати сумує, а він не приїжджає.
– Та до мами. А ще я по інтернету познайомився з місцевою жінкою, симпатичною, ось заразом їду на зустріч. Домовились на завтра. Олено, а скажи, що можна подарувати під час зустрічі жінці?
– Ну-у, я думаю квітів достатньо. Все-таки перша зустріч, а раптом щось піде не так, чи… Ну не знаю, Микито. Мабуть, квіти, – якось сумно промовила Олена.
Доїхавши до будинку Микити, вона зупинила машину:
– Ну гаразд, бувай, ти надовго, може ще побачимось?
– Дякую за доставку до місця! Бувай, Олено, звичайно побачимося, дай свій номер телефону, – схаменувся він і тут же вони обмінялися номерами…
…Мати вже чекала сина. Як тільки жінка відкрила йому двері, той одразу відчув запах улюбленої курки, запеченої в духовці.
Так готує тільки його мама! А ще був його улюблений салат.
– Привіт, мамо, – обіймаючи її, говорив радісний Микита, а мати нишком витерла сльозу.
– Привіт, мій хороший, привіт синку! – цілуючи його в щоку ледве дотягуючись, сказала мати.
Наступного дня Микита з букетом квітів вирушив у кафе, де мала бути зустріч з Оксаною. На фотографії Оксана виглядала красунею, переписувалися вони місяці зо три.
Вона скаржилася на нудьгу в їхньому невеликому місті, натякаючи, що у великому місті інші пріоритети.
– Але з іншого боку тут набагато спокійніше, – міркував Микита.
Оксана і в житті була красивою, й дуже сподобалася Микиті. Сиділи вони в кафе, розмовляли, а вона все розпитувала:
– Ти надовго до мами? У відпустку?
– Ну, як піде, подивимося, – казав Микита.
– Ну, я так зрозуміла, що ми обоє сподобалися один одному? Так?
– Так, ти гарна Оксано. Але треба ще поспілкуватися…
– Так ми з тобою вже три місяці спілкуємось, – зупинила вона його.
– Давай ще раз зустрінемося, треба все-таки дізнатися одне одного поближче.
Наступного дня вони гуляли містом.
Оксана давно вирішила познайомитися в інтернеті з чоловіком, саме з великого міста. Їй хотілося виїхати з цього містечка, де все їй набридло, і хотілося більших і ширших масштабів. Так. випадково, вона і познайомилася з Микитою, дізналася, що він бізнесмен і розлучений вже рік.
– Це найоптимальніший для мене варіант. Не одружений, гроші є, живе у великому місті. Вік влаштовує – сорок років, це розквіт у чоловіків. Щоправда, родом теж звідси, але нічого, не поїде ж він назад. Живе у столиці. А мені так хочеться все й одразу. Значить одразу треба брати, – мріяла вона.
Оксана хотіла запросити його до себе, але в цей час у Микити задзвенів телефон, він вибачився і відійшов убік. Дзвонила Олена.
– Привіт. Ну, як пройшла твоя зустріч? Сподобалася вона тобі?
– Привіт. Та сподобалася, але щось мене зупиняє, не зрозумію ніяк що. А ти що робиш, вдома, чи з чоловіком десь?
– Та який чоловік? Ми з чоловіком розійшлись ще шість років тому. Живемо з Олегом удвох. Я думала, що ти в курсі. Звісно, давно не бачились, от і не знаєш. Ми були з Олегом у спорткомплексі, у нього сьогодні змагання, друге місце посів мій син.
Микита захвилювався, сам не розуміючи, чому стрепенулося його серце. Він дивився на Оксану і розумів, що з цією жінкою в нього нічого не вийде. Не хвилює вона його. А ось дзвінок Олени і коротка розмова раптом його розбурхала. А може новина, що вона незаміжня?
– Олено, ну добре, бувай, мені зараз незручно розмовляти. Трохи пізніше тобі передзвоню.
Олені завжди подобався Микита, але вигляду вона ніколи не показувала, нічим не видавала себе. І дуже засмутилася, коли дізналася, що він приїхав на зустріч із жінкою з їхнього міста.
Микита підійшов до Оксани:
– Вибач, що довелося тобі чекати, мені треба було поговорити, це був дуже важливий дзвінок для мене.
– Звичайно, Микито. Ти мені скажи, коли звільнятися з роботи, потрібно все-таки підготуватися до від’їзду. Сподіваюся, ти тут ненадовго? Ми ж скоро з тобою поїдемо? – заглядаючи в очі, запитала вона.
– А я хіба тобі обіцяв, що заберу з собою? – здивувався Микита.
– Ну не обіцяв, але я подумала, якщо вже ти до мене на побачення приїхав, то це… Щось значить! І взагалі, поїхали до мене в гості, настав час уже нам дізнатися один одного ближче… – промовила вона з важкими нотками в голосі.
Микита від такого нахабства розгубився, але вчасно взяв себе в руки. Йому було неприємно, що Оксана чекала на нього лише для того, щоб скоріше поїхати з ним. І не розумів, що якщо їй так хочеться поїхати, то давно взяла б, та й поїхала.
– Бачиш Оксано, я не тільки на зустріч з тобою приїхав, у мене тут справи. І взагалі, я хочу там згорнути свій бізнес і перенести його сюди. Хочу жити тут на своїй малій батьківщині. Так що дарма ти на мене розраховувала. Я тобі нічим не можу допомогти…
Вона дивилася на нього зі злістю, вигляд її одразу змінився, стала вона жорстка й колюча.
– Ну і йди ти… – Оксана вилаялася і попрямувала геть від Микити.
Микита дивився їй услід і радісно посміхався.
– Як чудово, що мені довго не довелося щось пояснювати.
Микита подзвонив Олені.
– А ти де? Вдома? Можна до тебе в гості? Скажи номер квартири.
– Звичайно можна.
Він летів до будинку Олени. В одній руці червоні троянди, а в іншій чорний пакет із цукерками та смаколиками для Олежика.
Хоч хлопцеві чотирнадцять років, та від солодкого не відмовиться.
Микита подзвонив у дзвінок, двері відчинилися миттю, наче Олена стояла біля дверей і чекала на нього.
Вона посміхалася, у її очах стрибали веселі вогники.
– Проходь, Микито, я так давно на тебе чекала. Можна сказати, все життя…
…На невеликій височині розмістився будинок, з веранди і з вікон якого відкривався чудовий краєвид… Там і оселилося щастя…
Микита купив цей будинок для них. Тепер їх уже четверо.
В Олега, він уже навчається в інституті, з’явився ще брат Андрійко, гарненький малюк.
Йому два роки, він бігає по двору і ганяє м’яча з татом.
А мама Олена дивиться на них із любов’ю та радістю…