– О Боже, я проспала, – вигукнула Ольга, коли вона глянула на годинник.
Почала бігати по кімнаті в пошуку одягу. Сварилась на себе за те, що така лінива, не могла звечора все приготувати.
Адже ж поставила будильник у телефоні, завжди чула, а сьогодні, як на зло, спала без задніх ніг. Їй треба на вокзал зустрічати свекруху, а туди добиратися не менше години.
– Нічого, подзвоню, щоб чекала на мене там, – заспокоювала себе Ольга.
Коли вчора пролунав дзвінок від Зінаїди Миколаївни, вона трохи здивувалася:
– Навіщо це раптом я їй знадобилася?
Але на зелену трубочку натиснула.
– Вибач, Олю, але мені здається, що без моєї допомоги ви з Вадимом не помиритеся. Довго це не може тривати.
– Чому саме до мене претензії? Я одна у всьому винна?
– Я не знаю, хто з вас має рацію, хто винен, але ви повинні жити разом, – і назвала рейс і дату, час прибуття поїзда.
Часу на роздуми в жінки не було, вона зателефонувала знайомому, щоб той підкинув її до вокзалу. І ось вона на знак поваги обійняла Зінаїду Миколаївну і поцілувала в щічку.
Багажу як такого не було, це вже тішило, що свекруха недовго не затримається.
Поки йшли до машини, вона дивилася на всі боки.
– Наша машина ось, – і вказала на машину вишневого кольору.
– Це ще що за новина? А де Вадим? Чому ти приїхала зустрічати мене з коханцем? Це з твого боку взагалі вже!
Це зауваження свекрухи її приголомшило, вона готова була залишити її і поїхати одна, але з почуття ввічливості запропонувала їй сісти в машину, а вдома вони в усьому розберуться.
Суперечливі почуття переповнювали Олю, але не може вона без Миколи говорити все погане про чоловіка і виправдовувати себе.
У такому скутому стані вони під’їхали до будинку. Зінаїді Миколаївні теж треба віддати належне за мовчання.
Тільки-но опинившись за столом, почалося розпитування.
– Олю, я завжди пишалася, що в мене така чудова невістка. Раділа, дивлячись на ваше трепетне ставлення один до одного. Що ж могло таке статися, що ваші дороги розходяться в різні боки?
– Чому ви з цим питанням до мене приїхали, а не до сина?
– Задавала і йому це питання, він щось промимрив, я так і не зрозуміла. Куй залізо поки гаряче. Я вважаю, що вчасно приїхала, щоб поєднати молоду сім’ю, поки ваші почуття ще не охолонули…
…Оля з Вадимом були знайомі мимохідь, жили на одній вулиці, іноді перетиналися в одній компанії.
Потім виявилося, що вони мають багато спільних знайомих. Почали бачитися частіше.
Симпатія один до одного поступово, але зростала. І в ЗАГС їх привело не поспішне рішення, а обдумане, коли молоді люди зрозуміли, що не можуть жити один без одного.
Зінаїда Миколаївна прийняла Олю до своєї родини, як рідну дочку.
Той рік, що молода сім’я прожила з нею, був, мабуть, найщасливішим.
Все, що не вміла робити невістка, свекруха без моралі її навчила.
– Вадиме, мені здається, вам не потрібна вже нянька, настав час починати жити самостійно. Я соромилася вам з Олею казати, що в мене теж є чоловік і кличе мене заміж. Тому залишаю вам квартиру і їду в інше місто. Поки ще не стара, освоюсь на новому місці, і ви почуватиметеся розкуто… Внуків приїду няньчити…
Оля так захопилася спогадами, що не звернула увагу на телефон, по якому розмовляла Зінаїда Миколаївна, пославшись на те, що повідомляє чоловікові про свій приїзд…
…Перший рік самостійного життя був для молодих казкою.
Стосунки між подружжям були ідеальними. Потім Олі здалося, що Вадим до неї охолонув. І не без причини. Подружка їй принесла новину, що Вадима часто бачить у товаристві іншої жінки.
Ревнощі та сварки не змусили себе чекати. Одного дня чоловік зібрав свої пожитки і пішов до тієї, ким хотів замінити Олю…
Дружина не змирилася, але й виставляти на загальне посміховисько їхні стосунки не стала.
Теплилася в неї надія, що Вадим одумається. Але коли все та ж подружка повідомила, що у тієї жінки вже округлився животик, то дуже засумувала.
Якби не Микола, їхній спільний із чоловіком знайомий, не замислюючись, то не знати, чим би все й закінчилося.
– Ніби на Вадимі весь світ зійшовся! Ти сліпа, не помічаєш нічого й нікого довкола, я ж по п’ятах за тобою ходжу. Поки ви жили з другом, я спостерігав за вами збоку, заздрив по-доброму вашому щастю. Чому б зараз нам не спробувати зійтися?
– Микольцю, що за розмови? Ти для мене просто найкращий друг…
– Добре, я згоден, тільки не відштовхуй мене. До мене можеш звертатися за будь-якою допомогою…
…Потік думок зупинила поява у квартирі Вадима.
– Ну що, синку, без нагляду матері ти прожити, виявляється, не зміг. Вибач, але ти викапаний батько. Не знала, що бажання ходити на ліво у спадок дістається. Я не моя свекруха, яка все так просто залишила. І я лишалася сама з тобою на руках. Все, що в моїх силах, зроблю, щоб ти жив зі своєю дружиною, а не з якоюсь там розлучницею.
– Мамо, не читай нотацій, мені не сімнадцять років!
– Як можна залишити таку чудову жінку –не збагну. Ти зараз же їдеш по речі і везеш усе сюди.
– Зінаїдо Миколаївна, вже пізно, у нього з тією жінкою буде дитина, – вставила Ольга.
– Нічого не пізно! Вона знала, на що йшла, думала отримати одруженого чоловіка, ось їй! Я залишуся тут доти, доки ви не помиритеся.
Вадим аж завагався, чи виконувати волю матері.
– Давай Вадиме їдь по свої речі, а ми з Олею щось нашвидкуруч приготуємо, – продовжувала свекруха, а Вадим уже зібрався йти до дверей.
– Так, ану стоп! – раптом вигукнула Ольга. – Ви всі тут зовсім, чи що?! Значить так! Ви, Зінаїдо Миколаївно, переночуєте в готелі, а завтра поїдете додому. А ваш синок-зрадник більше мені на очі не з’явиться і поїде до своєї пані!
Свекруха рота відкрила від несподіванки. Вадим стояв похнюпившись.
Вона разом розвернулися і щось бурмочучи собі під ніс пішли геть…
– Ось і все, – подумала Ольга. – Мирити мене приїхала! Як так можна?! Як можна таке пробачати?!
Ольга закрила двері і пішла спати…
…Пройшло пів року. Вадима Ольга більше не бачила. Колишньої свекрухи теж. Вони таки зійшлися з Миколою і вже чекають на поповнення в родині – у них буде донечка…